Олександр, боєць полку «Азов», отримав серйозні поранення під час вибуху в окупованій Оленівці. Його дружина Світлана досі не знає точного місцезнаходження чоловіка та умов його утримання, оскільки Росія перешкоджає доступу міжнародних гуманітарних організацій до українських військовополонених.
Понад рік тому в колонії №120 в Оленівці сталася трагедія. Вибух у бараку забрав життя понад 50 бійців «Азова», а ще понад 70 отримали важкі травми. Олександр опинився серед поранених, але його родина залишається в невизначеності щодо його долі.
Олександр служив у полку «Азов» з 2015 року. Його родина весь цей час проживала в Маріуполі. Влітку 2021-го він звільнився з військової служби, сподіваючись на мирне життя. Однак 24 лютого 2022 року, коли почалось повномасштабне російське вторгнення, він одягнув військову форму і повернувся до своєї частини.
«Ми хотіли жити мирним життям, у нас були свої плани. Вони майже здійснилися, але 24 лютого зранку зателефонував мій брат і сказав, що почалось повномасштабне вторгнення. І вже о 6 ранку чоловік одягнув військову форму і пішов до своєї частини, щоб захищати нашу Україну», — розповідає Світлана.
Маріуполь перетворився на місце жахливих руйнувань. Російські сили безперервно бомбили місто ракетами, системами залпового вогню та авіабомбами. «Маріуполь — це було пекло на землі, саме справжнє пекло», — говорить Світлана про ті дні.
Востаннє вона бачила свого чоловіка 7 березня 2022 року. Він приїхав додому в один із найспокійніших днів облоги, коли в місті вже не було ні води, ні електрики, ні газу. Він помився холодною водою, переодягнув форму та намагався заспокоїти дружину, хоча обоє розуміли, що ситуація буде лише гіршати.
Світлана залишилась у Маріуполі ще десять днів. 17 березня їй вдалось виїхати з міста разом з сусідом. З чоловіком вона втратила зв'язок, але знала, що він знаходиться на «Азовсталі».
Потім, 19-20 травня, Олександр зателефонував їй по відеозв'язку. Він повідомив, що його частина виходить у полон. «Не хвилюйся, ми виходимо в почесний полон, через 3-4 місяці ми повернемось і все буде гаразд», — сказав він тоді.
Через п'ять днів Міжнародний комітет Червоного Хреста повідомив Світлані, що Олександр зареєстрований як військовополонений. Однак вона згодом дізналась про серйозну проблему: 16 травня Червоний Хрест не вів жодних офіційних списків. Багато бійців, які здалися в полон 16-17 травня, так і не були зареєстровані як військовополонені, а замість цього отримали статус безвісти зниклих. Світлана знає багато родин, які досі борються за те, щоб їхнім близьким надали належний статус.
Олександр знаходився в полоні в Оленівці. 26 червня 2022 року він зміг зателефонувати дружині. Він розповів, що їх годують погано, питної води майже немає, але вони намагаються тримати дух. «Все буде гаразд, не хвилюйся, ми сильні, ми все це витримаємо», — говорив він. Після цього розмови зв'язок обірвався.
Наприкінці грудня 2022 року Світлана дізналась жахливу новину. Олександр був важко поранений під час вибуху в Оленівці. Звільнені військовополонені розповіли їй, що він лише на початку грудня почав ходити після поранень.
За їхніми свідченнями, російські сили перевели бійців полку «Азов» до барака №200 напередодні вибуху. «Вони казали, що бачили, як хлопців заганяють у цей барак, як вони самі туди переносять якісь ліжка, побутові речі. І потім уночі почули вибух. Побачили, як палає цей барак, як наші рідні кричать», — передає Світлана слова звільнених полонених.
Сама Світлана шукала чоловіка у списках поранених та загиблих. Однак Міжнародний комітет Червоного Хреста досі не підтвердив офіційно, що Олександр отримав поранення в Оленівці.
Представники організації повідомили журналістам, що Росія не допускає їх до військовополонених, незважаючи на численні прохання. Делегати Червоного Хреста приїхали до Оленівки лише через кілька днів після розташування там полонених. Тоді вони привезли цистерни з питною водою, оскільки її було недостатньо. Однак подальші візити не були дозволені.
«Більше візитів не було, хоча Міжнародний комітет Червоного Хреста неодноразово просив доступ до людей в Оленівці. Зокрема після трагедії. Ми вимагали доступу не до місця, а до людей. У тому числі до поранених», — говорять представники організації.
Світлана сподівається, що Росія незабаром дозволить повернути поранених військовополонених Україні. «Дуже важко про це говорити, тому що цей біль не втихає. Ми чекаємо наших рідних постійно, ми боремося за них, ми робимо все можливе, щоб їх повернути. Але, на жаль, час йде, але все так і залишається на місці. Ми сподіваємось, ми віримо, що наші рідні повернуться до своїх родин», — каже вона.