Після Революції Гідності 2014 року українська влада взялася за амбітний проєкт відновлення довіри до судової системи. Законопроєкт, спрямований на перевірку суддів та їхніх рішень, отримав підтримку Кабінету Міністрів 1 березня 2014 року, а 8 квітня його підписав виконувач обов'язків президента та голова Верховної Ради Олександр Турчинов. Документ передбачав проведення перевірки протягом року та створення для цього Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради.
Проте дванадцять років потому результати цієї роботи виглядають розчаровуючими. Майже половина суддів, які ухвалювали незаконні рішення проти учасників протестів, продовжують займати свої посади. За даними розрахунків, лише протягом 2024 року на утримання цих судді витратили понад 230 мільйонів гривень з державного бюджету.
Жодна з осіб, яких можна назвати «суддями Майдану», не постала перед кримінальним судом. Більшість справ досі розглядаються судами, а тринадцять служителів Феміди отримали виправдувальні вироки.
База даних, створена активістами Всеукраїнського об'єднання «Автомайдан», містить понад 330 суддів, причетних до утисків протестувальників під час Революції Гідності. Аналіз показує, що лише 22% з них були звільнені через дисциплінарні порушення, 43% продовжують здійснювати правосуддя, а 35% пішли у почесну відставку з довічними виплатами від держави.
Під час протестів 2013–2014 років судді забороняли масові зібрання, накладали штрафи та арешти на активістів, визнавали законними побої й затримання, здійснені правоохоронцями. Згодом такі рішення визнали неправомірними, проти самих суддів розпочалися кримінальні та дисциплінарні розслідування.
Історія дизайнера Антона Стогова ілюструє масштаб проблеми. У січні 2014 року він розповідав про затримання: люди в спортивних костюмах збили його з ніг на вулиці Глибочицькій у Шевченківському районі Києва, повалили на асфальт, натягнули шапку на обличчя і наказали лежати, мовчати і не смикатися. Суддя Деснянського райсуду Ірина Татаурова обрала йому запобіжний захід у вигляді двомісячного тримання під вартою. У ухвалі зазначалося, що Стогов разом з п'ятьма встановленими та невстановленою кількістю інших осіб прибув на вулицю Грушевського з метою активної участі у масових заворушеннях, що супроводжувалися насильством над представниками влади та знищенням майна.
На дійсність ситуація була іншою. За словами самого Стогова, він просто йшов додому з роботи, коли його побили невідомі у масках, а потім затримала міліція. Це сталося за три кілометри від вулиці Грушевського, де проходили акції протесту.
Татаурова ухвалила схоже рішення щодо іншого учасника протестів, якого вона назвала одним з організаторів натовпу чисельністю від 3 до 5 тисяч осіб. Крім того, вона неодноразово позбавляла активістів водійських посвідчень за участь у автопробігу до «Межигір'я», тодішньої резиденції президента Віктора Януковича.
У 2015 році Тимчасова спеціальна комісія дійшла висновку про порушення Татаурової присяги. Вища рада юстиції погодилася і звернулася до Верховної Ради з поданням про звільнення. Суддю звільнили, але Верховний Суд згодом скасував це рішення через відсутність доказів грубих порушень. У 2020 році суд скасував і постанову Верховної Ради через процедурні порушення.
19 серпня 2020 року Татаурову поновили на посаді. 30 червня 2021 року Окружний адміністративний суд Києва постановив поновити її заднім числом з 17 січня 2017 року та виплатити майже 1,5 мільйона гривень компенсації за час вимушеного прогулу. Нещодавно Перша дисциплінарна палата ВРП закрила дисциплінарну справу щодо Татаурової через сплив строків давності. Розгляд цієї справи неодноразово відкладався, останній раз на невизначений термін.
Юристка ВО «Автомайдан» Тетяна Чижик вважає, що причина в неспроможності членів ВРП дійти спільного рішення. Коли позиція одного члена Ради відрізняється від іншого, дисциплінарна палата не може досягти консенсусу, голосування повторюються, засідання відкладаються.
Сама Татаурова подала до ВРП заяву про звільнення у відставку з пожиттєвим утриманням, але ВРП відклала її розгляд. У 2024 році суддя задекларувала 1,45 мільйона гривень зарплати та понад 88 тисяч гривень пенсії.
Через дванадцять років після Революції Гідності більшість суддів, які ухвалювали рішення проти учасників Майдану, не понесли реальної відповідальності — ні кримінальної, ні дисциплінарної. Після прийняття Закону про відновлення довіри до судової влади була створена Тимчасова спеціальна комісія при Верховній раді. На основі її матеріалів Вища рада юстиції мала ухвалювати рішення щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
Чижик зазначає, що вже тоді виявилася тенденція: система не хотіла карати своїх представників, не хотіла визнавати порушення. Розгляд справ затягувався настільки, що спливав строк притягнення до відповідальності, який становить не більше трьох років з дня вчинення проступку, але без урахування часу лікарняного, відпустки або дисциплінарного провадження. Нині ситуація з Вищою радою правосуддя не надто покращилася. Система досі більше здатна захищати своїх представників.
Ігор Кобзар розповідав волонтерській правозахисній ініціативі «Євромайдан SOS» 14 лютого 2014 року про своє затримання: за що його затримували, розказали вже потім, кілька разів змінюючи причину. Він досі толком не знає, що саме намагаються йому «пришити». За його словами, вони просто заручники політичної ситуації.
Суддя Дарницького райсуду Сергій Пойда дозволив узяти Кобзара під варту. За версією слідства, він разом з іншими молодиками з хуліганських мотивів словесно присікувався до перехожих, побив одного з них, а також разом з іншими побив працівника міліції до втрати свідомості.
Натомість Кобзар розповідав, що люди, яких правоохоронці наймали для провокацій та силових дій проти учасників протестів, разом із працівниками міліції заманили учасників протесту в пастку, побили їх, розбили автомобілі, а потім затримали. Його кинули в автобус, де вже лежав хтось, зверху поклали ще когось. Почали бити руками, ногами. Він отримав у голову кілька сильних ударів, ліве око миттєво залило кров'ю. Поруч лежав хлопець без ознак свідомості. Один із співробітників спеціального підрозділу міліції підняв йому голову і вставив у рот капу, інший тримав за плечі. Хтось із силовиків прокричав: «Давай, боксер!». Після цього безпорадну людину кілька разів вдарили в обличчя.
У 2014 році Пойда дозволив увʼязнити ще кількох учасників протестів, а також позбавив п'ятьох водіїв прав керування автівками на три місяці. На той момент він очолював Дарницький райсуд міста Києва. У вересні 2016 року його звільнили за порушення присяги, однак через п'ять років Верховний Суд скасував це рішення з процедурних підстав. У 2023 році Вища рада правосуддя знову ухвалила рішення про його звільнення за порушення присяги, остаточно суддю звільнили лише у червні 2024 року. За декларацією, у 2024 році він отримав понад 600 тисяч гривень заробітної плати.
Олександр Ратушняк, викладач Кіровоградського педагогічного університету, розповідав газеті «День» про інцидент, за який його згодом увʼязнили. На одного з євромайданівців накинувся з гумовим молотком людина, яку називали «тітушкою». Євромайданівці миттєво відреагували, зав'язалася бійка. Сторони почали кидати одне в одного брили снігу, в результаті одному з протестувальників розбили голову до крові. Його обвинувачували у схиленні натовпу людей до протиправного захоплення будівлі державної установи.
Суддя Кіровського районного суду міста Кіровоград Євген Завгородній ухвалив рішення про арешт Ратушняка на 60 діб за хуліганство. Сам активіст назвав своє ув'язнення політичною розправою. Аргументи обвинувачення ґрунтувалися на свідченнях трьох співробітників підрозділу «Грифон», тоді як свідчення свідків захисту суд до уваги не взяв. Ратушняка готові були взяти на поруки депутатка облради Ірина Малик та голова обласного осередку Спілки письменників професор Григорій Клочек, однак суддя відмовив.
Завгородній ухвалив рішення про арешт щонайменше ще одного активіста, однак обидві ухвали згодом скасував Апеляційний суд Кіровоградської області. Крім того, суддя надавав дозволи на обшуки в помешканнях учасників протестів. Попри це Вища рада правосуддя не притягнула його до відповідальності. Нині Завгородній продовжує працювати у Фортечному районному суді Кропивницького. У 2024 році він отримав 1,5 мільйона гривень заробітної плати.
Іван Холода був затриманий у січні 2014 року за обвинуваченням у участі у масових заворушеннях, що супроводжувалися насильством, знищенням майна, опором представниками влади із застосуванням предметів, які використовувались як зброя. За даними Громадської ради доброчесності, на його тілі були численні забої. Лікарі діагностували парез лівої частини тіла та моторно-афатичні розлади після двох раніше перенесених інсультів. Чоловік мав інвалідність другої групи, а за два дні після судового рішення виникла підозра на третій інсульт.
Попри це, суддя Святошинського райсуду Володимир Борденюк обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Згодом це рішення залишалося прихованим протягом півтора року. Негативні висновки щодо Борденюка надали Громадська рада доброчесності, ВККС та Верховний Суд. Однак ВРП не звільнила його, і суддя продовжує працювати. У 2024 році він отримав майже 1,2 мільйона гривень зарплати.
Після перезавантаження Вищої кваліфікаційної комісії суддів у 2021 році її ефективність зросла, і тепер Комісія ухвалює більше рішень про звільнення. Проте проблема з Вищою радою правосуддя залишається: вона часто не розглядає рекомендації ВККС або відмовляє у звільненні суддів.
Суддя Соломʼянського райсуду Марина Лозинська обрала міру запобіжного заходу щодо учасника Революції гідності Івана Литвина у вигляді особистого зобов'язання. У 2015 році Тимчасова спеціальна комісія виявила в її діях грубі порушення присяги. Вища рада юстиції підтвердила ці порушення, але до відповідальності суддю не притягнули. Пізніше Лозинська в декларації доброчесності приховала ці факти та заперечила ухвалення рішень проти учасників Майдану.
У січні 2024 року оновлена ВККС визнала Лозинську такою, що не відповідає посаді, і подала її на звільнення. Однак суддя оскаржила це у Верховному Суді, і той став на її бік. Чижик вважає, що ця справа створює небезпечний прецедент для інших суддів, звільнених за результатами кваліфікаційних оцінювань. Раніше, коли ВККС припинила роботу через зміни у законодавстві, нардепи проголосували за так званий закон Бабія. За цим законом повноваження щодо призначення суддів без оцінювання закріплювались за ВРП. Тоді ВРП внесла президентові подання про призначення низки суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання. Однією з них була Марина Лозинська.
Є служителі Феміди, справи щодо яких так і не потрапили до суду. Наприклад, суддя нині ліквідованого Окружного адміністративного суду Євгеній Аблов. У 2014 році він виніс ухвалу, якою фактично зобов'язав правоохоронців «зачистити» Майдан. За ці рішення Аблов отримав квартиру, яку приватизував і продав за 9 мільйонів гривень. Він також потрапив у корупційний скандал із одіозним екскерівником ліквідованого ОАСКу Павлом Вовком, до якого був наближений. Аблов відомий своєю фразою на записах НАБУ з кабінету голови ОАСКу.
Попри це, ВРП подала Аблова на звільнення лише у лютому 2025 року. Остаточного рішення немає і досі, бо Аблов оскаржує своє звільнення. Оскільки ВРП досі не повністю сформована і її члени, які ухвалювали рішення, не можуть його переглядати, Рада досі не може сформувати склад для розгляду скарги Аблова.
Член громадської організації «Адвокатська дорадча група», яка представляє окремих потерпілих у справах за обвинуваченням «суддів Майдану», Ольга Веретільник розповідає про три підстави, на яких можна звільнити таких суддів: притягнення до кримінальної відповідальності, дисциплінарне провадження ВРП та невідповідність посаді, встановлена за результатами кваліфікаційного оцінювання ВККС.
Щодо притягнення до кримінальної відповідальності, суди повністю на стороні суддів. Жодного «суддю Майдану» не притягнуто до кримінальної відповідальності. Більшість обвинувачували у постановленні завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови за статтею 375 Кримінального кодексу України.
Пізніше Конституційний суд визнав цю статтю неконституційною. Це означає, що всі справи за статтею 375 ККУ підлягають закриттю. У частині випадків прокурори спробували виправити ситуацію і змінили обвинувачення на етапі розгляду справ у суді на статтю 340 ККУ про незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій. Однак на практиці ситуація складніша: існує версія, що суддю за статтею 340 ККУ взагалі не можна притягнути до відповідальності, якщо Конституційний суд уже визнав статтю 375 ККУ неконституційною.
Крім того, строки притягнення «суддів Майдану» до відповідальності вже спливли. Вони у будь-який момент мають право просити про закриття провадження у зв'язку зі спливом строків, але не роблять цього, бо бачать загальну судову практику і розуміють, що їх виправдають. Кримінальну відповідальність ніхто не поніс і, скоріш за все, не понесе.
Суди зазвичай обґрунтовують виправдувальні вироки щодо «суддів Майдану» недоведеністю вини. Вони заперечують, що судді умисно ухвалювали неправосудні рішення. Крім того, судді зазвичай заперечують, що під час ухвалення рішення усвідомлювали, що справа стосується учасника акції протесту.
Судді часто заперечують законність цих акцій. Зазвичай вони стверджують, що не було належного повідомлення про проведення масового заходу, що діяла ухвала ОАСКу про заборону проведення масових заходів. Ще одним слабким місцем обвинувачення є відсутність доказів того, що судді ухвалювали рішення з метою перешкоджання акціям протесту.
За даними ГО «Адвокатська дорадча група», кримінальні провадження були відкриті проти 27 «суддів Майдану», 13 з яких виправдали. 19 лютого Київський апеляційний суд підтвердив виправдувальний вирок для двох суддів Обухівського райсуду Київської області — Оксани Степанової, колишньої голови цього суду, і Олега Мору.
Ці судді розглядали справи про притягнення до відповідальності двох потерпілих. Один з них дійсно був учасником акції протесту, а інший потрапив під гарячу руку, тому що їхав тією ж вулицею на дачу. Степанову ВРП звільнила ще у 2018 році, а Олег Мора працює досі. Лише за 2024 рік він заробив 1,2 мільйона гривень.
На етапі розгляду у першій інстанції досі перебувають справи щодо колишніх суддів Дніпровського районного суду Ярослава Вернидубова та Нелі Ластовки. Вони ухвалювали рішення про позбавлення водійських прав учасників автопробігу до «Межигір'я». За словами Веретільник, Вернидубов перебуває у Німеччині та бере участь у судових засіданнях по відеозв'язку. Вернидубова звільнили у 2020 році через невідповідність займаній посаді, а Ластовку звільнили у 2019 році у відставку з довічним утриманням.