Журналісти видання «Слідство.Інфо» отримали доступ до унікального матеріалу — вони зустрілися з бійцями 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр», які щойно повернулися з передових позицій під Часовим Яром. Дев'ять днів ці військові провели у землянках, постійно піддаючись артилерійським обстрілам та дроновим атакам, при цьому економлячи кожну краплю води та шматок їжі.
Проблема нестачі особового складу найбільше позначається саме на піхоті, оскільки вона змушена залишатися на позиціях довше через недостатню кількість резервів для ротації. Це означає, що бійці перебувають у постійній небезпеці без можливості повноцінного відпочинку.
Зустріч з військовими відбулася у підвалі за кілька кілометрів від лінії фронту на Бахмутському напрямку. Приміщення було облаштоване буржуйкою та килимами, що створювало відносний комфорт. Саме тут чекали на дозвіл нові піхотинці, готові замінити своїх побратимів, які провели дев'ять днів у «норах» на передовій.
Зміна особового складу на позиціях можлива лише вночі та невеликими групами. Причина проста — постійні артилерійські обстріли та активність ворожих дронів роблять будь-який рух вдень смертельно небезпечним. О першій годині ночі піхотинці готувалися до виходу.
Володимир, який використовує позивний «Саул», описав умови перебування на передовій як життя в невизначеності. «Це життя одним днем. Ти йдеш і не знаєш, що буде. Там немає де сховатися. Снаряди падають безупинно, все пристріляно, вони чекають, поки ми йтимемо», — розповідав він. За півгодини йому належало вирушити з теплого підвалу у темряву, супроводжуючи групу до позицій. Такий провідник необхідний, оскільки маршрут проходить у повній темряві на відстані близько двох кілометрів.
Бійці брали з собою лише найнеобхідніше — наплічники з їжею, водою та боєприпасами. Постачання на позиції організовано через дронів, але цей метод малоефективний. «Коли їжа і вода закінчуються, нам скидають «подарунки» з дрона, але там по 200 грамів води в пляшках, та й вони розбиваються при падінні. Чекаєш ту воду, а її на пару ковтків», — розповідав «Саул».
Цей військовий нещодавно став провідником. Чотири дні тому його попередник отримав поранення — йому відірвало ногу, тому «Саулу» довелося взяти на себе цю роль. Він родом із Сумської області та служить у Збройних Силах з невеликими перервами з 2014 року. У нього троє дітей, і він наголошував, що міг би не йти воювати, але вирішив інакше.
«Я хочу, щоб там, де вони живуть, було тихо. Саме тому я тут. Це найголовніше. Навіть найменший все розуміє. Пише мені: «Папа, ти там ще живий?». Розказує, куди йде, що робить. Це дає енергію», — говорив він про своїх дітей.
Перед виходом на позиції бійці в бронежилетах і касках зібралися разом для інструктажу. Військовий з позивним «Казбек» показав їм маршрут на мапі та дав чіткі вказівки. «Якщо буде обстріл, залягайте і потім, як припиниться, продовжуйте рух. Обережно! Тримайте дистанцію — це найголовніше», — наказував він низьким впевненим голосом.
«Казбек» видав бійцям рації, павербанки та нічники, суворо нагадавши, що все це треба передати тим, кого вони змінюватимуть. Він також дав вказівку щодо економії ресурсів. «З їжею і водою економніше, пацани. «Подарунки» ми будемо скидати з дрона, але це важко. Ми кладемо 6 пляшок води, але коли зі 100-метрової висоти їх скидаємо, то лишається одна-дві», — наголошував він.
Таким чином, через дронів доставляють батареї до рацій, їжу та сигарети, оскільки проходити маршрут людям надто ризиковано. Один із піхотинців, позивний «Сіма», запитав, на скільки днів вони заходять на позиції, ніби не чекаючи конкретної відповіді. «Казбек» переконував, що так надовго бійців не залишають, хоча поточну групу мали замінити саме після дев'яти днів.
Зміна тривала до самого ранку. Журналісти спостерігали, як на дроновій трансляції чорно-біла картинка поступово світлішала, і вирви, якими була вкрита земля, ставали все більш помітними. Нарешті по рації повідомили, що бійці, яких замінили, дісталися до точки збору та чекають на машину.
Трохи згодом до підвалу спустилися втомлені та чорні від землі піхотинці з позивними «Дєд» і «Харьок». «Дєд» відмовився від розмов і нервово закурив. Натомість «Харьок» з беземоційним виразом обличчя розповідав про дев'ять днів на передовій.
«Там росіяни постійно малими групами намагаються заходити на наші позиції. Своїх, я так розумію, вони не забирають, тому що 200-ті там лежать уже близько місяця біля нашого бліндажа», — розповідав він. Позиції настільки близькі до російських, що іноді можна чути голоси противника.
Обличчя «Харька» було перемазане землею та обпечене з лівого боку — слід від ворожого дрона. «Дрони — це взагалі хвороба номер один. Мене вибуховою хвилею відкинуло. А слідом інший вибух — нервово-паралітичний газ скидали. Добре, що в нас з собою протигази були», — розповідав він про пережите.
Про дев'ять днів на передовій чоловік розповідав на диво спокійно, хоча до армії приєднався лише кілька місяців тому. Він родом із Харкова, з Північної Салтівки — району, який найбільше постраждав від обстрілів окупантів. Його власний будинок був зруйнований, тому останні два роки він жив у гуртожитку. Там же отримав повістку.
«Я не намагався «відкосити». Війна є війна, я так для себе вирішив, тому не бігав, а пішов просто у військкомат, пройшов навчання і потрапив сюди у піхоту», — пояснював він своє рішення.
На запитання про час на відпочинок «Харьок» спантеличено знизував плечима. Попередня група піхоти потрапила під обстріл, тому людей бракує. Це означає, що надто тривалого відпочинку тим, хто щойно повернувся, гарантувати не можуть.