Президент України Володимир Зеленський рік тому, у річницю деокупації Бучі, виголосив промову, у якій нагадав про масштаб трагедії: 33 дні окупації, понад 1400 смертей цивільних, серед них 37 дітей, понад 175 людей виявлено в братських могилах і камерах тортур, 9000 зареєстрованих російських воєнних злочинів. Він обіцяв: «Ніколи не пробачимо. Покараємо всіх винних». Однак реальність судових переслідувань виглядає набагато скромніше.
31 березня минає два роки від звільнення Бучі від російських військ. За понад місяць окупації міста сотні мирних жителів стали жертвами вбивств, незаконного утримання та катувань. Дії російських військових у Бучі українські й міжнародні посадовці та організації кваліфікували як воєнні злочини. Лідери України, Молдови, Словаччини, Словенії та Хорватії також підписали Бучанську декларацію щодо відповідальності за найтяжчі злочини за міжнародним правом, скоєні на території України.
Розслідуванням злочинів російських військових у Бучі займається Офіс Генерального прокурора. «Слідство.Інфо» звернулося до відомства, щоб з’ясувати, яких результатів за два роки вдалося досягти у притягненні до відповідальності російських військовослужбовців.
За інформацією Генпрокуратури, слідство встановило загибель 695 цивільних у Бучі внаслідок дій російських військових.
Станом на 21 березня 2024 року прокурори здійснювали процесуальне керівництво у восьми кримінальних провадженнях за статтею 438 Кримінального кодексу України — порушення законів та звичаїв війни. У межах цих справ розслідували 277 фактів порушення законів і звичаїв війни представниками російських окупаційних військ під час бойових дій у Бучі.
При цьому про підозру було повідомлено 55 особам. Щодо ще 26 росіян обвинувальні акти направили до суду. За два роки суди винесли десять вироків.
Частину підозрюваних журналісти «Слідства.Інфо» ідентифікували ще у квітні 2022 року. На той момент прокуратура підозрювала цих російських військових у жорстокому поводженні з цивільним жителем Бучі. У травні 2023 року Ірпінський міський суд Київської області заочно засудив дев’ятьох із них до покарань від 11 до 12 років позбавлення волі.
Ще один вирок російському військовому був винесений 6 березня 2024 року. Йшлося про сержанта Нікіту Акімова, якого місцеві мешканці називали одним із тих, хто найбільше тероризував цивільне населення міста. Водночас, за наявною інформацією, до судового рішення він, імовірно, не дожив: Акімов міг загинути під Ізюмом у травні 2022 року. Російські місцеві медіа повідомляли, що 12 травня його поховали у Комсомольську-на-Амурі.
Журналістам вдалося безпосередньо зв’язатися з двома російськими військовими, яких український суд визнав винними у жорстокому поводженні з цивільним населенням.
Один із них — рядовий Альберт Раднаєв, уродженець Владивостока. Після школи він пішов на строкову службу, а згодом підписав контракт із російською армією. Його батько також військовий, однак журналістам не вдалося встановити, чи перебував він в Україні разом із сином.
На перший дзвінок журналістів Раднаєв відреагував агресивно. Коли його запитали про вирок українського суду — 11,5 року позбавлення волі — він відповів лайкою та припинив змістовну розмову.
Під час наступної розмови чоловік уже заперечував, що взагалі перебував у Бучі. Судові докази його присутності там у березні 2022 року він назвав дезінформацією.
За версією Раднаєва, у 64-й окремій мотострілецькій бригаді російської армії він служив лише до листопада 2020 року. Чоловік стверджував, що у березні 2022-го перебував удома і до війни в Україні не був причетний.
На запитання про його нинішню службу Раднаєв відповів, що працює вахтовим методом і не воює. Він неодноразово заперечував участь у вторгненні та заявляв, що не підтримує війну й не хоче, щоб його відправили в Україну.
Журналісти нагадали йому, що камери відеоспостереження зафіксували його перебування у Бучі під час окупації. Раднаєв продовжив усе заперечувати і заявив, що до появи звинувачень нібито навіть не знав про існування такого міста.
Так само він сказав, що нічого не знає про злочини, у яких звинувачують 64-ту бригаду, і не стежить за відповідними новинами. За його словами, з приводу цієї справи йому вже раніше телефонували журналісти та інші люди, однак він наполягає, що ніколи в Бучі не був.
Другий військовий, з яким змогли поговорити журналісти, — єфрейтор Дмітрій Сєргієнко. Український суд призначив йому максимальне покарання, передбачене частиною 1 статті 438 КК України, за порушення законів та звичаїв війни.
Йому інкримінували жорстоке поводження, катування та незаконне утримання цивільного мешканця Бучі. Сам Сєргієнко вини не визнав і заявив, що, на його думку, нічого такого не робив.
На початку розмови він відмовлявся пояснювати журналістові, що робив під час окупації Бучі та чому опинився в Україні. Після нагадування про судовий вирок чоловік заявив, що вважає звинувачення вигаданими.
Журналіст зазначив, що мешканці Бучі впізнали Сєргієнка за фотографіями, його перебування у місті фіксували камери спостереження, а відповідні матеріали були використані судом. У відповідь росіянин запропонував надсилати йому судову повістку та сказав, що пояснення готовий давати суду, а не журналістам.
Коли йому повідомили, що Ірпінський суд намагався з ним зв’язатися, Сєргієнко висміяв те, що журналісти змогли додзвонитися до нього, а суд — ні.
Свою появу серед засуджених він пояснював тим, що українська сторона нібито взяла фотографії випадкових колишніх військовослужбовців 64-ї бригади із соціальних мереж і безпідставно включила їх до справи. За його словами, він відслужив дворічний контракт у Хабаровську, залишив армію та перейшов на цивільну роботу.
Сєргієнко також заперечував участь у повномасштабному вторгненні Росії в Україну. Щодо злочинів 64-ї бригади у Бучі він заявив, що вважає повідомлення про них неправдивими. Водночас чоловік підтвердив, що продовжує підтримувати зв’язок із колишніми товаришами по службі. За його словами, частина з них у Бучі нібито не перебувала, а ті, хто був там, майже нічого йому не розповідали.
Саме російське вторгнення Сєргієнко назвав «сумною ситуацією», однак прямо засуджувати його не став. Він пояснив, що рішення про війну приймав не він і поки не отримав повістку, це питання безпосередньо його не стосується.
На запитання, що він робитиме у разі мобілізації, росіянин відповів, що після отримання повістки пішов би служити. Добровільно вирушати на війну, за його словами, він не збирається, однак наказ держави виконав би.
За даними журналістів, решта російських військових, яким українські суди винесли вироки за злочини проти цивільних під час окупації Бучі, найімовірніше, залишаються живими. На це вказує, зокрема, активність більшості з них у соціальних мережах.
Команда «Слідства.Інфо» долучилася до документування та розслідування злочинів у Бучі ще у квітні 2022 року. Журналісти допомагали правоохоронцям встановлювати особи російських військових та збирати додаткову інформацію про них.
Також розслідувачі ідентифікували частину командного складу 64-ї окремої мотострілецької бригади з Хабаровська. Саме військовослужбовців цього підрозділу пов’язують із тяжкими злочинами проти мирного населення під час окупації Бучі.