Ранком 17 серпня 2022 року російські військові прибули до квартири Віктора Солдатова на Острові — відокремленому районі Херсона. Чоловік, який прожив там усе життя і не виїжджав за межі цього району до травня того року, став однією з жертв, чиї свідчення увійшли до документального фільму «Він Теж: Історії українських чоловіків, скривджених росіянами».
Віктор розповідає про те, як почалося його затримання: «Рівно о 7 ранку дзвінок у двері. Підійшов до дверей і запитую: «Хто?» Мені у відповідь: «Відкрийте, поліція». Відкриваю, стоять четверо: двоє у військовій формі без масок, двоє у цивільному в масках. Тільки я відчинив двері, то вони, як таргани, забігли у квартиру і розбіглися по різних кімнатах». Російські військові забрали його тривожний рюкзак з грошима й документами, ноутбук, планшет, телефони та колекцію монет.
Його посадили в автівку і завезли на Лютеранську, 4 — приміщення Головного управління національної поліції. Під час поїздки російські військові надягли на нього вовняну шапку, щоб він нічого не бачив. Однак Віктор, добре знаючи місто, за поворотами зрозумів, куди його везуть.
Камера, де його тримали, була маленькою, без води та вентиляції, з постійним запахом затхлості, сирості та гнилої підлоги. Лампа горіла постійно, вікна були забиті бляшаними листами, тому було неможливо визначити час доби.
На наступний день після затримання за Віктором прийшли на допит. Російські військові заламали йому руки за спиною, перемотали скотчем, надягли шапку на голову. Під час допиту вони прикріпили два електроди — один на мізинець правої ноги, другий на мочку вуха. «Це польовий телефон, я так розумію, генератор електричний. Було чути, як вони крутять важіль», — описує чоловік.
Російські військові запитували його про зв'язок із СБУ, про родичів у «Азові» та місцезнаходження «нацистів». Вони цікавилися, чи був він за кордоном, і якщо так, то з якими розвідками він вступав у контакт. Віктор відповідав, що не знає, з якими розвідками, оскільки вони не ходять з бейджами.
На наступний день допит повторився, але з додатковими погрозами та залякуванням. Російські військові наказали йому подзвонити сестрі і передати їй вимогу розповісти, де знаходяться накопичення українських військових і військової техніки в Миколаєві. Після цього щодо Віктора почали застосовувати тортури.
Його піддавали електрострумом, били кийками, а потім застосовували водяні тортури. «Почали душити поліетиленовим пакетом, а потім натягнули шапку і почали поливати водою. І ти починаєш захлинатися, це дуже і дуже боляче. Легені печуть вогнем», — розповідає Віктор.
Йому стало зрозуміло, що російські військові абсолютно не цікавилися його відповідями. Їм був важливий сам процес катування. «У кінці другого допиту мене повалили на підлогу і почали крутити генератор. Крутили-крутили, нічого не запитували, мені боляче, я мичу від болю і чую, як один другому каже: «Дивися, як у нього прикольно пальці розчепірюються».
На третьому допиті Віктора повалили на стіл і розтягнули. Його тримали четверо — двоє за руки, двоє за ноги. Російські військові зняли йому шорти і почали бити по тілу. «Не знаю, чи гумовим кийком, чи чимось іще. Я тоді вже був у такому похмурому стані, я нічого не розумів. Запитували: «Та ти знаєш, що ми зараз з тобою зробимо? Ми і всі разом, і кожен окремо». У той момент я ледь не зійшов з розуму. Я там і обблювався».
Після цього його скинули зі столу, підняли і завели у камеру. У цьому стані Віктор прийшов до думки про самогубство. «Я не вигадав нічого краще, ніж витягнути цвях з підлоги і перерізати горло». На ранок його сусід по камері побачив у такому стані і покликав на допомогу. Йому дали пігулки і поставили крапельницю.
Через два дні після цього Віктора завезли в Ізолятор тимчасового тримання. Він розуміє, що російські військові позбулися його, щоб не мати справи з ним далі.
Віктора звільнили з російського полону у травні 2023 року, через 9 місяців утримання спочатку в херсонському ІТТ, а потім у Чаплинському райвідділі. Розмірковуючи про те, чому росіяни це роблять з цивільними українцями, він каже: «Це люди, які постійно цим займаються, це професійні садисти на службі. Їм платять за це гроші. Це система».
Віктор вирішив поділитися цією історією, щоб усі знали і розуміли, що насправді відбувається, коли тебе затримують російські військові. «Нехай всі знають, що це було насправді, що це не вигадано. Я пішов до психолога, зрозумів, що не витримаю, не доживу без психолога. Можливо, хтось побачить це і теж для себе якісь висновки зробить», — розмірковує чоловік.