Редакція «Слідства.Інфо» провела серію інтерв'ю з військовослужбовцями різних бригад, які обороняють лінію фронту на кількох напрямках. Мета розмов — зрозуміти, у якому стані перебуває українське військо наприкінці року та які очікування воно має на 2024-й.
Іноземні військові експерти та українське керівництво покладали великі надії на 2023 рік, прогнозуючи масштабний наступ на південному напрямку. Контрнаступ на Запорізькому напрямку не досяг поставлених цілей — цей факт визнало й військово-політичне керівництво держави.
АВДІЇВСЬКА ДІЛЯНКА: ЩОДЕННІ ШТУРМИ БЕЗ ПЕРЕРВ
З жовтня 2023 року російські військові значно активізували наступальні дії на Авдіївку. Військові, які обороняють місто, повідомляють про щоденні штурми противника. Для посилення оборони на цей напрямок перекинули 47-му окрему механізовану бригаду «Магура» — один із підрозділів, що брав участь у наступі на Запоріжжі. Заступник командира батальйону цієї бригади Олександр Ширшин, відомий під позивним «Геній», розповів про особливості боїв у цьому районі.
Ширшин зазначає, що на його ділянці противник продовжує штурмувати позиції з тією ж інтенсивністю, що й у жовтні, лише час від часу беручи кілька днів на перегрупування та поповнення своїх підрозділів.
Російські військові застосовують різноманітні тактики. Іноді це масові «м'ясні штурми», коли вони намагаються кількістю захопити позиції, іноді на техніці з піхотою, іноді спеціалізовані групи малими силами намагаються просуватися, а іноді розраховують на артилерійну підтримку та FPV-дрони.
Протидіяти просуванню противника та відбивати позиції допомагає іноземна техніка. Під Авдіївкою вдалося краще розкрити потенціал американської бойової машини піхоти M2 Bradley, ніж на Запорізькому напрямку. Там було більше простору для маневру, можливість переміщуватися та змінювати позиції. На Запоріжжі, навпаки, через щільне мінування та фортифікаційні споруди, існувала лише одна вузька дорога, з якої неможливо було звернути в сторони. Під Авдіївкою машини могли майже впритул підїжджати до російських позицій під час операцій з відбиття.
Однак Ширшин вважає, що було б краще, якби більше підрозділів мали як Bradley, так і Leopard, щоб спільна робота була ефективнішою.
Для утримання ділянки, за яку відповідає його підрозділ, вони використовують наявні ресурси. Щодо наступальних дій на цій ділянці, то їх провести неможливо, вважає заступник командира.
Головнокомандувач Валерій Залужний у своєму брифінгу згадував про оборону Авдіївки, відзначаючи, що противник має можливість концентрувати сили на цьому напрямку, тому цілком ймовірно, що через кілька місяців може повторитися сценарій Бахмута.
Військові, які обороняють Авдіївку, припускають такий розвиток подій. Ширшин пояснює, чому окупанти готові нести сотні втрат, щоб захопити місто. По-перше, це укріплений район з підготованою обороною, що дозволяє йому довго тримати позиції. По-друге, це велике місто з багатьма місцями для закріплення та налагодження логістики. По-третє, це політичний момент — російській пропаганді потрібен успіх, а Авдіївка — місто, яке у всіх на слуху. По-четверте, захопивши його, вони зможуть продовжити наступ на сусідні міста, маючи краще сполучення з Донецьком.
МАРʼЇНКА: ВІДСТУП НА УКРІПЛЕНІ ПОЗИЦІЇ
Російські військові активізувалися й у Марʼїнці — ще одному місті Донецької області, яке противник намагається захопити з початку повномасштабного вторгнення. Нещодавно окупанти заявили про повне захоплення міста, однак українські військові стверджують, що досі контролюють північні околиці. Про рік боїв за місто розповів заступник командира одного з підрозділів 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, яка обороняє Марʼїнку з серпня 2022 року.
Ситуація нині важка, але контрольована, каже військовослужбовець. Його підрозділ наносить противнику значне вогневе ураження, однак російські військові, використовуючи FPV-дрони та артилерію, поступово продавлюють на окремих рубежах, змушуючи українців відходити на більш укріплені позиції.
Військовий 79-ї бригади відзначає, що противник за цей рік спробував повний спектр штурмових тактик. З червня-липня російські військові почали масово використовувати FPV-дрони — спочатку з вибухівкою, потім з бойовими частинами від гранат. Нині вони застосовують комбіновану схему: дрони, артилерія, знову дрони, а потім піхота. На північних напрямках від Марʼїнки противник діяв за класичною схемою — танки прокладали маршрути, за ними йшли БМП, які висаджували піхоту та швидко відходили, щоб не потрапити під удар.
Головнокомандувач Залужний також згадував про Марʼїнку, зазначаючи, що окупанти використовують ту саму методику, що й у Бахмуті — знищують вулицю за вулицею, квартал за кварталом. Він підкреслив, що цього населеного пункту фактично вже не існує, хоча українські війська підготували оборонний рубіж за його межами.
Фактично майже два роки бої точилися в межах самого міста, тому від будівель мало що залишилося. Довго тримати оборону Марʼїнки вдавалося тому, що це місто. У міській забудові противник не може повністю реалізувати свій наступальний потенціал, не може в повній мірі використати перевагу в піхоті та техніці. Крім того, командування бригади показало себе дуже грамотним — молоді, бойові командири діяли нестандартно, не за шаблоном, що дозволяло знаходити відповідь на кожен хід противника.
БАХМУТ: ДИСКУСІЯ ПРО ДОЦІЛЬНІСТЬ ДОВГОЇ ОБОРОНИ
Попередній рік почався з активних штурмів російськими військами Бахмутського напрямку. 6 січня 2023 року окупанти захопили село Бахмутське на південний схід від Соледара, потім перейшли до штурму міста й до кінця місяця захопили його, розпочавши активний наступ на Бахмут. Важливу роль в обороні міста відіграла 93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр», яка зайшла у місто 12 січня 2023 року. Командир однієї з рот цієї бригади з позивним «Сід» розповів про підсумки року для його підрозділу.
Серед військових, які обороняли місто-фортецю, існують дві протилежні думки щодо тривалості боїв за Бахмут. Одні вважають, що така довга оборона була необхідною, інші переконані, що не варто було битися за місто так довго через непропорційні втрати.
«Сід» схиляється до першої позиції. На його думку, довга оборона була виправдана, оскільки українці знищили елітний російський штурмовий підрозділ «Вагнер», від якого майже нічого не залишилося. Крім того, українці виграли дуже багато часу на підготовку та укріплення. Після того як Бахмут був втрачений, противник припинив просування в напрямку Іванківського та далі.
Однак боєць критикує підготовку фортифікаційних споруд як у самому місті, так і на його околицях. Траншей було накопано мало, вулиці не були перекопані, але було розставлено багато бетонних блоків та протитанкових їжаків, що ускладнювало рух своїх підрозділів. Щоб насправді добре підготувати місто, потрібно було б набагато більше часу. У цих умовах кожен будинок, особливо з підвалом, став окремою фортифікаційною спорудою.
Журналісти «Слідства.Інфо» були у Бахмуті на початку лютого 2023 року. Тоді в місті не було жодної цілої будівлі, однак там ще залишалися рятувальники (їх централізовано вивели 9 лютого), а у підвалах будинків жили сім'ї з дітьми.
Оборону міста вдалося утримувати до кінця травня 2023 року. Потім бої точилися за населені пункти на підступах до Бахмута. У середині вересня українські Сили оборони відбили Андріївку та Кліщіївку на південь від міста — це було одне з важливих просувань 2023 року.
Ситуацію на Бахмутському напрямку ротний 93-ї бригади називає відносно спокійною, оскільки російські військові мають чималі втрати. Речник командування Сухопутних військ ЗСУ підполковник Володимир Фітьо також заявляв, що інтенсивність боїв під Бахмутом знизилася, однак російські військові продовжують спроби захопити Богданівку, просунутися до Часового Яру та відновити втрачені позиції поблизу Кліщіївки та Андріївки.
Ситуація дуже складна та неоднорідна, оскільки противник використовує тактику пошуку слабких місць в обороні та нарощування там своїх ресурсів. Однак військовий переконаний, що у російських військ немає шансів захопити Часів Яр.
Цікаво, що практично всі військові, з якими розмовляли журналісти, відзначили, що російські військові почали активно використовувати Mavic та FPV-дрони за прикладом українців. Така ж ситуація й під Бахмутом. Противник вчиться у українців, а українці вчаться у противника. Однак російські військові удосконалюють ці розробки та починають виробляти їх масово — виготовленням FPV-дронів нині займається вже держава. Закупівлі навіть розвідувальних дронів типу Mavic відбуваються через державні канали.
Наприкінці року бойові дії на цій ділянці продовжуються на північ від Бахмута. Геолокаційні кадри, опубліковані 20 грудня, показують, що українські сили просунулися на південний схід від Кліщіївки.
КУПʼЯНСЬКИЙ НАПРЯМОК: ЗМІНЕНА ТАКТИКА ПРОТИВНИКА
Першу половину року окремий батальйон «Вовки Да Вінчі» провів під Бахмутом, тримаючи так звану «дорогу життя» з Часового Яру до Хромового. Влітку їх перекинули на Купʼянський напрямок. Російські військові почали активно просуватися на цій ділянці, намагаючись повернути втрачену під час Харківської операції частину області, зокрема Купʼянськ. Про підсумки року на цьому напрямку та змінену тактику противника розповів військовослужбовець роти «Гонор» окремого батальйону «Вовки Да Вінчі» Олександр Ябчанка.
Одна з основних змін у тактиці противника на цьому напрямку — масове використання дронів. Російські військові побачили ефективність Mavic та почали активно їх застосовувати як для розвідки, так і для скидання боєприпасів. Під Купʼянськом українці мали справу зі зовсім іншим противником. Над їхніми позиціями постійно висіли ворожі дрони, на відміну від Бахмута та дороги життя, де небо було переважно українське. Там українці постійно бомбили противника, а той натомість накривав артилерією. Під Купʼянськом на голову українців летіло все — гранати, гази та інше.
Нині найактивніші бої під Купʼянськом відбуваються у районі Синьківки. Противник активно штурмує цей населений пункт, оскільки він стратегічно важливий. Синьківка — це село, яке завжди важливо при наступі. Щоб рухатися далі на Купʼянськ, противнику потрібно його окупувати, оскільки там можна зручніше розміщати резерви.
Ябчанка переконаний, що російські військові не залишать ідею просунутися у бік Купʼянська. З літа їхні підрозділи активно й без тривалих перерв намагаються продавити лінію на цьому напрямку, хоч і малоуспішно. Він був поранений влітку під Синьківкою, і противник досі там битися. Це особливість тоталітарного підходу — вони будуть там битися, поки не закінчаться всі або поки не проломлять лінію. Крім того, вони наступають одночасно на багатьох ділянках, щоб українці не мали можливості перекидати сили. Українці звичайно все повернуть, але нині потрібно досягти такого співвідношення втрат, щоб війна на виснаження виснажувала більше противника, а не Україну.
Ябчанка також переконаний, що у цій війні українці приречені вигадувати нові рішення для ведення бойових дій — це єдина можливість обіграти противника. Протягом двох років українці завжди були попереду в інноваційності. Хто б міг подумати на початку війни, що хід війни змінить «весільний дрон»? Такого не можна прочитати ні в одній світовій військовій концепції. У російських військ була перевага в небі та засобах розвідки — їхніх «Орланів» було на порядок більше за українські «Лелеки». Українська артилерія також була на порядок менше. Але російські військові стріляли вогневим валом по площі, а українці били по цілях. Це приклад того, як вільне суспільство може перемагати на полі бою. Однак у тоталітарному суспільстві можна брати кількістю.
ЗАПОРІЗЬКИЙ НАПРЯМОК: НЕДООЦІНКА РЕАЛЬНОЇ СИТУАЦІЇ
У літку увага всієї країни була прикута до Запорізького напрямку. Новостворені бригади, які готували контрнаступ, залучили для просування на Запоріжжі. Штурмові дії на цій ділянці виявилися надзвичайно важкими для українських Сил оборони. Про причини та висновки з боїв на цьому напрямку розповів заступник командира одного з батальйонів 47-ї окремої механізованої бригади «Магура» Олександр Ширшин.
Ширшин вважає, що очікування від операції не справдилися через низку факторів. По-перше, це недооцінка реальної обстановки. Коли українці перші рази проводили наступальні дії, вони були не зовсім правильними, оскільки наявна тоді інформація не відповідала дійсності. По-друге, були певні проблеми з підготовкою особового складу. У наступі брали участь переважно новосформовані бригади без бойового досвіду. З кожної бригади лише 20-30% мали бойовий досвід. Решта були нові люди — мотивовані, але нові, і їм дуже не вистачало підготовки.
У підсумку українські військові суттєво відкинули противника від Запоріжжя, просунувшись на 17 кілометрів вглиб території, звільнивши село Роботине та прорвавши так звану «другу лінію оборони» в напрямку Вербового. Однак згодом з цих позицій довелося відійти.
Це не той результат, якого очікували від 47-ї бригади. Перед ними ставили завдання звільнити Токмак, однак Ширшин вважає, що цей результат, враховуючи обставини, можна вважати непоганим. Основними перепонами під час просування були нестача розвідданих, зокрема інформація про кількість противника та час підходу резерву, а також нестача розгороджувальної техніки для розмінування дороги перед наступаючими.
Ширшин обговорював з побратимами основні уроки з цієї операції. Часто ставлять великі завдання, що правильно, оскільки є успішний досвід Харківщини та Херсона. Однак не скрізь можна застосувати однакову стратегію. На Запорізькому напрямку поставили надзадачу, недооцінивши те, що там було підготовлено. Після того як зробили висновки, почали покроково досягати успіху. Якби почали з цього, не стрибаючи відразу на велику кількість кілометрів, а забираючи певні ділянки, то зазнали б менше втрат і мали б зараз більший успіх.
ХЕРСОНЩИНА: ВОДНІ ОПЕРАЦІЇ ТА ПРОСУВАННЯ НА ЛІВОМУ БЕРЕЗІ
Про операції українських Сил оборони на Херсонщині, зокрема на лівому березі Дніпра, відомо найменше, оскільки південний фронт — найбільш закрита для журналістів ділянка.
Водні операції та бої на островах Дніпра почалися на Херсонщині з початку 2023 року. Важливу роль у цих боях відіграла Херсонська бригада територіальної оборони. Витіснення російських військ з островів дозволило дещо зменшити кількість ворожих обстрілів правого берега, зокрема Херсона.
Так тривало до червня 2023 року. Руйнування Каховської греблі змусило херсонських тероборонівців відійти з островів, які повністю залило водою. Під час затоплення військовослужбовцям вдавалося на човнах евакуйовувати цивільних з окупованих територій, зокрема з міста Олешки.
Друга половина року на цьому напрямку відзначилася активною роботою по лівому берегу та просуванням вглиб нього. У листопаді ЗСУ підтвердили, що українські воїни в Херсонській області відкинули російські військові на 3-8 км від лівого берега Дніпра.
МОБІЛІЗАЦІЯ ЯК ШАНС НА ПЕРЕМОГУ
Майже всі військові, з якими розмовляли журналісти під час зйомок репортажів з фронту та для написання цього матеріалу, говорили про необхідність поповнення рядів ЗСУ.
Мобілізація — це порятунок для України, шанс не зазнати поразки у цій війні, вважає Олександр Ябчанка. Україна в цій війні просто мусить вистояти довше, ніж противник, оскільки російські військові теж не безсмертні. Якщо зараз відмовитися від мобілізації та пручатися, то дуже скоро все посиплеться, бо люди закінчуються.
Про необхідність мобілізувати ще близько 450-500 тисяч людей наприкінці року почали говорити й на політичному рівні. Ці цифри згадували президент України Володимир Зеленський та голова партії «Слуга Народу» Давид Арахамія. 25 грудня урядовці запропонували першу редакцію законопроєкту про мобілізацію.
Пропоновані зміни стосуються військовозобов'язаних у цілому, ухилянтів та чинних військовослужбовців. Серед основних пропозицій: зменшення мобілізаційного віку з 27 до 25 років, можливість надіслати повістку через електронний кабінет чи електронну пошту, неможливість вступити на державну службу без базової військової підготовки або військової служби, скасування терміну «обмежено придатний», низка покарань для ухилянтів, включно з позбавленням можливості взяти кредит чи отримати водійське посвідчення, а також демобілізація після безперервної служби під час воєнного стану протягом 36 місяців.
Ябчанка звертається до своїх співвітчизників. Якщо Україна програє у цій війні, то вся країна перетвориться на одну велику Бучу. Якщо люди не хочуть потрапити у м'ясні штурми, їм треба вступати до Збройних Сил України, щоб не дозволити противнику окупувати їхній дім. Якщо Росія займе територію, там уже не буде розмов про свободу та демократію. Ці питання люди навіть у соцмережах не зможуть порушувати. Їх візьмуть за вухо та під дулом автомата заведуть на мобілізацію без жодного шансу відпетляти. А що їх чекатиме, можна подивитися вже — достатньо звернути увагу на те, як російські військові ставляться до мобілізованих з ОРДЛО, використовуючи їх як гарматне м'ясо у всіх операціях.
ЧЕРЕЗ БРАК ЛЮДЕЙ — БЕЗ МАСШТАБНОГО НАСТУПУ
Через брак людей у 2024 році, на думку заступника командира 47-ї бригади, швидше за все, не варто очікувати масштабного наступу. На даний момент у України великого наступального потенціалу немає. Попри велику кількість людей у російських військ, у них теж немає такого наступального потенціалу. Тому говорити про якийсь великий наступ — це сумнівно. Можливі варіанти невеликих звільнень територій, але це буде переважно оборонна війна або повзучі наступи.
Натомість заступник командира 47-ї бригади та командир взводу «Вовків да Вінчі» припускають, що саме у 2024 році Україна може спробувати сідати за стіл переговорів. Однак за такого сценарію важливо пам'ятати, що це буде лише паузою перед новим етапом війни, а не перемирям.