Російські військові окупували Мелітополь 26 лютого. Місто охопили масові протести місцевих жителів проти окупаційного режиму. Світлана Залізецька, журналістка новинного сайту «Ріа.Мелітополь», разом з колегами намагалася висвітлювати те, що відбувалося в місті, незважаючи на постійні кібератаки російських хакерів на редакційний портал.
«Нас дуже потужно дедосили рашисти, і у них це все було дуже сплановано. Вони не хотіли, щоб хто-небудь знав про те, що відбувається. Ми ж хотіли навпаки показати всім, що нас тут бомблять», — розповідає Залізецька про спроби заблокувати їхню роботу.
Місцеві журналісти фіксували на відео мітинги українців, які виходили на вулиці. Росія направила в Мелітополь Росгвардію, яка почала жорстоко розганяти мирних протестувальників. «Потім завезли в місто карателів… Спочатку вони оточували площу — відбирали телефони, забороняли себе знімати. Потім почали бити кийками, пускати газ, вивозити за місто… Це такий був «урок», що завтра вже виходити не треба. Але люди продовжували виходити, поки їх не почали саджати у полон», — згадує журналістка.
Самопроголошена керівниця окупаційної адміністрації Мелітополя Галина Данильченко запросила Світлану на особисту зустріч. Під час розмови вона пропонувала журналістці працювати на окупантів і наголошувала, що медіа повинно служити російським інтересам. Данильченко також повідомила, що комендант хоче зустрітися зі Світланою. Журналістка відмовилася від співпраці.
Під час цієї розмови Данильченко розкрила, що окупанти мають списки впливових людей міста. «Їм не потрібні будь-які журналісти, їм потрібні лідери, за якими підуть люди, і до яких прислухаються, і люди авторитетні. У них були списки, за якими вони йшли», — розповідає Залізецька.
Того ж дня Світлана дізналася про викрадення міського голови Мелітополя Івана Федорова. Вона зрозуміла, що окупанти намагалися схилити до співпраці й мера. «І тоді я зрозуміла, що, мабуть, з ним зустрілись і він сказав «ні». Якщо я зустрінусь і скажу «ні», то те ж саме чекає на мене. І тоді я стала шукати шляхи, як виїхати», — згадує журналістка.
Залізецька вирішила терміново покидати місто. Оскільки вона була у списках окупантів, звичайний виїзд через блокпост був неможливий. Жінка дістала чужий паспорт і розробила легенду для втечі. «Я виїжджала під чужим паспортом і в вигляді лікаря. За легендою ми їхали лікувати або забирати людину, у якої стався інсульт. Їхала у швидкій, мені сказали взяти лише найнеобхідніше», — розповідає вона.
Світлана сховала свої сім-карти у шкарпетку, щоб окупанти їх не виявили. На швидкій вони проїхали близько 18 російських блокпостів, перш ніж дістатися до Запоріжжя.
Поки журналістка рятувалася, окупанти приїхали до будинку її батьків. Військові та співробітник ФСБ провели обшук, запитуючи про місцезнаходження Світлани. Потім батька наказали збиратися й їхати з ними. Окупанти зателефонували журналістці пізно ввечері з номера батька й наказали повернутися в місто.
«І я кажу: «тату, можеш передати, що я нікуди не буду повертатися… Я сказала: «Тату, терпи»… Він сказав: «я терплю». Ну, і все, на цьому зв'язок перервався…», — говорить Залізецька, згадуючи цю розмову.
Батька Світлани тримали у полоні в одному з підвалів. Його водили на нічні допити, постійно ставлячи одне й те ж запитання: «за що сидимо?» Він відповідав: «за прізвище».
Окупанти вимагали від журналістки публічної відмови від роботи в медіа в обмін на звільнення батька. Їй зателефонував ФСБовець на ім'я Сергій. «Мені зателефонував ФСБовець, на ім'я Сергій. Ну і почав казати, що я повинна віддати всі паролі від сайту, телеграм-каналу, від всіх соцмереж… Я сказала, що всі паролі не в мене. Тоді була умова така: «ми відпустимо батька, якщо ви напишете публічно, що не працюєте більше не ваша медіа», — розповідає Залізецька.
Після публікації заяви про припинення роботи в медіа окупанти повернули батька додому. Незабаром Світлана отримала повідомлення від Галини Данильченко: «дякую за співпрацю». «Можливо, вона подумала, що я дійсно з ними почну працювати, не знаю», — каже журналістка.
Оксана Романюк, виконавча директорка інституту масової інформації, наголошує на необхідності справедливого покарання для російських злочинців. «Без справедливого покарання ця історія буде повторюватися. Ці злочини будуть скоюватися і далі, і в інших країнах. Та сама Росія буде продовжувати… без покарання не буде припинення цих страшних злочинів», — каже вона.
Зараз Світлана Залізецька живе на вільній від окупантів території та чекає на повернення в рідний Мелітополь. «Я вірю, що не всі вони втечуть. Бо і Херсон це показує, що не всі втекли. Дехто там ховається, але я не знаю, на що вони там надіються. Покарання буде», — каже журналістка.