Командир артилерійського дивізіону 92-ої окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка розповів про те, як змінювалася українська армія протягом десяти років, про системну корупцію та проблеми мобілізації. Бригада активно брала участь у звільненні Харківщини й нині захищає Україну в районі Бахмута на Донеччині.
З офіцером, який має позивний «Баракуда», поговорилися журналісти «Слідства.Інфо». До початку військової служби він працював держслужбовцем, але вже десять років перебуває у військах. Український захисник поділився своїм баченням того, як трансформувалася армійська система, та висловив занепокоєння щодо корупційних явищ.
На запитання про те, які зміни відбулися в армійській бюрократії за цей період, офіцер зазначив, що змін було багато, і вони циклічно відображали ставлення суспільства до війни. Він розповів, що до 2014 року працював у Фонді державного майна України, тому спокійно сприймає так звану раціональну бюрократію — коли людина дотримується законів і порядків. Однак у вітчизняній практиці бюрократія часто виявляється нераціональною, накладаючи незрозумілі заборони, що породжує корупцію.
Командир згадав, як у 2014 році панував дух «хлопці, тільки стріляйте». Тоді він служив у мінометній батареї й самостійно виготовив робочу карту з нанесеними цілями та вогневими позиціями. Коли приїхав генерал, той здивувався наявності такої карти, але зауважив командиру батареї, що медаль можна було б дати, якби карта була підписана. Молодий військовослужбовець тоді відчув, що підвів свого командира, але той його заспокоїв, сказавши, що те, що їх не покарали, вже є заохоченням.
Пізніше бюрократична машина почала накручуватися: спочатку звучало «стріляйте, але щось робіть», потім з'явилося «ви стріляєте, але де ваші папери?». На якомусь етапі все перетворилося, як жартують, на «журнал обліку журналів». Зараз система повернулася до нормальних формалізованих документів.
На питання про те, як надмірна бюрократія пов'язана з корупцією, офіцер висловив переконання, що корупційні явища були, є й будуть, і це підриває здатність країни боротися. Він наголосив, що в той час, коли волонтери збирають кошти на дрони, а військові купують запчастини своїм коштом для ремонту техніки, в закупівлях фігурують величезні суми. Командир вважає, що те, що спливло в ЗМІ, — це лише вершина айсберга, а те, що залишається приховане, має набагато більші масштаби.
Його думка полягає в тому, що без боротьби з корупцією Україна не зможе самостійно подолати цю проблему, оскільки корупційні традиції глибоко вкорінені в суспільстві. Це проблема поколінь, які не знають іншого способу діяти. Навіть молоді люди вже засвоїли принцип «порішаємо».
На запитання про те, хто має боротися з корупцією, офіцер припустив, що це мають контролювати західні союзники, які надають Україні кошти, зброю та боєприпаси. Він вважає, що викорінювання корупції займе десятиліття й потребуватиме зміни кількох поколінь. За його словами, це подібно до того, як Мойсей водив народ по пустелі, щоб народилося покоління, яке не знало рабства. Радянський Союз і пострадянське минуле залишили Україні важкий спадок, і командир болює за те, що теперішнє двадцятирічне покоління вже теж хворіє на це захворювання.
Командир згадав, що спочатку, коли зрозуміли, що не всі загинуть і можна перемагати, була ейфорія. Він сподівався, що Україна стане зовсім іншою країною, але тепер знову чує розмови про те, що люди російськомовні й будуть говорити російською.
Його турбує й те, що в соціальних мережах з'являються пости про те, як уникнути мобілізації на законних підставах. Це свідчить про те, що є попит на таку інформацію, а значить, люди активно шукають способи уникнути військової служби.
На запитання про ставлення до тих, хто уникає мобілізації, офіцер не став категоричним. Він зазначив, що люди, які не хочуть воювати, не будуть воювати навіть у траншеї — вони ненадійні й можуть відкрити фланг чи тил товаришам. Однак він визнав, що не всі можуть воювати. За словами психологів, лише 10% людей можуть бути воїнами, і певний відсоток серед них — це люди з психічними розладами.
Але командир наголосив на важливому принципі: за кожним бійцем, який перебуває в окопі в броні з автоматом, повинно стояти до 100 людей, які його одягають, озброюють, ремонтують техніку, забезпечують їжею та логістикою. Якби всі встали й пішли воювати, то через два тижні все закінчилося б, оскільки не було б тилу.
Його позиція полягає в тому, що ті, хто не може фізично воювати, мають займатися волонтерством або працювати, оскільки армії потрібно все. Як економіст, він не розуміє, чому економіку не переводять на військові рейки. Країна перебуває у стані війни, а не в операції об'єднаних сил, як було раніше. Він критикує аргумент про те, що країна стане непривабливою для інвестицій, адже країна не може бути привабливою для інвестицій під час війни. Ті, хто зараз вносить інвестиції й щось будує на Заході країни, розуміють усі ризики й роблять це здебільшого для України. Командир вважає, що вся країна повинна працювати на перемогу. Він наголосив на тому, що, хоча люди одягнені, взуті й мають їжу, боєприпаси почали виробляти лише в цьому році, тобто на десятий рік війни. Це викликає великий знак питання.
На запитання про поточну ситуацію з боєприпасами, офіцер відповів, що у них ситуація нормальна. Щодо російської сторони, то за інтенсивністю обстрілів і перехопленнями він зробив висновок, що й у них є обмеження за кількістю боєприпасів. Раніше, коли вони перебували на північ від Харкова в напрямку Старого Салтова, безпілотник «Лелека» зняв російські позиції на самому кордоні, де стояли гаубиці й за ними були викладені штабелі відстріляних гільз вище за самі гармати. Зараз такого вже немає. Це результат підривів складів, HIMARS та розвідки. Тепер росіяни стріляють менше.
На запитання про зміни в російській тактиці порівняно з тим, що спостерігалося на Харківщині й зараз під Бахмутом, командир підтвердив, що змінилося. Росіяни постійно вчаться й змінюють тактику. Він не може зрозуміти їхню мотивацію, припускаючи, що це гіпнозування пропагандою. Коли розмовляєш із полоненими, всі говорять, що не стріляли, але командир жартує, що він ще не бачив жодного, хто визнав би, що стріляв. Вони один одного навчають, що потрібно говорити, якщо потрапиш у полон. Вони справді вмотивовані, але не через загороджувальні загони позаду, а через пропаганду, якою їх годували ще до 2014 року.
Командир звернув увагу на те, яке було ставлення до українців навіть у Радянському Союзі. Українці вважалися «клоунами» й «хохлами» — трохи дурнуватими й хитрими. І раптом цей дурнуватий й хитрий «хохол» починає тикати дулю «великоросам».
На запитання про те, чим він переважно працює й яку зброю хотів би отримати, офіцер відповів, що в пріоритеті робота 155-м калібром. Він чекає на переозброєння, але поки не може сказати, що буде.
Йому хотілося б мати Archer — шведську самохідну артилерійську установку, оскільки на сьогодні це одна з найбільш прогресивних, хоча й дорогих артилерійських систем. Він також брав участь у випробуваннях DANA-M2 у 2021 році — надсучасної зброї 152-го калібру. На 155-й калібр є Zuzana — подальша модифікація артилерійської установки DANA, яка є чудовою сучасною машиною, що дозволяє виконувати задачі настільки швидко, що артилерійськими засобами її практично неможливо дістати.
Командир наголосив, що снарядів багато є на 155-й калібр, тому вони дуже хочуть його й сподіваються на розуміння командування.
На запитання про поточну інтенсивність роботи офіцер розповів, що вони працюють на загальній вогневій підтримці й переважно на підтримці штурмових дій. В період активних дій вони випускають близько 40 снарядів на добу з наявних 2С1. При нинішній кількості це досить нормально. На початку війни, коли на чотирьох напрямках з 12 гармат вони робили 700 пострілів на добу, такого вже немає, оскільки немає стільки снарядів.
Командир має фотографію, на якій він один з перших зайшов у Купʼянськ. Журналіст запитав, як так сталося, що артилерія, яка зазвичай перебуває позаду, опинилася в авангарді. Офіцер пояснив, що його місце як командира дивізіону — безпосередньо поряд із командиром загального військового підрозділу. Тоді його приєднали до першого механізованого батальйону, і всі його переміщення відбувалися разом із командиром батальйону, який брав Купʼянськ.
На фото, за його словами, командир батальйону, заступник командира батальйону й заступник із матеріально-технічного забезпечення — усі вони його гарні товариші й побратими. Насправді вони вранці зайшли вже вдруге. Перед цим вони заскочили вночі, коли росіяни вже втекли з правого на лівий берег у напрямку Купʼянська-Вузлового. Вони ледь не вступили у стрілецький бій із командиром роти їхнього батальйону — патрон уже був у патроннику, але командир їх впізнав, і обійшлося без дружнього вогню. Вранці вони пішли знімати російські прапори й зробили те відоме фото.