Російські пропагандистські канали активно просувають нерухомість у зруйнованому Маріуполі. У соціальних мережах поширюються відео, де агенти з продажу житла розхвалюють квартири в будинках, пошкоджених російськими ударами, які донедавна належали українцям. Один журналіст німецького видання ZDF навіть стверджував, що в місті «не все так погано» і йде активна відбудова. Однак журналісти розслідувального проекту «Слідство.Інфо» зібрали свідчення мешканців окупованого міста, які розповідають зовсім іншу історію. За їхніми словами, житло в Маріуполі піддається процедурі визнання його «безхазяйним», після чого переходить у власність так званої ДНР, продається або заселяється іншими особами.
Українська підприємиця Яна придбала свій будинок у Маріуполі у 2019 році. Вона обрала цю нерухомість через вдале розташування на Таганрозькій трасі поблизу зручної транспортної розв'язки. Перед повномасштабним вторгненням жінка провела ремонт і розмалювала фасад жовто-блакитними метеликами як подарунок собі на день народження.
У ранок 24 лютого 2022 року сім'я прокинулась від потужних вибухів. Ворожий снаряд поцілив у сусідній будинок, а обстріли були настільки інтенсивними, що родина не виходила з підвалу. Через кілька тижнів їм вдалось евакуюватись з міста. У квітні Яна дізналась, що її будинок постраждав від авіаударів — дах було повністю знесено.
Сусіди повідомили, що люди, пов'язані з окупаційними силами, вивозили Янине майно на броньованих транспортерах: морозильні камери, холодильники та іншу побутову техніку. Будинок був повністю розграбований, майже нічого не залишилось.
Довгий час Яна не мала ніякої інформації про стан своєї власності. Лише коли деякі сусіди почали повертатись у місто, вони зв'язались з нею через Viber і повідомили, що в район приходить комісія. Вони наполягали, що Яна повинна з'явитись до 28 листопада з документами, щоб підтвердити своє право власності.
Повернення в окупацію для Яни та її сім'ї було неможливим — українців змушували б пройти через так звану «фільтрацію» та оформити російське громадянство. У грудні Яна надіслала фотографії та копії документів через сусідів. Вони відповіли, що будинок підлягає відчуженню — його забирають у власність так званої ДНР. За словами окупантів, якщо Яна захоче, то до 2026 року вона може з'явитись у Маріуполі і можливо отримає компенсацію. Однак земля вже була привласнена окупаційною адміністрацією. Будинок планували знести, а на його місці побудувати магазин.
Тепер Яна живе разом із сім'єю у Рівному. Вона говорить, що це місто не є її домом. Попри те, що вона виїхала з Маріуполя майже два роки тому, коли вона каже чоловікові, що хоче додому, він розуміє, про що йдеться. Життя в чужому житлі позбавляє відчуття захищеності.
Подібна доля спіткала маріупольську викладачку Галину. Вона разом із чоловіком і дітьми виїхала з окупованого міста у березні 2022 року. Хоча в її квартиру влучив снаряд, будинок залишився неушкодженим — вибило лише вікна, стіни і стеля були цілі.
Через місяць після евакуації сусідка зв'язалась з Галиною і попросила передати ключі від квартири. Причина була прозаїчна — у квартирі замерз акваріум, де сусіди зберігали продукти, які почали гнити. Крім того, представники окупаційної адміністрації почали ходити по квартирах і вимагати доступу, нібито для перевірки електрики.
Коли Галина надіслала ключі, у квартиру прийшли окупаційні чиновники. Сусідка впустила їх, оскільки їй погрожували. Вона розповіла Галині, що окупанти сказали: якщо вона не пустить їх добровільно, вони зайдуть самі. Потім сусідка написала Галині: «Ваша квартира їм дуже сподобалася».
Окупанти заявили, що хочуть тимчасово заселити туди будівельників з Санкт-Петербурга. Вони намовляли Галину не йти на конфлікт, аргументуючи тим, що не знають, хто живе в квартирі і яких вона поглядів, чи лояльна до окупаційної влади.
Будівельники з Санкт-Петербурга розікрали речі Галини і виїхали. Натомість окупаційна адміністрація заселила у квартиру жінку з трьома дітьми. Коли родичка Галини спробувала пояснити новій мешканці, що вона тут тимчасово, та відповіла: «Я тут не тимчасово, мені цю квартиру дали, у мене троє дітей. Неважливо, хто тут жив і що там було, це тепер моя квартира». Після цього жінка перестала пускати родичку Галини у квартиру.
Згодом та жінка поїхала з квартири, як сказали Галині, «на море». Декілька тижнів тому сусіди телефонували Галині і просили повернутись у місто, оскільки в її житлі живуть зовсім інші люди. Вони описували шум, гам і крики вночі. Галина разом із родиною залишилась на контрольованій Україною території і не хоче ризикувати, повертаючись в окупацію.
Вона говорить, що жила у Маріуполі з 2000 року — це 24 роки. Вони зробили ремонт прямо перед повномасштабним вторгненням, купили нові меблі. Хоча це все шкода, вона обрала Україну, а не квартиру.
Радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко пояснює, що існує два способи позбавлення людей житла. Перший — коли окупаційна адміністрація визнає чуже житло «безхазяйним». Для цього проводиться інвентаризація, яка постійно тривала. Нерухомість відносять до так званої «безхазяйної», а потім вона переходить у власність так званої ДНР.
Другий спосіб — корупційний. Він передбачає, що за хабарі колабораціоністській владі будь-хто може переписати на себе чуже житло. За словами Андрющенка, це фактично те саме мародерство, але нижчої ланки, і воно неможливе без участі окупаційної адміністрації та місцевих колаборантів.
За процесом відчуження житла стоять різні люди. Щоб забрати будинок Яни, окупантам спочатку потрібна була інформація про те, що там більше ніхто не живе. Цим займались так звані «квартальні» — люди, відповідальні за окремі ділянки районів. Вони видавали довідки та вели облік жителів.
Будинок Яни розташований у Лівобережному районі. За інформацією самих окупантів, у цьому районі працює понад два десятки «квартальних». За будинок Яни на момент його відчуження відповідала Ольга Хмиз. До вторгнення вона займала подібну посаду у Комітеті самоорганізації населення «Найденівка». Після окупації міста вона перейшла на бік ворога і почала працювати «квартальною» у так званому Комітеті самоорганізації населення «Таганрозькому», де опікувалась і будинком Яни.
За словами місцевих жителів, інформація від «квартальних» передається головам так званих районних адміністрацій. У Маріуполі їх чотири, кожну очолює колаборант. Так звана «Лівобережна районна адміністрація», яку окупанти називають «Орджонікідзевською», очолюється Ігором Овсієнком.
За інформацією Петра Андрющенка, окупаційна місцева адміністрація на чолі з так званим «очільником» міста Олегом Моргуном обирає склад комісії, яка визнає житло «безхазяйним». За даними окупаційної адміністрації, станом на минулий місяць у Маріуполі було 177 таких об'єктів. Так зване керівництво міста підпорядковується ватажку терористичної організації «ДНР» Денису Пушиліну, а далі ця структура тягнеться до вищого керівництва Російської Федерації.
Яна розмірковує про те, що виселення корінних маріупольців і заселення міста етнічними росіянами нагадує історію 1930-х років у Донецькій області. Якщо окупація триватиме ще десять років, то Україні буде дуже складно повертати не саму територію, а населення з його менталітетом. Там уже будуть «змішані» шлюби та діти, які відчуватимуть себе росіянами.
Подібних історій у Маріуполі тисячі. Українці, які вимушено залишили свої будинки, зараз позбавлені житла. Поки російська пропаганда розповідає про шалені темпи будівництва та рекламує життя в окупації світовій спільноті, українці знають справжню ціну цього процесу.