Підрозділ «Адам» — це зведена тактична група, названа на честь свого командира Євгена Межевікіна, який мав позивний «Адам» і був оборонцем Донецького аеропорту, а також Героєм України. Структура налічує понад 10 тисяч військовослужбовців і залучається для посилення бригад на найскладніших ділянках фронту.
Команда журналістів видання «Слідства.Інфо» провела час разом із танкістами цього підрозділу, які раніше вели бойові дії на Харківщині та Луганщині, а нині оборонять позиції біля Бахмута на Донеччині.
Зустріч із військовими відбулася до світанку, щоб встигнути поговорити з бійцями перед їхнім виїздом на чергування. Командир екіпажу танка Т-64 з позивним «Лютий» готував машину до роботи. За кілька десятків хвилин його екіпаж мав вирушити в одну з найнебезпечніших ділянок фронту, де підрозділ «Адам» захищає дорогу «Костянтинівка–Бахмут» від російських військ.
Бійці спокійно палили та закінчували ранкову каву. «Та ми звикли вже. Це наша робота — захищати», — прокоментував «Лютий». Він походить з Харківщини, де його чекають дружина та двоє маленьких дітей. Після кожного повернення з завдання він першим ділом телефонує їм. «Переживають дуже. Пишаються батьком. У нас в селі багато тих, хто не пішов воювати, ховаються за спідницями. Ну нічого, їм з цим жити. Я свій обов'язок виконав», — сказав він, закінчуючи сигарету та повертаючись на танк. Машина з гуркотом завелася, випустила хмару білого диму й вирушила на завдання.
Протягом усього чергування зв'язок з екіпажами підтримував «Полтава» — командир танкової роти ЗТГ «Адам». За його словами, більшість часу вони працюють із закритих позицій, але трапляються й ситуації, коли доводиться вступати в контакт на близькій дистанції. «Ми знищували снайперські групи, взводні опорні пункти, піхоту противника — ось цих відомих «вагнерів», котрі пруть до нас по посадках. Працюємо по живій силі противника», — розповів він.
Військовий зазначив, що за останній рік тактика танкового бою суттєво змінилася. Дистанції, з яких доводиться вести вогонь по російських позиціях, постійно скорочуються. «Ми працювали з дистанції у 1,5 кілометра раніше і це здавалося дуже близько. Потім почали на 800 метрів виходити, потім на 200, 100. Ну, мабуть, скоро будемо виходити і контрольний в голову бити цим виродкам», — сміючись, зауважив комроти.
Екіпажі використовують радянські танки Т-64. Хоча всі машини пройшли капітальний ремонт, вони часто ламаються й потребують ретельного обслуговування. Деякі українські танкісти мріють про німецькі «Леопарди» — більш маневрені машини, які, на їхню думку, вони б швидко опанували. «Там і зв'язок краще. На наших його глушать дуже сильно. І більш потужні ці танки, і дальність стрільби у них краща. Це змінило б, звичайно, хід бойових дій. Але, як кажуть, важливі не машини, а люди, які в них сидять. А ось вони в нас з гарячими серцями, які хочуть звільнити Україну», — сказав «Полтава».
Поки один екіпаж перебував на чергуванні, інший — так званий «другий номер» — готував свою машину до виїзду. Це необхідно для того, щоб мати можливість швидко надати допомогу, якщо основному екіпажу знадобиться підтримка або його танк буде пошкоджений російськими військами чи підривом на міні.
Боєць із позивним «Хомʼяк», який сьогодні командував танком-страховкою, прогрівав машину. На його думку, Т-64, попри свій вік, є якісною та влучною машиною для умов, у яких їм доводиться воювати, оскільки міцніша за іноземні аналоги. Однак він вважає, що її використання не завжди ефективне в поточній ситуації.
«Танки в місто взагалі не повинні заходити. Те, що ми їх у Бахмуті намагались використовувати, — це вже крайня ситуація. Бо танчик вразливий збоку і ззаду, тобто тебе легко можуть підбити. І ось якщо ти в місті й стріляєш з 200-х метрів, то навіщо тобі та 7-метрова гармата, яку ти з собою тягаєш і яка не дає тобі розвернутися?», — пояснив він.
Їхня гучність — ще одна проблема. Російські військові чують наближення танка за кілька кілометрів і встигають сховатися в укриття, що ускладнює їх знищення. Крім того, потрібно постійно стежити, щоб ворог не підбив машину з сусідніх позицій. «Тому тут, наприклад артилерія або міномет, навіть 80-ка краще відпрацювали б, бо ворог не встигав би ховатися, не знав би, що от зараз по ньому працюватимуть. Тому нам би добре не 300 закордонних танків, а 300 мінометів і вдосталь боєкомплекту до них», — вважає «Хомʼяк».
Надвечір «Лютий» повернувся з чергування. Екіпаж був цілий і в гарному настрої. Бійці розкладали речі й обговорювали плани на період після закінчення війни. «Поїдемо відпочивати всі разом. Будь-куди, аби разом», — сказав «Лютий» з посмішкою.
Подібні мрії були й у «Хомʼяка» — він із дружиною хотів побачити океан. Крім цих планів, триматися й боротися з втомою допомагає усвідомлення того, що вони воюють за своє. «Це моя земля, куди мені звідси йти? Я не хочу бути біженцем в Польщі. Зараз вони тут заберуть, потім прийдуть до мене додому, потім я переїду до Полтави, вони прийдуть до Полтави, потім до Вінниці. Ні, так не буде. Вони сюди прийшли, вони захотіли взяти моє, я заберу в них все», — сказав «Хомʼяк».