Редакція «Слідства.Інфо» провела розслідування щодо долі українських військовослужбовців, які безвісти зникли під час оборони села Кринки на лівому березі Дніпра у Херсонській області.
Оборонна операція на лівобережжі тривала з середини жовтня 2023 року до липня 2024-го. Кринки стали єдиним населеним пунктом на лівому березі Херсонської області, де силам оборони вдалось утримати позиції. Оборону здійснювали підрозділи морської піхоти та окремі частини бригад територіальної оборони. 17 липня речник ОСУВ «Таврія» Дмитро Лиховій повідомив, що оборонна операція на лівобережжі продовжується, зокрема й у районі Кринок.
На початку липня 2024 року в проросійських телеграм-каналах з'явилось відео, на якому російські військові скидають протитанкові міни на позиції українців. Геолокація підтвердила, що матеріал знято на півдні села Кринки. За інформацією журналістів, українські військові в той час вели бої за острови між берегами неподалік села.
Протягом оборони цього населеного пункту сотні українських родин отримали повідомлення про те, що їхні близькі зникли там безвісти.
Василь, 24-річний контрактник морської піхоти з 505-го батальйону 37-ї бригади з позивним «Фартовий», перебував у Кринках 72 дні — з 2 грудня 2023-го до 14 лютого 2024-го. Там він святкував день народження та Новий рік. Коли човен приходив за ним, його завжди залишали, оскільки потрібно було евакуювати поранених.
«На Донецькому напрямку евакуаційне авто прилітало за годину. А тут ми заходимо в Кринки — одразу в кільце. Росіяни справа, зліва, попереду, а позаду вода. Відступати нема куди, зимою це було б неможливо. Та зима була дуже важким моментом», — згадує морпіх.
Василь розповідає про досвідченого медика, який стабілізував тяжкопоранених бійців. «Коли у нас був поранений, ми одразу доповідали, щоб човен забрав його вночі. Багато човнів не доходило. Бували випадки, коли хлопці лежали з відірваними кінцівками по 10 днів, а човни не могли до нас приїхати. У нас був дуже досвідчений медик, він всіх намагався стабілізувати. Тільки двоє не вижили. Один раз ми чекали на евакуацію, нас травили газами, ми всі вибігли, а медика не встигли вивести. Він отруївся газами і загинув», — розповідає він.
Йдеться про легендарного лікаря Ігора Шеремету з позивним «Богомол», медика 2-го батальйону 37-ї бригади морської піхоти, який рятував поранених у Кринках. Його тіло не вдалось евакуювати з лівого берега.
«Ми всіх загиблих намагались виносити на берег, щоб їх забрали, але припливає човен, і починають крити. Багато загиблих там. Десятки», — описує реалії оборони морпіх.
У різних месенджерах можна знайти тисячі повідомлень від сотень людей, які шукають своїх близьких у Кринках. Матері пишуть під кожним відео про цей населений пункт, просячи допомогти знайти дітей.
Олег Кошелюк з позивним «Святий», 24-річний хлопець з Волині, одружився рік тому. Його мама Світлана намагається знайти хоч якусь інформацію про сина. «Він був електриком-машиністом у частині на Волині. Його відправили на пів року на Південь у 35-ту бригаду, 88-й батальйон. Спочатку він був на Миколаївщині, а потім дзвонить мені і каже: «мамо, мене відправляють на нульовку, я нічого не хочу казати, але може я не вернусь». Це було 2 квітня цього року. З того часу зв'язку з ним немає. 19 травня мені прийшло повідомлення, що його немає, потім акт, де вказано, що він зник безвісти. Дзвонила до командирів, вони казали, що він загинув, але його тіло не можуть забрати. Ще двоє хлопців, які їхали туди з ним, теж не виходять більше на зв'язок», — каже Світлана.
Анастасія шукає свого молодшого брата Олега Костова, 33-річного з Миколаївщини. 5 березня 2022 року він добровольцем пішов воювати у 18-й батальйон 35-ї бригади морської піхоти, служив стрільцем-снайпером. «16 квітня він подзвонив і сказав, що у нього буде бойовий вихід на Лівий берег Дніпра, і що через три дні він перезвонить, але так і не передзвонив. Я дзвонила на гарячу лінію бригади, вони казали, що передзвонять, а 26 квітня сказали, що він офіційно зник безвісти в Кринках. Хоч би знати, при яких обставинах», — говорить вона.
Знайомі військові казали, що бачили, як Олег лежав там, а потім тіла не стало. Тіла двох інших хлопців, що були з ним, вдалось евакуювати і поховати, а Олега — ні. «Я запитувала командирів його, просила, а вони відповідають: «наразі евакуація неможлива». Матір не може з цим змиритись, дуже важко переносить. Хоч би тіло забрати, поховати, щоб було до кого на могилу ходити. Він же не міг крізь землю провалитись», — додає Анастасія.
Пані Любов, матір Євгена Смульського з позивним «Смурф», 23 років, розповідає про свого сина крізь сльози. «Його командири мені кажуть: змиріться, поставте свічку, він загинув, а я що сука якась, а не мати, щоб я ставила свічку, коли я не знаю, чи жива моя дитина». Євген мав роботу в Польщі, але 28 лютого 2022 року з початком повномасштабної війни повернувся, щоб захищати країну. Пішов добровольцем у 88-й батальйон 35-ї бригади морської піхоти. Пройшов бої за Мар'їнку, отримав важку контузію, підлікувався, повернувся на передову.
«У батальйоні він служив бойовим медиком, до війни працював на швидкій. Він маленький зростом, тому «Смурф» назвали. Останній раз він нам дзвонив 9 квітня, сказав: «мамо, нас кидають на Лівий берег, телефон з собою брати не дозволяють, я тебе наберу, коли повернусь». Два з половиною місяці мені від нього побратими передавали привіти, раз на тиждень його командир мене набирав і казав, що з ним все добре, бо телефон його був вимкнений. Ми дзвонили, шукали телефони, нам всі казали, що він живий. А 17 червня прийшов офіційний лист, що він зник безвісти. Хоч би тіла дали звідти забрати. Ці Кринки — це пастка», — каже пані Любов.
Денис з позивним «Єнот», командир десантно-штурмової роти одного з батальйонів 35-ї бригади ЗСУ, яка воювала на Дніпрі, каже, що оборона і розширення плацдарму на Кринках було необхідним завданням. Інакше росіяни самі пробували б висадитись на човнах на правий берег. Він запевняє, що в його роті немає тих, кого не вдалось забрати з лівого берега, як поранених, так і вбитих. «А росіян ми там набили добряче», — каже офіцер.
За підрахунком західного осінтера з позивним Naalsio, який від початку повномасштабної війни фіксує підтверджені випадки знищеної техніки, втрати української техніки в Кринках від жовтня 2023-го до 14 червня 2024-го склали 58 одиниць, а російської — 271 одиниця. Велику роль у цих ураженнях відіграла артилерія, передусім дрони. Але морська піхота проявила найбільший героїзм і стійкість в утриманні цього клаптика землі на лівому березі Дніпра, хоча й заплатила велику ціну.
Морпіхи неодноразово казали, що полонених у Кринках росіяни не беруть. Але у списках на обмін і в повідомленнях про полон трапляються прізвища тих, хто зник саме в цьому населеному пункті.
Зараз війна з росіянами іде на островах поблизу Кринок. «Слідство.Інфо» поспілкувалося з десятком матросів, човнярів і медиків з різних бригад морської піхоти, які або були у Кринках, або доправляли туди людей. Більшість з них каже, що оборона Кринок була з самого початку надважкою задачею з обмеженим ресурсом. «Особливо важко було туди заходити в жовтні на зиму», — каже один з офіцерів, який брав участь у цій операції.
Дехто з учасників висадки на Кринках вважає, що спочатку обороняти село і пробувати розширювати плацдарм було можливо, але коли село стерли вщент і не залишилось навіть руїн, то десь наприкінці зими завдання з утримання цих позицій стало для багатьох «дорогою в один кінець». Хоч журналістам вдалось відшукати людей, які в Кринках були тричі.
У поліції журналістам вдалось дізнатись точну кількість українських військовослужбовців, які зникли безвісти в селі Кринки Херсонської області на Лівому березі Дніпра. 788 чоловіків розшукують як офіційно зниклих безвісти у період з жовтня 2023-го по кінець червня 2024-го. При цьому кількість загиблих військових, яких вдалось звідти вивезти і врешті поховати, є значно меншою — 262 захисники за цей період.