Російські військові формування та місцеві колаборанти на окупованих територіях України систематично викрадають медійників, застосовують до них катування та психологічний тиск, намагаючись змусити їх працювати на окупаційну владу або припинити журналістську діяльність. Розслідування видання «Слідство.Інфо» встановило осіб, які, за свідченнями журналістів, причетні до цих переслідувань. Серед них — керівники окупаційних адміністрацій, бойовики так званої ДНР та люди з правоохоронним минулістю.
З перших днів окупації Запорізької області російські сили розпочали масовий терор цивільного населення. Мелітопольська журналістка Світлана Залізецька розповідає, що в березні 2022 року до неї звернулася Галина Данильченко, яка на той час очолювала окупаційну адміністрацію міста. Данильченко запросила журналістку на «співбесіду» на одне з міських підприємств.
«Мене забрали на підприємство міста, де зі мною проводила «співбесіду» Галина Данильченко. Вона сказала, що їм не потрібні «абиякі» журналісти, їм потрібні лідери думок, за якими підуть люди. І вони таких і шукали», — згадує Залізецька. Данильченко намагалася переконати журналістку у перевагах співпраці з окупантами, обіцяючи їй «кар'єру до самої Москви». Детальний розповідь про цей епізод та роль Данильченко у примушуванні медійників до співпраці увійшла до документального фільму «Слідства.Інфо» «Окупація: ціна слова».
Данильченко до повномасштабного вторгнення була депутаткою мелітопольської міськради від партії «Опозиційний блок». Після російського наступу вона перейшла на сторону окупантів. Українська прокуратура звинувачує її у державній зраді, організації незаконних референдумів та добровільному прийнятті посади в окупаційних органах влади. Проте до цього переліку можна додати ще один злочин — активне переслідування журналістів. За даними соціальних мереж, Данильченко й досі перебуває на окупованих територіях і тісно співпрацює з російською партією «Єдина Росія».
Другий випадок переслідування медійника стався у Каховці. На початку окупації Херсонщини журналіста Олега Батуріна викрали невідомі особи. Згодом він впізнав у одному з викрадачів Володимира Лєонтьєва, якого Росія призначила головою Каховської окупаційної адміністрації. Під час допиту Лєонтьєв розпочав розмову зі слів: «Ти знаєш, хто я, ти про мене писав». Батурін згадує, що викрадачі намагалися завдати йому фізичної шкоди: «Таке враження, що вони хотіли мені руки виламати, бо був страшенний біль».
Лєонтьєв до війни був підприємцем, працював на виробничих підприємствах «Чумак» та «Завод будівельних матеріалів № 1». Він також очолював каховські компанії «НК КОТЕДЖ 2007» та «УКРКАР'ЄРДОБУВАННЯ», які займалися будівництвом та видобутком корисних копалин. Коли російські військові захопили Каховку, Лєонтьєв разом з ними взяв владу в місті. За свою «лояльність» він отримав від президента РФ Володимира Путіна нагороду «За мужність».
Другого переслідувача Батуріна журналіст встановив самостійно. Йому надіслали кілька фотографій без підписів, і він впізнав обличчя чоловіка, який погрожував йому розстрілом через так звану «трійку» — орган позасудового винесення вироків у СРСР, коли троє каральних функціонерів приймали рішення про розстріл. Це був Валентин Мотузенко.
Мотузенко — давній зрадник. Розслідування встановило, що у червні 2014 року, коли Росія вже анексувала Крим і розпочала захоплення Донецька та Луганська, він літав з московського аеропорту Шереметьєво до Ростова-на-Дону. Згодом він став радником голови терористичної організації «ДНР» та заснував батальйон бойовиків «Кальміус». Врешті-решт його посадили в тюрму його ж союзники — за мародерство. Про це розповів його колишній товариш, бойовик так званої ДНР Павло Губарєв.
Губарєв та його дружина Катерина також безпосередньо причетні до викрадення журналістів. Павло Губарєв детально розповів про це у інтерв'ю окупаційному медіа. За його словами, його дружина складала списки громадян, налаштованих проукраїнськи, яких потім арештовували. Катерина Губарєва — депутатка так званої Народної Ради ДНР, а з початку повномасштабного вторгнення стала заступницею поставленого Росією губернатора Херсонщини Володимира Сальда. Така посада не випадкова: Губарєва походить з Каховки, тому добре знала місцевих активістів. Нині вона часто відвідує Росію; у соціальних мережах можна знайти її свіжі фотографії, зокрема з музею російської ікони у Москві.
Ще один колаборант, причетний до переслідування медійників, був впізнаний Михайлом Кумоком, власником видавництва в Мелітополі. Після окупації російські сили прийшли до видавництва з обшуками. Їм потрібні були як саме видавництво, так і фахівці, які вміють працювати на спеціалізованому поліграфічному обладнанні. Коли Кумок відмовився співпрацювати, його запросили на зустріч Андрій Чуйков, ректор окупаційного Мелітопольського університету та колишній працівник міліції.
Чуйков грав роль «доброго поліцейського», намагаючись переконати видавця у користі співпраці з окупантами. Він зателефонував Кумокові й запропонував зустрітися. «Він каже, що нам треба зустрітись: «Чому б нам не почати співпрацювати?» Я говорю: «як ви собі це уявляєте, особливо після того, що ваші наробили у мене в редакції, і ви випустили «лівий» номер моєї газети з логотипом». Це була спроба вербування, така як у КДБ ведеться. Не тільки в КДБ, у будь-якій зі спецслужб», — розповідає Кумок.
Чуйков — колишній харківський підполковник поліції. У 2014 році він публічно просив вибачення перед активістами «Антимайдану» за участь в операції зі звільнення Харківської обласної державної адміністрації. Після початку повномасштабного вторгнення він перейшов на сторону окупантів. Офіс генерального прокурора України повідомив йому про підозру у державній зраді та посяганні на територіальну цілісність України.
Слідчі встановили, що з березня 2022 року Чуйков активно брав участь в інформаційній війні РФ проти України, поширював російські пропагандистські наративи та заперечував збройну агресію Росії. Але тепер відомо про ще один його злочин — схиляння місцевих журналістів до співпраці з окупантами. За даними розслідування, на початок 2022 року Чуйков вже мав російський паспорт. У жовтні 2014 року він літав з Сімферополя до московського аеропорту Домодєдово — саме тоді, коли публічно вибачався перед прихильниками «Антимайдану».
Представлені імена — лише частина колаборантів, причетних до викрадень журналістів на окупованих територіях. Медійники, які пережили окупацію, самостійно впізнали цих людей та встановили їх особистості після повернення з полону. Це виконавці, які роками служили російській владі та, скориставшись нагодою, зайняли окупаційні посади, виконуючи брудні завдання. Однак імена замовників, російських офіцерів та співробітників ФСБ, які стояли за цими злочинами, залишаються невідомими.