Редакція «Слідства.Інфо» провела ніч на стабілізаційному пункті 93-ої механізованої бригади «Холодний Яр», щоб задокументувати реальність боротьби за звільнення Бахмута. Російські військові активізували наступ по всій лінії фронту, намагаючись повернути ініціативу. На Бахмутському напрямку, де українські сили нещодавно відвоювали населені пункти Кліщіївка та Андріївка — стратегічно важливі для подальшого звільнення міста-фортеці, — ситуація залишається напруженою.
Нічна робота медичного пункту
Починаючи з темряви, стабілізаційний пункт виглядав спокійним місцем. Медичний персонал відпочивав на ліжках для поранених, але звук евакуаційного транспорту миттєво змінив атмосферу. Приміщення перетворилося на місце інтенсивної діяльності: кожен медик та санітар займався своєю роботою, розрізаючи одяг поранених, щоб отримати швидкий доступ до ран.
Один із бійців мав серйозні поранення — кілька уламків у тілі. Він був поранений з ранку, але евакуювати його з позицій вдалося лише ввечері. Медики вводили йому сильне знеболювальне та проводили первинний огляд. На цьому етапі їхня роль полягала у стабілізації стану та підготовці до подальшої евакуації до лікувального закладу, де можна було б провести складніші медичні маніпуляції та операції.
Після перев'язування бійця перевели в кімнату очікування, де панувало тепло від обігрівача. На столі лежали пляшки води, вафлі та яблука — мінімальний комфорт для тих, хто чекав на наступний етап евакуації.
Віталій «Перекладач»: про дітей та дружину
Одного з поранених звали Віталій, його позивний — «Перекладач». Це прізвисько він отримав ще під час навчання у Великій Британії на початку служби, коли допомагав товаришам та інструкторам спілкуватися англійською мовою.
Поранення та знеболювальні препарати ускладнювали спілкування, але Віталій продовжував розповідати про свою сім'ю. Розмова про близьких відволікала від болю.
«Я дітям нічого не розповідаю про те, де я і що роблю. Для них у мене все добре, тільки позитив. Вони знають, що я у військах, але деталей не знають. Я намагаюсь їх не засмучувати», — поділився він.
Віталій мобілізувався у липні поточного року. Довго він приховував свої наміри навіть від дружини, передбачаючи болісну реакцію. Коли все ж розповів їй, вона розплакалася. Він пояснив їй логіку свого рішення: якщо всі ховатимуться, то хто ж буде захищати країну? Хлопців не нескінченна кількість.
Роман «Музикант» та його побратим
Інший поранений, Роман із позивним «Музикант», розповідав про атаку дроном. Росіяни скинули осколковий боєприпас прямо перед їхньою позицією. Уламок влучив йому в коліно, але його побратим, якого звали Слава з позивним «Хімера», витягав його до евакуаційної точки, незважаючи на власне поранення в шиї.
Лікар витягнув з коліна Романа уламок, схожий на гвіздок. Бійця здивував розмір предмета: він міг розтрощити коліно. «Пощастило. Значить ще повоюємо», — сказав він.
«Хімера» жартома попередив Романа, щоб той не кричав так голосно під час накладання турнікета. Це був той самий боєць, який витягав «Музиканта» з-під вогню.
«Ти все зробив на «пʼятірочку», тепер ти мій брат, сімʼя моя. Дотягнув мене. Поїдемо якось до мене в Київ. Тато якраз баню будує», — запропонував «Музикант» своєму рятівнику.
Розмисли про єдність
Чекаючи на евакуацію до шпиталю, «Музикант» розмірковував про «єдність», яку часто обговорюють у медіа та культурі. На його думку, справжня єдність існує лише серед військових в окопах. Він сам походить зі столиці й нещодавно був у відпустці в Києві. Побачене там його засмутило.
«Мені просто образливо, що хтось сидить в окопах і під уламками бігає, під ВОГами, бачить це пекло, а хтось гуляє і заливає в горлянку пиво, слухає музику, танцює і радіє так, ніби війна його не стосується. От вони кажуть про єдність, а її насправді і немає», — висловив він своє розчарування.
Він переконаний, що після перемоги суспільство розділиться на тих, хто воював та допомагав армії, та тих, хто ігнорував війну. Це розділення він назвав розділенням на «своїх» та «чужих».
Натомість його побратим «Хімера» займав інший погляд. Він не засуджував цивільних, вважаючи рішення йти воювати особистою справою кожного. «Я знаю, що я зробив все, що міг, все, що від мене залежало. Нехай інші самі потім думають, що вони своїм дітям скажуть, коли їх запитають: «Що ти робив під час війни?»», — сказав він.
«Хімера» походить з Херсона. Він із родиною провів пів року в окупації. Тоді намагався збирати інформацію про російську техніку та скупчення військ у місті та передавати дані СБУ. Після звільнення Херсона він та його брат пішли до армії. «Якби пожили з ними. Знаємо добре, що вони собою представляють», — сказав він про росіян.
Повернення на фронт
Обидва бійці після одужання планують повернутися на фронт. «Музикант» говорить, що більше не бачить себе у цивільному житті. Він переконаний, що зможе бути корисним армії незалежно від наслідків поранення коліна. «Якщо не штурмовиком, то є інших багато цікавих справ. Зрештою дроном можна керувати. Уже, як то кажуть, взяв меч — так іди до кінця», — сказав він.