Російські військові затримали тероборонівця Сергія Рубана в червні 2022 року біля місця своєї дислокації. При ньому знайшли бойову гранату. Чоловіка доставили до ізолятора тимчасового тримання, де окупанти організували катівню. Протягом трьох діб його піддавали жорстоким побиттям, поки він не помер. Російські військові приховали смерть від його родини. Мати Сергія довгий час сподівалася, що син залишається в полоні. Слідчі Херсонщини встановили осіб, причетних до вбивства.
Журналісти «Слідства.Інфо» спілкувалися зі свідком убивства, матір'ю Сергія та відвідали місце, де окупанти утримували та катували українців.
ПОЛОНЕНІ ВХОДИЛИ СЛІПИМИ
Речник поліції Херсонщини Андрій Кований провів журналістів територією катівні. «Звідси починався шлях затриманих. Їх заводили у внутрішній двір. Ті, кого затримували, мали зав'язані очі — або шапка на голові, або вдягали мішки, щоб вони нічого не бачили», — розповідає він.
В одній з кімнат окупанти облаштували місце для тортур. На стінах залишилися плями від гумових кийків та кров. «Фактично ця кімната просякнута людським стражданням. Тут заливали воду у горло, дуже сильно били, катували струмом», — описує поліцейський.
Раніше видання розповідало про катів, яких ідентифікували слідчі. Серед них — заступник начальника росгвардії Ростовської області Алєксандр Наумєнко та його підлеглі Алєксандр Челінгіров, Анвєр Муксімов та Алєксандр Бочаров. Журналісти встановили ще двох російських військових — Єгора Бондаренкова та Андрія Лісова. Їх впізнав чоловік, якого окупанти викрали та кілька днів катували.
Поліцейські з відділу розслідування воєнних злочинів готували підозру Бондарєнкову. Вони з'ясували, що він разом з Алєксандром Челінгіровим та іншими російськими військовими закатували Сергія Рубана.
ТРИ ДНІ ПОБИТТЯ
Чоловік, який перебував в одній камері з Рубаном, розповів про останні дні його життя. Сергія протягом кількох днів нещадно били. Він прийшов до місця дислокації російських військових з гранатою, тому окупанти катували його з особливою жорстокістю.
У Сергія були зламані ребра. Він не міг ані сидіти, ані лежати. Побиття не припинялось. Ввечері 17 червня росгвардійці забігли до камери та побили Сергія разом з іншим полоненим.
«Я чую, що Сергій вже починає читати молитву: «Все, я вже не можу, я вже так не хочу, все, все, все». Я кажу: «давай, не здавайся, Сергію, тримайся». І він вже втрачає координацію, вже починає відкидуватись назад. Я його тримаю, а він схилив голову і починає читати молитву. І я вже розумію, що він здається. Постукав у коридор, кажу: «викликайте швидку». А мені у відповідь: «Візьми рушник, намочи, поклади йому на груди», — згадує свідок.
Сергій помер від отриманих травм. Росіяни змусили свідків підписати документи про те, що вони нічого не бачили і не знають.
СИН, ЯКИЙ ЗАВЖДИ ДОПОМАГАВ
Ніна виховувала Сергія сама. Щоб не обтяжувати матір, після 9 класу він почав працювати. У 18 років пішов в армію. Повернувшись, він відпочив три дні і знову вийшов на роботу, щоб допомагати матері.
«Він мені завжди допомагав, ніколи не відмовляв. Не тільки мені не відмовляв, він взагалі такий безвідмовний був. Якщо треба, значить — треба. Більше немає допомоги. Він в мене був один», — розповідає Ніна.
Протягом кількох років Сергій працював продавцем-консультантом будівельних матеріалів. 24 лютого 2022 року, коли почалось повномасштабне вторгнення, у нього був вихідний.
«Сусідка подзвонила, я кажу: «Що ти так рано дзвониш, ще давай спати». А вона: «Та який спати, війна!». Я розбудила Сергія, він одягнувся, пішов у магазин, води набрав, зібрався і пішов у військкомат», — згадує мати.
Так Сергій потрапив у херсонську територіальну оборону. Кілька днів чергував у лікарні, інтернаті та на об'їзній трасі. Потім повернувся додому зі зброєю та повним екіпіруванням.
«Їм дали команду «чекати». Бути напоготові, бути на зв'язку. Ходив із хлопцями, дивився, де окупанти засіли. Тут недалеко за переїздом вони були. Виїхати вже не виходило. Я йому казала: «Їдь один, я тільки буду тобі тягарем». А він відповідав: «Куди я поїду, я ж військовозобов'язаний», — розповідає Ніна.
Сергій повернувся на роботу. Але коли Херсон окупували росіяни, він не міг з цим миритися.
«Я просто не могла з ним розмовляти. Він після роботи «відійде» трохи, потім каже: «Нерви не витримують. Командують, як у себе вдома». Сергій у мене був з таким характером, що довго терпить, а потім вибухає», — каже жінка.
ЗНАЙДЕНИЙ У БРАТСЬКІЙ МОГИЛІ
12 червня Сергій повернувся з роботи. Його мама разом з сусідкою пили на дворі чай і не помітили, як чоловік пішов. Ймовірно, він вийшов через інші двері.
«І о 22:00 такий гул на вулиці піднявся. Сусідка вийшла. Коротше, окупанти Серьожу заарештували. Він сказав, що з другом вийшов. Потрапили під комендантську годину. Коли Серьожу привезли, він стояв біля машини, я до нього вийшла. Він не сказав, з ким був. Каже: «Мама, вони мене били». Інший хлопець зміг втекти, а Сергій був у шльопанцях і не зміг», — розповідає його мама.
Окупанти сказали, що Сергій прийшов до них зі зброєю. Сергій разом з іншим бійцем територіальної оборони прийшов до російських військових. У чоловіка була граната.
«Він там був з кимось із ТрО. Але вони один одного не видали. Що той сказав: «Я не знаю його», і Сергій сказав, що теж не знає його», — згадує Ніна.
16 червня Ніні прийшло повідомлення від сина: «Мамо, зі мною все гаразд, я скоро буду вдома». Але додому Сергій так і не повернувся.
«Тиждень минає, немає його. Щодня чекаю, чекаю, його немає. Пішла до комендатури писати заяву. Написала заяву. Потім через день пішла за результатом. І вони мені на мобілці показали екран. Вони рукою закрили від кого. І було написано, що Рубана Сергія з ізолятора випущено 18 червня», — каже мати.
Протягом 8,5 місяців жінка марно шукала сина. Наприкінці лютого цього року слідчий подзвонив і сказав, що знайшли Сергія.
«А я до останнього сподівалася, що він у полоні. Я спитала, де його знайшли, а він відповів: «На Геологів, у братській могилі», — каже жінка.
Сергія впізнали за татуюванням на пальцях, де було вибито рік його народження — 1980. Згодом прийшов результат тесту ДНК.
«Коли я робила обід 18 червня, то хлопця одного покликала. І він розповів: «Він цілий тиждень ходив сам не свій». Все казав: «Я їм щось зроблю, я щось зроблю». Це його ще й умовляли: «Що ти можеш один… Один ти нічого не зробиш». А виявляється, що таки зробив. Пішов із гранатою туди», — каже Ніна.