Розслідувачі воєнних злочинів у Херсонській області документують масштабні випадки сексуального насильства, вчиненого російськими військовослужбовцями проти цивільного населення під час окупації. Про деталі цієї роботи розповідає Ігор Дем'янюк, керівник відділу розслідувань воєнних злочинів слідчого управління ГУНП Херсонської області.
Під час окупації російські військові організували мережу незаконних місць утримання на території Херсонщини. Туди потрапляли люди, які мали активну українську позицію, допомагали Збройним силам України та Силам оборони. Для психологічного тиску та придушення опору населення окупанти застосовували сексуальне насильство — насильство, спрямоване не на отримання сексуального задоволення, а на залякування та знищення волі опору.
Методи, які використовували російські військові, були жорстокими. Затриманих роздягали та піддавали тортурам. Найпоширенішим методом у всіх катівнях було застосування електроструму до статевих органів, що завдавало інтенсивного болю та спрямовувалося на моральне зламання. Крім того, окупанти погрожували зґвалтуванням: змушували чоловіків роздягтися, вводили їх у приміщення, де перебував російський військовий з еригованим статевим органом, і погрожували насильством, якщо затриманий не розповідатиме потрібну інформацію або не визнаватиме себе винним у вигаданих злочинах.
Два найбільші випадки, пов'язані з застосуванням сексуального насильства, стосуються катівні ІТТ на вулиці Теплоенергетиків, 3 та катівні у будівлі ГУНП на вулиці Лютеранській, 4. За даними слідства, через катівню ІТТ пройшло близько 500 людей, тоді як у катівні ГУНП утримувалося понад сотня осіб. Разом у цих двох місцях утримання перебувало понад 600 людей. Робота зі встановленням потерпілих продовжується, оскільки слідчі постійно виявляють нових свідків та осіб, які були там утримувані.
У катівні ІТТ слідчим вдалося встановити майже всіх причетних осіб — як керівників, так і військовослужбовців. Десятьом військовослужбовцям повідомлено про підозру у безпосередньому катуванні та здійсненні сексуального насильства. Одному керівнику повідомлено про підозру у віддаванні наказів про здійснення катування, включаючи сексуальне насильство.
Поведінка окупантів у двох катівнях відрізнялася. У ІТТ російські військові почували себе вільніше, не закривали обличчя та не боялися. На противагу цьому, у катівні ГУНП окупанти були надзвичайно обережні. Вони ходили в балаклавах, майже всі закривали обличчя. Часто навіть потерпілим натягали шапки на голову. Через цю обережність слідчим вдалося встановити значно менше осіб у справі ГУНП, однак робота зі встановлення винних продовжується.
За оцінкою Дем'янюка, російська армія застосовувала сексуальне насильство як інструмент досягнення своїх цілей. Це поведінка, до якої російські військові звикли у своїй країні. Слідчий припускає, що такі методи використовувалися для залякування населення на окупованих територіях з метою подолання суспільного спротиву. Російськими військовими, ймовірно, було отримано дозвіл робити все необхідне для того, щоб люди боялися.
Дем'янюк вказує на історичні корені такої поведінки. Він посилається на зонівську тюремну культуру, в якій все, що стосується чоловіків і сексуального контексту, є табу. Радянський Союз, за його словами, був одним великим табором, і ця тюремна культура вийшла за межі установ, поширившись на цивільне населення.
Хоча слідчий не може стверджувати про існування прямої директиви щодо застосування сексуального насильства, він спостерігає системність у його використанні. Сексуальне насильство застосовувалося майже в усіх катівнях та місцях несвободи, що свідчить про знайому російськім військовим модель поведінки та подолання спротиву.
Цікаво, що в провадженнях, які розслідує відділ, всі чоловіки розповідають про те, що з ними відбувалося. Незважаючи на те, що це психологічна травма, ніхто не замовчує та не відмовляється розповідати про сексуальне насильство. Дем'янюк припускає, що російські військові розраховували на те, що чоловіки не розповідатимуть про це через сором та соціальні норми, які вимагають від них мовчання. Однак ця розрахунок не виправдався.
Сексуальне насильство щодо чоловіків залишається табуйованою темою в українському суспільстві. Дем'янюк вважає, що суспільство має самостійно підійти до цього питання як частини свого розвитку. Він зазначає, що хоча суспільство ще не говорить про це достатньо вільно, воно змінюється, переглядаючи свої підходи, світогляд та бачення.
Відповідно до міжнародного права, сексуальне насильство є воєнним злочином. Слідчі притягають російських військовослужбовців до кримінальної відповідальності за статтею 438 Кримінального кодексу України. Процес включає збирання доказів, повідомлення про підозру в заочному порядку, складання обвинувального акту та його направлення до суду. Суд розглядає провадження в порядку заочного розгляду та виносить вирок.
Мінімальний механізм, який зараз передбачений законодавством, — це оголошення у міжнародний розшук. Логічним завершенням процесу є отримання вироку, після чого осіб оголошують у міжнародний розшук. Якщо їх затримають, вони будуть екстрадовані на територію України.
Дем'янюк наголошує на важливості розслідування воєнних злочинів під час війни. Він вважає це найважливішим напрямком слідчої діяльності, оскільки це дозволяє показати громадянам, що винні встановлені, та донести цю інформацію до міжнародної спільноти.
Розповідати про ці злочини важливо для того, щоб весь світ бачив, що відбувається та відбувалось на окупованих територіях. Це демонструє, як виглядає «русскій мір» — модель поведінки з затриманими, придушування свободи слова, придушування спротиву будь-якими засобами, від тортур і погроз зґвалтуванням до вбивств.