Редакція «Слідства.Інфо» отримала доступ до закритого реабілітаційного закладу, де проходять відновлення українські військовослужбовці, звільнені з російського полону. Установа пропонує комплексну програму, яка охоплює як фізичне лікування, так і психологічну підтримку. Пацієнти тут вчаться заново контролювати своє тіло, відновлювати м'язову силу, нормалізувати сон і адаптуватися до звичайного життя без постійного страху.
Медичний персонал центру щодня стикається з наслідками жорстокого поводження: побиттями, електротортурами, травмами від виснаження. Лікарі визнають, що найскладніше — не лише надавати медичну допомогу, а й психологічно витримувати розповіді про те, що довелося пережити їхнім пацієнтам.
Дмитро, один із звільнених військових, прибув до центру 5 березня 2026 року. Він проходить щоденні процедури з легкістю, жартуючи про те, що електроміостимуляція — його улюблена терапія. Під час сеансу медсестра Альбіна встановлює параметри електричного струму, який спричиняє ритмічні скорочення м'язів спини без фізичного навантаження. Дмитро просить збільшити силу імпульсів, але потім серйозніє, порівнюючи відчуття: у полоні його піддавали впливу 10–15 тисяч міліампер, тут же використовується лише 8 міліампер.
Альбіна пояснює, що електроміостимуляція — одна з базових методик для відновлення м'язової тканини у тих, хто щойно повернувся з полону. Силу струму підбирають індивідуально, поступово збільшуючи навантаження. Під час процедури медсестра постійно контролює реакцію пацієнта, запитуючи про больові відчуття. У центрі розуміють, що реакція на такі процедури буває різною: для одних це звичайна фізіотерапія, для інших — складна психологічна перевірка, оскільки тіло пам'ятає попередній досвід катувань.
Отоларинголог Олексій Джіров розповідає про методичний підхід до діагностики. Перед початком лікування лікарі детально розпитують звільнених про те, які саме тортури вони зазнали, як довго і якими способами. Джіров описує спектр травм: переломи кісток носа, удари по вухах, що призводять до розривів барабанних перетинок, побиття дерев'яними палицями та старими телефонами, які використовували як знаряддя електротортур, утоплення, опіки та різання. Лікар зізнається, що навіть для медиків із багаторічним досвідом ці розповіді важко витримувати психологічно.
Під час фізичної реабілітації Дмитро виконує вправи перед дзеркалом. Спочатку він опирається, жартуючи про свій виснажений стан, але тренер переконує його, що спостереження за власними рухами критично важливе для контролю. Вони починають з напівприсідань на 30 градусів. Дмитро згадує, що кілька місяців тому в полоні його змушували робити присідання — півтори тисячі разів, після чого він не відчував ніг. Тепер кожна вправа — це крок до відновлення.
Владислав, інший пацієнт центру, повернувся після обміну й також проходить курс реабілітації. Він лежить із закритими очима під час процедури електросну, під час якої слабкі електричні імпульси мають поступово занурити організм у стан, близький до сну. Владислав визнає, що почувається краще, ніж у перші дні після звільнення, але зі сном досі виникають проблеми.
Психологиня Уміда Петренко пояснює, що порушення сну, тривожність і виснаження — найпоширеніші скарги серед звільнених. Центр працює над адаптацією пацієнтів до навколишнього світу, навчаючи їх по-новому сприймати реальність і входити в соціум. У роботі використовується арттерапія: малювання, ліплення, в'язання, гра з піском. Петренко наголошує, що військові фактично починають життя заново і потребують підтримки та турботи, але без порожніх слів про розуміння, оскільки ніхто, крім них самих, не може справді зрозуміти, через що вони пройшли.
Дмитро переходить до наступної процедури — гідротерапії для ніг. Він опускає ступні у ванночку з теплою водою, порівнюючи це з джакузі. Він розповідає, що протягом 10 місяців у полоні постійно стояв на ногах, вони набрякали й синіли. Тепер, тримаючи ноги у воді, він ніби заново звикає до звичайних відчуттів. У центрі розуміють, що навіть такі прості процедури — важлива частина комплексного відновлення.
Хірург Олександр Карпов розповідає про особливість роботи в центрі: часто лікарі дізнаються про стан пацієнтів лише зі слів самих військових, без жодних медичних документів. Кожна розмова — окремий досвід, і кожне спілкування несе в собі елемент шоку від почутого. Серед травм, з якими працюють медики, — наслідки катувань електричним струмом та іншими методами.
Уролог центру розповідає про катування статевих органів, які трапляються дуже часто — як електричним струмом, так і сторонніми предметами, з пошкодженням як внутрішніх, так і зовнішніх органів. Попри серйозність таких травм, у більшості випадків допомога виявляється ефективною. Найчастіше пацієнтів турбує не біль, а можливість повернення до нормального життя. Перше запитання, яке ставлять хлопці: чи зможуть вони мати дітей, чи зможуть жити повноцінним сімейним життям. Лікар запевняє, що все лікується успішно.
Карпов додає, що після лікування багато військових швидко повертаються до звичайного життя. Деякі роблять пропозиції прямо у центрі, створюють сім'ї, згодом народжують дітей.
Центр проводить ще одну важливу роботу, яку називають фототекою. Це перегляд фотографій людей, які вважаються зниклими безвісти або перебувають у полоні. Протягом двох годин з понеділка по п'ятницю пацієнтам показують списки всіх безвісти зниклих і тих, хто залишається у полоні. Звільнені впізнають знайомих і записують дані для подальшої роботи.
Дмитро розповідає, що багатьох людей на цих фотографіях він знає особисто. Частину фото передають рідні звільнених. Однак відразу після звільнення дивитися на них складно. Дмитро згадує, що коли переодягався в кімнаті, бачив крізь вікно людей з прапорами, але не міг одразу розібратися, хто вони. Він каже, що в перший день звільнення людина ще не розуміє, хто вона і де вона, тому отримувати фотографії в той момент психологічно важко.
День у центрі проходить спокійно. Хтось продовжує процедури за розкладом, хтось повертається до палати. Дмитро визнає, що до цього ще звикає, але радіє: «У мене зараз все є. Я вдома. Я вільна людина».