Засуджена за державну зраду Анастасія Ясагашвілі розповідає про свою роботу на російських окупантів по-різному в кожному інтерв'ю. Коли журналісти «Слідства.Інфо» порівняли її слова з матеріалами судової справи, виявилося, що жінка не лише змінює версію подій, а й вигадує факти з власної біографії. Зараз їй 23 роки, а співпрацювати з росіянами вона почала у 19 років.Унікальна жіноча колонія, де відбувають покарання лише ті, хто добровільно працював на окупантів, розташована в Україні. Під час обіду засуджені жінки сидять за столами з порціями їжі, а на стіні висить телевізор, де йдуть «Єдині новини» про наслідки російських обстрілів. Проте більшість ігнорує екран. Коли ж лунає сигнал повітряної тривоги, атмосфера змінюється — деякі засуджені радіють, вважаючи, що Росія приходить їх звільняти.Ясагашвілі походить із села Шевченківське Запорізької області. Вона закінчила дев'ять класів, а потім вступила до центру профтехосвіти на спеціальність машиніста крана. За її словами, вона залишила навчання через страх висоти і вирішила пов'язати своє життя з військовою службою. Вона подала документи до військового закладу в Одесі, де навчалася рік і два місяці, але не завершила навчання через вагітність. На сьомому місяці вагітності вона пішла, оскільки прокинулися материнські інстинкти.Проте перевірка показала, що суворовські училища в Україні не існують з 1992 року — їх реорганізували в ліцеї. В Одеському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою підтвердили, що Ясагашвілі там ніколи не навчалася. Крім того, у різних інтерв'ю вона розповідала різні версії про те, коли і за яких обставин набила собі татуювання з тризубом на зап'ясті.У червні 2021 року Ясагашвілі народила доньку. Коли почалася повномасштабна війна, дівчинці було сім місяців. Російські окупанти захопили рідне село жінки 2 березня. Для сім'ї це було особливо небезпечно, оскільки батьки чоловіка Насті служили у Збройних силах України.Про початок співпраці з російськими силовиками Ясагашвілі розповідає як про випадковість. На її словах, в перші дні окупації вона поїхала до містечка і побачила російських військових, які їхали на поле її батька. Вона нібито звернулася до них з вимогою об'їхати землю, щоб не пошкодити її. Через кілька днів росіяни повернулися, впізнали її і запитали, чи вона розбирається в шляхах. Після невизначеної відповіді вони запропонували їй співпрацю.У судовому вироку зазначено, що Ясагашвілі добровільно погодилася на це і навіть проявила ініціативу. Сама жінка стверджує, що працювала картографкою, допомагаючи окупантам з логістикою. Однак у кожному інтерв'ю вона розповідає різні версії своєї діяльності. В одному інтерв'ю вона казала, що роздавала гуманітарну допомогу, яку надавала Російська Федерація. В іншому інтерв'ю блогеру Володимиру Золкіну вона намагалася приховати, чим займалася, кажучи, що якщо розповість правду, це матиме серйозні наслідки.Слідство довело, що Ясагашвілі допомагала росіянам шукати схрони з українською зброєю. Цього вона не заперечує, а в інтерв'ю навіть не може пригадати, скільки разів це повторювалося, оскільки це було майже щодня. Вона також розповідає про те, як їздила зі своєю оперативною групою затримувати військових «Азову» та морських піхотинців. Хоча вона говорить, що їй було морально важко дивитися на затримання, вона розповідає про це з певним ентузіазмом.Про роботу на окупантів Ясагашвілі говорить з гордістю, особливо про теплі стосунки з російськими силовиками. Вона навіть їздила у Москву з одним зі співробітників ФСБ. За її словами, вона спілкувалася з ними не як зі службовцями, а як із звичайними людьми — знайомими, товаришами та колегами. Вона дружила з начальником спеціального загону швидкого реагування та начальником загону міліції особливого призначення. Вона описує себе як людину, яка дружить з усіма, поки щось не трапиться.Однак це спілкування «просто як із людьми» означало, що Ясагашвілі здала російським силовикам навіть своїх рідних. Слідство довело, що вона вказала росіянам на матір і вітчима свого чоловіка, які були військовими ЗСУ. У їхньому домі зберігалася військова форма та екіпірування.Начальниця відділу інформполітики Запорізької обласної прокуратури Дарина Куліченко розповідає, що у червні 2022 року чоловіка Насті та його рідну сестру росіяни забрали на допит і вимагали, щоб сестра телефонувала матері та вмовила її приїхати в окупацію. Після дзвінка сестру відпустили, але чоловік провів у застінках два тижні. Куліченко пояснює, що Ясагашвілі неодноразово приходила до чоловіка в неволі, але не для підтримки. Вона казала йому, що якщо він хоче звідти вийти, має надати інформацію про проукраїнськи налаштованих мешканців села. Вона навіть запропонувала йому здати свого батька, який вилучив із залишеної російської вантажівки зброю та боєприпаси і зберігав їх удома.Зрештою Ясагашвілі сама здала батька росіянам. До нього прийшли з обшуками і все забрали. Сама ж Ясагашвілі заперечує, що чоловіка відправили на допит через неї, кажучи, що у селі й так усім знали про службу його батьків у військах.Коли чоловік вийшов на свободу, вони разом з ним і донькою у липні 2022 року виїхали з окупації в Запоріжжя. За словами Насті, їхні стосунки були «стабільно поганими» і вони подолали цей шлях разом тільки заради доньки. Вона стверджує, що мусила виїхати, оскільки окупанти дізналися, що батьки її чоловіка служать у ЗСУ і більше не могли з нею працювати. Однак це суперечить її попереднім словам про те, що росіяни забирали чоловіка на допит, вже знаючи про його батьків.Офіційна версія слідства абсолютно інакша: Ясагашвілі виїхала в Запоріжжя, щоб продовжити працювати на росіян і шукати майбутніх агентів на вільній території.Після виїзду з окупації Ясагашвілі зателефонувала в СБУ і зізналася, що її завербували росіяни. Надалі вона переписувалася з російськими силовиками під контролем спецслужби. За її словами, вона почала часто навідуватися до СБУ, і вони підписали документи про співпрацю. Оскільки у неї залишилися зв'язки з російськими силовиками, їй представили оперативників СБУ, з якими вона надалі працювала. Вони диктували, що їй писати.Співпраця з СБУ, за версією Ясагашвілі, видалася невдалою через те, що вона повідомила свого російського «начальника» про роботу на українську службу безпеки. Однак про те, що ще вона зробила для провалу цієї співпраці, Ясагашвілі вирішила змовчати в інтерв'ю. З вироку відомо, що вона за вказівками росіян зустрічалася з військовими ЗСУ й випитувала, де їхні бази і техніка, а потім через Telegram передавала всю цю інформацію своєму керівництву.Один із кураторів, підписаний в її телефоні як Вадим, надсилав їй такі завдання: познайомитися з кимось із ЗСУ у центрі міста, привернути до себе увагу, зробити кілька спільних фото, вивести його на розмову про війну, прогулятися з ним і дізнатися, де він живе і де розташована його база. Інший куратор на псевдо «Координатор» давав їй завдання розвідувального характеру: піти на певну локацію, зробити фото й відео, перевірити, чи зберігається там зброя. Він писав їй: «Це тобі не кіно! Це робота на благо нашої країни!»Розвідкою на місцевості завдання для Ясагашвілі не обмежувалися. Відповідно до вироку, вона мала зустрітися з дівчиною на ім'я Яна та підготувати її до роботи агенткою. Чи існувала ця дівчина і чи відбулася зустріч — невідомо, але російський куратор консультував Настю так: «Знайди десь віддалене місце, увечері візьмеш спорядження і будеш її навчати».На суді проти Насті свідчила чи не вся її родина. Говорити про це жінці неприємно, та ще більше емоцій викликають згадки про доньку. Зараз дівчинці вже 5 років, але з моменту ув'язнення у 2022 році Ясагашвілі дитину не бачила. Колишній чоловік подав до суду, щоб позбавити Ясагашвілі материнських прав.Ясагашвілі визнає, що те, що вона зробила, свідчить про те, що вона не гідна своєї доньки. Вона говорить, що розуміє, що буде позбавлена батьківських прав, і якщо не може змінити ситуацію, то мусить змінити своє ставлення до неї. За її словами, у всьому, що сталося, винна лише вона сама. Під час інтерв'ю вона раптово встає, показує на мікрофон-петличку для запису і виходить з ангару покурити.
