Видання «Слідство.Інфо» провело інтерв'ю з чотирма слідчими з Херсона, які спеціалізуються на розслідуванні сексуальних злочинів, скоєних російськими військовими проти українських цивільних. Серед опитаних були як чоловіки, так і жінки. З метою забезпечення безпеки поліцейських, які працюють у місті поблизу лінії фронту, редакція не розкриває їхніх особистих даних.
До початку масштабного вторгнення правоохоронці Херсонської області займалися традиційними видами злочинів — крадіжками, розбійними нападами, хуліганством, незаконним обігом зброї та наркотиків, а також тяжкими злочинами, пов'язаними з вбивствами та тілесними ушкодженнями. Хоча слідчі мали певний досвід роботи з жертвами зґвалтувань, переважно це були жінки та малолітні особи.
Один зі слідчих розповів, що під час служби в поліції він часто стикався з такими випадками. Однак у нових умовах він свідомо обрав спеціалізацію на розслідуванні сексуального насильства щодо чоловіків, прагнучи розвинути нові навички у цій складній сфері.
Потерпілі часто потребують значного часу, щоб почуватися достатньо захищеними та психологічно готовими поділитися своїм досвідом. У деяких випадках від моменту злочину до звернення до правоохоронців проходило більше року. Багато потерпілих спочатку працювали з психологами, і лише після цього були готові розповідати про пережите. Під час таких сеансів вони часто згадували про інших осіб, яких катували або насилували у сусідніх камерах, що дозволяло слідчим дізнаватися про нові злочини.
Переважно чоловіки самостійно звертаються до правоохоронців зі скаргами на утримання та катування. Щодо жінок, слідчі вважають за доцільне, щоб їх опитували жінки-слідчі, оскільки це сприяє більшій відкритості та довірі потерпілої.
За словами опитаних, потерпілі розповідали, що сексуалізоване насильство зі збоченнями зазвичай здійснювали групи з трьох-п'яти російських військовослужбовців. Вони діяли скоординовано: били, роздягали жертв та приєднували різні пристрої до статевих органів українців. Російські військові носили балаклави або маски, намагаючись приховати свою особистість. Лише в кількох випадках слідчим вдалося встановити осіб, які здійснювали катування, спираючись на позивні або деталі, які запам'ятав потерпілий.
Зазвичай окупанти затримували людей під приводом. Вони припускали або дізнавалися, що затриманий щось робив проти російської армії, тому вистежували його, щоб під час допиту, часто з відеозаписом, вибити потрібну їм інформацію. Катування були настільки жорстокими, що деякі українці просто брехали, лише б припинити страждання.
Один зі слідчих висловив переконання, що російські військові застосовують сексуалізоване насильство як засіб психологічного знищення, щоб продемонструвати ув'язненим їхню беззахисність. На його думку, такі дії відображають як певні психологічні розлади, так і переконання окупантів, що сексуальне насильство змусить жертву розповісти все, що вони хочуть почути. Слідчий назвав це «звіряцим примусом до діалогу». Він також припустив, що російські військові розраховують на те, що чоловіки будуть соромитися розповідати про пережите насильство.
Однак потерпілі все ж розповідають про свої травми, що, на думку слідчого, є правильним рішенням. Ці свідчення допомагають скласти повнішу картину про справжню природу російських військових та встановити винних. Слідчий наголосив на важливості покарання, зазначивши, що всі причетні до таких злочинів заслуговують на довічне ув'язнення.
Процес допиту потерпілих від сексуалізованого насильства може тривати дуже довго — від однієї до двох діб з перервами. Спочатку слідчі мають встановити контакт, завоювати довіру та активно слухати потерпілого. Часто на першому допиті людина не згадує всіх деталей, а на наступний день приходить і розповідає більше.
Під час війни слідчі пройшли спеціальні тренінги щодо роботи з жертвами сексуального насильства. Вони навчилися елементарним, але важливим речам: забезпечувати наявність води, серветок для потерпілих, які можуть плакати, пропонувати перейти в комфортніше приміщення для відпочинку. Іноді потрібно просто тримати людину за руку, щоб вона відчула участь та співчуття. Якщо потерпілий занепокоєний, слідчі можуть змінити анкетні дані, щоб запобігти загрозі для його життя та здоров'я, а також для членів його сім'ї.
Вся інформація, яку розповідає потерпілий, залишається конфіденційною між ним та слідчим. Один зі слідчих підкреслив, що він вважає неетичним обговорювати інтимні деталі, які розповідає потерпілий, з кимось іншим. Крім того, це інформація, захищена таємницею досудового розслідування.
Такі допити виснажують слідчих емоційно. Історії, які вони чують, залишають глибокий вплив. Один зі слідчих зізнався, що після спілкування з потерпілими він кілька днів перебуває в роздумах про те, як людина може пережити такі жахи. Однак він намагається не брати роботу додому, зосереджуючись на побуті та сім'ї. Хоча йому пропонували звертатися до психотерапевтів, він не бачить у цьому потреби, оскільки свідомо вибрав цю роботу, розуміючи, з чим йому доведеться зіштовхуватися.
Для кожного слідчого основна мета — встановити, що саме сталося та хто з російських військовослужбовців це здійснив. Важливо також переконатися в винності конкретного російського військового.
Один зі слідчих висловив занепокоєння щодо масштабів злочинів. Вже відомо про величезну кількість таких жахливих злочинів на звільнених територіях, але скільки їх залишається на ще окупованих землях? Скільки нових злочинів буде виявлено, коли українські сили повністю звільнять ці території? Слідчий вважає, що російські військові вчиняють такі злочини, тому що вірять у безкарність.
З цієї причини слідчі вважають за необхідне документувати ці справи та передавати їх до Міжнародного кримінального суду. Один зі слідчих припустив, що серед російських військових багато осіб, які раніше були засуджені та мали низькі моральні якості, людей, які не знайомі з цивілізацією. Він описав це як тюремну культуру, в якій все, що стосується чоловіка та сексуального контексту, вважається табу. На його думку, ця архаїчна культура була привнесена на українські землі.
Незважаючи на психологічну травму та складність розповідання про такі жахливі злочини, всі українські чоловіки, з якими спілкувалися слідчі, розповідали про те, що відбувалося в місцях катування. Ніхто не замовчує та не відмовляється розповідати про ці травми, що дозволяє правоохоронцям продовжувати роботу з документування та розслідування воєнних злочинів.