Рівно рік тому в окупованій Оленівці, де російські окупанти утримували українських військовополонених з заводу «Азовсталь», у бараку №200 сталася трагедія. Вибух забрав життя понад 50 бійців полку «Азов», ще понад 70 отримали серйозні поранення. Журналісти «Слідства.Інфо» поговорили з матір'ю одного з цих військових — Ярослава Баіса.
Ярослав був бійцем полку «Азов». Разом з товаришами він боронив Маріуполь від російської агресії, а згодом, виконуючи наказ, здався у полон і опинився в Оленівці.
Мати Ярослава, Марина, розповідає, що її син одразу після закінчення навчання вирішив присвятити себе військовій справі. За її спогадами, він прямо сказав їй: «Я не піду на строкову службу, не буду фарбувати бордюри. Якщо вже йти до армії, то потрібно чомусь навчитися. А єдине місце для цього — це «Азов»». У вересні 2015 року Ярослав вступив на курс молодого бійця в полк. Через два роки він підписав контракт і був відправлений на Донеччину.
Марина впевнена, що для цих хлопців патріотизм — це не просто красива фраза. «Для них це їхній світ, їхня молитва», — говорить вона про бійців «Азова».
Під час російської облоги Маріуполя загинули тисячі цивільних. Українська влада наводить цифру понад 25 тисяч загиблих. За даними ООН, російські обстріли пошкодили або повністю знищили до 90 відсотків житлових будинків міста.
Ярослав перебував на «Азовсталі» й своїми очима бачив, що відбувалося в місті. У березні 2022 року він писав матері: «Мамо, ти не розумієш, що найстрашніше для мирного населення — це російська окупація. Тому що вони нелюди».
Марина розповідає, що Ярослав та його побратими розуміли: вибратися з повністю блокованого міста неможливо. Він говорив їй: «Я розумію, що нам ніхто не допоможе. Тому що 120 кілометрів по відкритому полю до нас йтимуть такі ж хлопці, як ми, на вірну смерть. Їх просто розстріляють». Кожного разу, перечитуючи листування з сином, Марина розуміла, що у нього не було іншого виходу. Ярослав писав: «Надії вже немає. Робимо те, що повинні, а там буде, що буде».
За офіційними даними, Росія утримує у полоні майже 2 тисячі захисників Маріуполя, серед них близько 700 бійців бригади «Азов».
Марина дізналася про наказ на вихід у так званий «почесний полон» від самого Ярослава. Він писав їй, що розумів: або всі гинуть разом з цивільними, або є якийсь шанс вижити. Найбільше його турбувало, що гинуть мирні люди. Перед виходом у полон Ярослав спеціально надів офіцерські погони. Він сказав матері, що буде в першій групі. О третій годині ночі зв'язок обірвався.
Через тиждень Марину розшукали представники Червоного Хреста й повідомили, що Ярослав у полоні. Згодом він навіть зумів надіслати їй СМС з українського номера на день народження — 15 липня. Один раз він дзвонив з полону й сказав, що дуже хоче додому: «Я на тиждень зачинюся, куплю смаколиків і буду грати на комп'ютері».
28 липня 2022 року в приміщенні, де російські окупанти утримували полонених з «Азовсталі», стався вибух. Росія стверджувала, що причина — обстріл HIMARS, однак українські правоохоронці заявили, що це був спланований теракт. На користь цієї версії свідчить той факт, що жоден працівник колонії, бойовик так званої ДНР чи російський військовий не постраждав. За результатами експертизи, окупанти застосували реактивний термобаричний гранатомет.
Марина дізналася про теракт від молодшого сина, який надіслав їй посилання на список жертв. «Не можу вам описати, що зі мною було», — говорить вона.
Росіяни внесли ім'я Ярослава в обидва списки — поранених і вбитих. Родина сподівалася на чудо. Один з побратимів Ярослава, якого згодом обміняли, розповів Марині, що бараки були переповнені, тому окупанти зробили додатковий розподіл. «Усі думали, що це просто розселення. А це була ніч перед теракту. Вони готувалися до цього з першого дня», — каже Марина.
За словами друга Ярослава, керівник колонії знав про підрив. Вибух стався з середини приміщення, де стояли двоярусні ліжка. Більшість загиблих спали на нижніх місцях. Хлопець, який спав на верхньому ліжку з Ярославом, залишився живий.
Окупанти лише через 5 годин пригнали вантажівки й почали вивозити полонених. «Перші години взагалі ніякої допомоги не надавалось. Ви уявляєте… це вогонь, крики… Через 5 годин їх насипом навантажили в ці «Урали»», — розповідає Марина.
Про смерть Ярослава Марина дізналася у лютому 2023 року, коли прийшли результати ДНК-тесту. «Весь час ти сидиш у цьому очікуванні. Це дуже важко, тому що найстрашніше — це невідомість. У мене були моменти, коли я вже не знала, що думати. Я хотіла чуда, що він якимось казковим чином повернеться», — говорить вона.
Марина переконана, що російський диктатор Путін — це втілення російської нації. «Ми маємо справу з країною маніяків. Путін — це їхнє уособлення. Ви бачили коментарі, які пишуть люди? І це пишуть не зовсім боти, а реальні люди. Їх зупинить лише страх перед силою. Інакше вони ніколи не вгомоняться».
На завершення Марина додає: «Я пишалася тим, що мені вдалося виховати гідну людину, пишатися своєю дитиною. Хоча ціна така… і почуття провини за це».