Генеральний штаб повідомляє про успіхи українських військ на південних підступах до Бахмута. Однак територія, яку звільняють Сили оборони, являє собою суцільно розритий артилерійським вогнем ландшафт без жодної рослинності. Кожні сто метрів цієї землі коштують надзвичайно дорого. Журналісти видання «Слідства.Інфо» провели час на евакуаційній позиції 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» під час операції проти окупаційних сил, щоб задокументувати, якою ціною дається визволення українських територій.
На світанку розпочався штурм, і медичні екіпажі готувалися до інтенсивної роботи. Водій-санітар Микола повідомив, що групи бійців уже виїхали з позицій ще з ночі, а перші поранені вже доставлені. Евакуаційна точка розташована за вісім кілометрів від лінії фронту. Тут медики проводять первинний огляд бійців, щойно вивезених броньованими машинами. Якщо поранення не критичні і турнікети накладені правильно, військовослужбовців одразу транспортують на стабілізаційний пункт бригади для проведення складніших медичних процедур.
Медик із позивним «Хірург» розповідав, що евакуаційні машини укомплектовані максимально необхідним обладнанням — перев'язувальними матеріалами, крапельницями та системами для надання невідкладної допомоги. Це стосується не лише днів штурму, а й звичайного часу. Однак часові затримки неминучі: броня їде півгодини до евакуаційної точки, ще півгодини до стабілізаційного пункту, плюс час на винесення поранених з позицій, що може тривати годину, не враховуючи артилерійських обстрілів.
Через кілька годин до точки евакуації підійшла броньована машина десанту. Вона врізалася в залізну опору будівлі, не встигнувши вчасно загальмувати. З машини вилізли близько шістнадцяти людей. Перший поранений, який вийшов, мав перемотане бинтами обличчя та руку, крізь які проступала кров. Медики швидко розподілили поранених по евакуаційних машинах, які поспішили до стабілізаційного пункту.
На точці залишилися бійці 5-ої окремої штурмової бригади, які брали участь у штурмі разом з «Айдаром». Один із них, із позивним «Псіх» з Дніпра, воює з 2015 року. Він висловлював розчарування щодо волонтерів, які жертвують по п'ятдесят гривень на Збройні сили України, закликаючи їх самим взяти участь у боях. За його словами, його група втратила лише двох поранених, яких довелося тягти понад кілометр під артилерійським обстрілом. Він визнав, що приємно вийти живим з бою, хоча розумів, що цього не зрозуміють ті, хто не воює.
Медикам передали по рації інформацію про те, що бійцям доведеться відходити з позицій. Бойовий медик Макс прокоментував ситуацію, зазначивши, що такі штурми трапляються — іноді вдається закріпитися, іноді ні. У чатах повідомляли щонайменше про п'ять загиблих. Машини з поранених продовжували прибувати до евакуаційної точки — здебільшого з контузіями та уламковими пораненнями. Їх швидко перевантажували у медичні машини та відвозили до стабілізаційного пункту.
Друга рота все ще перебувала на позиціях, оскільки не могла витягти всіх поранених. День добігав кінця, і вцілілих бійців планували забирати вночі — це давало більше шансів на виживання, як пояснювали медики. Від початку наступу українських військ на Бахмутському напрямку звільнено вже сорок сім квадратних кілометрів. Щодня Сили оборони України штурмують позиції окупантів, намагаючись оточити місто, і кожен кілометр дається надзвичайно важкою ціною.