Історія розпочалася в останні дні лютого 2022 року, коли Дмитро Бондар, 33-річний мешканець Києва, залишив останній дзвінок своєму старшому братові Анатолію. Той жив на Чернігівщині, на прикордонні, і одним з перших дізнався про початок повномасштабного вторгнення. Дмитро планував виїхати до Ірпеня, щоб переждати бойові дії. Брати постійно спілкувалися по телефону, навіть під час обстрілів. Наприкінці лютого Дмитро повідомив, що знайшов притулок у котеджному містечку на краю села — чоловік біля будинку погодився його прихистити. Це був останній контакт між братами.
Дмитро Бондар жив у Києві з 2016 року на зйомній квартирі. За характером він мав гостре почуття справедливості, любив кататися на велосипеді, а в поганих погодних умовах їздив на роботу автівкою. Анатолій розповідає, що брат часто просив у нього порад, слухав його як старшого, цікавився роботою та життєвими питаннями. Вони розмовляли по кілька разів на день.
Тим часом російський військовий Радік Гукасян, 29-річний уродженець Грузії, який жив у Костромі з дружиною та двома дітьми, готувався до вторгнення. Він служив у 331-му парашутно-десантному полку військової частини №71211 у Костромі, працював водієм-механіком БМД з військовим званням єфрейтора. До цього Гукасян отримав бойовий досвід у Сирії. У двадцятих числах лютого 2022 року він разом з іншими військовими вилетів з воєнною технікою до Гомеля, здійснив марш на бойовій техніці та прибув до селища Брагін у Білорусі. 26 лютого Гукасян перетнув кордон України.
На початку березня, приблизно 5-7 числа, російські військові займали позиції в лісі вздовж дороги на Київщині. Заступник командира роти, старший лейтенант Ніколай Вікторович Симов, видав наказ відкрити вогонь по червоних «Жигулях», які проїжджали повз їхні окопи. Російські військові припустили, що в автівці їде коригувальник, і звернули увагу на те, що водій був одягнений у чорне.
За свідченням Гукасяна, який пізніше потрапив у полон, у розстрілі брали участь близько шести військових. Гукасян сам зробив близько 20 пострілів. Кожен з інших учасників, за його словами, випустив приблизно по десять куль. Автівка загорілася, чоловік встиг вибігти з машини, але стрілянина припинилася лише після того, як він впав. Симов підійшов перевірити тіло, переконався, що чоловік мертвий, і взяв двох рядових — Дєніса Мєтьолкіна та Даніла Мігунова — для подальших дій.
Тіло Дмитра Бондара закопали неподалік російських окопів. Родина залишалася в невіданні про його долю протягом семи місяців. Анатолій розповідає: «Ми вирішили, що просто у нього зв'язок зник. І після того ми нічого не знали про нього, до вересня. До вересня, коли відкопали тіло і знайшли машину, сказали, що «Жигулі». І мама зразу дуже страждала».
Повний світ на цю трагедію пролився лише після того, як Радік Гукасян потрапив у полон під час боїв за Херсонщину. Українські військові доставили його до слідчих органів. У вересні 2022 року, через сім місяців після вбивства, було проведено слідчий експеримент. Гукасян у червоному пледі разом зі слідчими рухався нічним лісом, освітлюючи шлях ліхтарями, і показував місце злочину за його вказівками.
Під час експерименту Гукасян описував деталі: позиції були в лісі вздовж дороги, автівка загорілася після розстрілу, чоловік встиг вибігти, але стрілянина припинилася, коли він впав. Гукасян вказав приблизне місце, де було закопано тіло. Він описав вбитого як чоловіка в чорному одязі, з бородою світлого кольору, зі світлою шкірою обличчя, в шапці. Спеціалісти провели ексгумацію та дістали тіло, яке піддалося процесам розкладання за сім місяців у землі. Анатолій Бондар приїхав на розпізнання, здав аналіз ДНК. Результати підтвердили, що це його брат Дмитро.
Розслідувачі ідентифікували спільників Гукасяна. Заступник командира роти Ніколай Вікторович Симов, який видав наказ про розстріл, згідно з некрологом, загинув 7 березня 2022 року на Київщині в Мощуні — через два дні після злочину. Хоча від Здвижівки, де відбувся розстріл, до Мощуна 30 кілометрів, Гукасян свідчив, що вони виходили з Київщини разом з Симовим. СБУ у серпні 2023 року заочно повідомила Симову про підозру у вчиненні військових злочинів.
Журналісти «Слідства.Інфо» встановили ще п'ятьох військових, які входили до складу роти Симова. Серед них — заступник командира взводу Ілля Астахов. Його сторінка у соціальних мережах спочатку була неактивна, потім заблокована під фейковим прізвищем. Однак розслідувачі знайшли його фотографії у військовій формі, біля ялинки, з піцою. В Інстаграмі Астахов мав відкриту сторінку, де через п'ять місяців після публікацій з відпочинку в окупованій Абхазії він опублікував фото з України. Після 2022 року він припинив публікації у відкритому доступі. На дзвінки та повідомлення журналістів не відповідав.
Командир відділення Гукасяна Андрєй Дворєцький мешкає у Боговарово Костромської області. Журналістка зателефонувала до його дружини Маріни і запитала про причетність чоловіка до розстрілу цивільного у березні 2022 року на Київщині. Маріна спочатку засміялася, потім повідомила, що чоловіка немає вдома. На подальші дзвінки вона не відповідала.
Старший стрілок і сапер Олєг Козлов також повернувся до Костроми після служби на «СВО». На його сторінці у соціальних мережах немає публікацій про війну в Україні. У червні 2022 року він одружився на Крістіні, у них з'явилася донька. Коли журналістка запитала його про спільну службу з Гукасяном між селами Здвижівка та Бабинці, Козлов відповів: «Не знаю такого, знаю тільки Радіка». У базах даних він згадується як «Танцор Росії» любітель.
Справу Радіка Гукасяна розглядав Бородянський суд на Київщині. Прокурор просив 15 років позбавлення волі. Суд постановив 12 років. Гукасяна визнали винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, пов'язаних з порушенням законів та звичаїв війни у поєднанні з умисним вбивством. За словами його адвоката Олександра Чумаченко, Гукасян повідомив, що задоволений вироком і очікував жорсткішого покарання. Він не планує його оскаржувати і просив адвоката цього не робити. Гукасян чекає на обмін. За інформацією адвоката, його подавали на обмін більше шести разів.
Після оголошення вироку журналістка запитала у Гукасяна, чи усвідомлює він свою провину. Окупант відмовився відповідати.
Анатолій Бондар вважає, що всі причетні до розстрілу його брата мають понести покарання, яке призначить суд. Він не бажає смерті нікому, включаючи цих людей. «Хай вони живуть, мені головне, щоб вони жили з усвідомленням того, що накоїли, що вони вбили невинну людину», — говорить він.