Артур Кряж — майор поліції, якому виповнилося 40 років. Половину свого життя він присвятив роботі в органах правопорядку. Нині керує відділенням поліцейської діяльності №1 Охтирського районного відділу поліції ГУНП в Сумській області. Походить з Харківської області, але переїхав на Сумщину у листопаді 2022 року після отримання поранення.
До початку масштабного російського вторгнення Кряж займав посаду заступника начальника відділу поліції у селищі Дворічна на Харківщині. Коли російські військові розпочали наступ, його керівник наказав евакуюватися до Купʼянська, подалі від лінії фронту. Там він опинився під окупацією на два місяці.
Під час перебування на окупованій території Кряж передавав інформацію своєму керівництву та спецслужбам. Він збирав дані про російський особовий склад та військову техніку, що було критично важливо для звільнення Харківського напрямку. 24 квітня разом з одинадцятьма колегами-поліцейськими йому вдалося вирватися з окупованого Купʼянська. На шляху до Харкова група подолала сімнадцять російських блокпостів.
У вересні 2022 року Кряж брав участь у звільненні Купʼянська. Там залишалися його двоє неповнолітніх синів — старшому було вже 18 років, молодшому — 13. Він був одним з перших поліцейських, який увійшов у звільнене від окупантів місто разом з військовими. За його словами, російські військові не очікували такого наступу і поспішно відступали.
З синами Кряж побачився в день звільнення Купʼянська — офіційно 10 вересня, хоча він розповідає, що вже 9 вересня з ранку був у першому мікрорайоні. Діти радісно зустріли батька, але поводили себе стримано.
Після короткої зустрічі з синами Кряж продовжив операцію по звільненню Харківської області. Його група дійшла до селища Дворічного, де він раніше працював у поліцейському відділку. Там лінія фронту проходила через річку — українські військові та поліцейські були на одному березі, російські окупанти — на іншому. Під час виконання завдань Кряж потрапив під артилерійський обстріл і отримав поранення. Військові надали йому першу медичну допомогу, і він разом з групою поліцейських самостійно вирвався з небезпечної зони.
Поранення виявилося серйозним — Кряж отримав контузію і був госпіталізований. Внаслідок контузії він втратив слух на правому вусі. Товариші запропонували йому перевестися на Сумщину, в тил, щоб підлікуватися. Одинадцять місяців він працював у поліції Краснопілля на Сумщині, а потім його призначили начальником відділення поліцейської діяльності Охтирського районного відділу поліції.
Коли обстріли на Сумщині активізувалися, у Кряжа виникло відчуття дежавю, ніби він ніколи не виїжджав з Купʼянська. Однак ситуація на прикордонні виявилася набагато жорсткішою. «Росіяни закидають авіабомбами мирне селище, повністю стирають його зі світу. Ті масштаби, які ви могли бачити на відео, не передають того жахіття, який відбувається насправді», — розповідає він.
У Великій Писарівці численні вулиці повністю зруйновані російськими обстрілами — замість будинків залишилися лише фундаменти. Про критичну ситуацію з евакуацією цивільного населення почали говорити активніше після того, як прес-служба обласної поліції опублікувала відео, на якому підлеглий Кряжа разом з військовими евакуював людей похилого віку через зруйнований міст під артилерійським вогнем.
Дмитро Піддубний, місцевий поліцейський, добре знав усі стежини в районі і вивів перших людей. Поліцейські розмістили їх у машині і доставили в пункт для переселенців, хоча сам районний відділ поліції вже був зруйнований російськими обстрілами. Коли Піддубний показав Кряжу відео евакуації, той похвалив його за сміливість входити на територію, яка постійно прострілюється артилерією. Відео було передано на обласний рівень, і після цього суспільна увага до ситуації значно зросла.
Кряж розповідає про випадок евакуації людини, яка не могла самостійно пересуватися. Він вирішив зняти це на відео, щоб показати суспільству реальну картину того, що відбувається. Хоча він пережив обстріли Купʼянська та щоденні атаки на Харків, масштаби руйнувань у Великій Писарівці вражають своєю інтенсивністю. За один тиждень російські військові знищили цілу громаду — адміністративні будівлі, бібліотеки, школи, лікарні. Ще кілька тижнів тому це було маленьке містечко, де «життя било ключем».
Переважна більшість місцевих жителів евакуювалися. Залишилися люди похилого віку, які не можуть самостійно виїхати, не мають коштів або просто не хочуть розлучатися зі своїм майном та худобою. Коли поліцейські пропонують їм евакуацію, люди запитують: «Куди ви мене везете?» Кряж відповідає про гуманітарний штаб, де їх розселять і допоможуть. Але місцеві часто відмовляються, кажучи, що такий варіант їм не підходить. Деякі аргументують тим, що на їхній вулиці нічого не падало, хоча сусідня вулиця вже повністю знищена. Люди залишаються, незважаючи на відсутність світла та газу.
Кряж пояснює, що для людей, які ніколи не були в подібних ситуаціях, залишити все і виїхати — це великий виклик. За останні два дні погоджуються виїжджати дуже мало людей. Вчора було вісім осіб, позавчора — двадцять. На початку масованих обстрілів поліцейські вивозили по сто людей на день.
Хоча може здаватися, що інтенсивність обстрілів Великої Писарівки зменшилася, це не так. Російські військові продовжують скидати авіабомби. Поліцейські працюють цілодобово, евакуюючи людей з сіл Ямне, Велика Писарівка, Лукашівка, Попівка. З Олександрівки та Лугівки люди виходять пішки, оскільки міст зруйнований, і поліцейські зустрічають їх як ввечері, так і рано вранці.
Кряж ділиться своїм досвідом, пережитим на Харківщині, зі своїми підлеглими та цивільним населенням: «Повірте моєму досвіду: якщо говорять, що треба виїжджати, то це неспроста. Люди проклинають росіян».
Для місцевих поліцейських психологічно дуже важко працювати. Кряж — єдиний у групі, хто не з цього регіону. У багатьох його колег згорів будинок або квартира, деякі втратили все. Він сам пережив те, коли життя починається з нуля, з чистої тарілки, чашки й ложки. Для його підлеглих це особливо важко, але він не кидає їх, постійно перебуває разом з ними. Поліцейські дуже згуртувалися в цей час, але в критичних ситуаціях доводиться покрикувати і бурчати — не кожен витримає таке напруження. Бігти під обстрілами, коли твоя сім'я поруч, будинок зруйнований, а вулиця, на якій ти виріс, розбомблена, — це надзвичайно важко.
Коли поліцейські їдять у Велику Писарівку на патрулювання чи евакуацію, вони можуть не повернутися. Щось може прилетіти, і когось може не бути. Але люди цього не розуміють. Вони телефонують на «102» і просять вивезти людей з Попівки, де немає зв'язку з родичами. Поліцейські пояснюють, що там активні бойові дії, їх туди не пускають. Міст зруйнований, туди неможливо потрапити. Це не так просто — сісти в машину, одягнути бронежилет і поїхати туди.
Кряж хотів би, щоб не забули про те, що робить його особовий склад. Не всі це бачать і оцінюють. Мало хто розуміє, що кожна людина, яку вони вивезли, потенційно могла не залишитися живою без їхної допомоги.