Рішення про перенаправлення одного з найбільших товарних потоків України прийняло керівництво держави на найвищому рівні. 8 квітня 2011 року президент Віктор Янукович особисто доручив главі Держмитслужби Ігорю Калєтніку організувати роботу вантажно-митного комплексу в Одесі. Копія цього розпорядження була надана Адміністрацією Президента України.
Об'єктом, на який впав вибір керівництва, став приватний комплекс «Євротермінал», розташований на п'ятидесяти гектарах землі на краю Одеси. Раніше весь імпорт, що надходив через Одеський морський порт, розмитнювався безпосередньо в портових установах. Тепер усі операції з ввезення товарів перенесли на цей приватний майданчик, який також називають «Сухим портом».
Щодня сюди привозять близько трьохсот контейнерів, розвантажених з кораблів. Юрій Васьков, начальник Одеського морського торговельного порту, публічно підтримав цю реорганізацію, заявивши, що вона дозволила розділити вантажні потоки та навіть збільшити пропускну здатність портової інфраструктури. Через кілька місяців після президентського доручення Калєтнік демонстрував Янукович нову структуру з сучасною будівлею, моніторами на стінах і митниками, які тепер працюють на приватній території.
Але хто насправді отримав контроль над цим прибутковим потоком? Менеджери «Євротерміналу» наполегливо уникали розкриття інформації про своїх господарів. Директор компанії Сергій Лісіцин запропонував журналістам написати офіційний лист. Після півтора місяця очікування відповідь так і не надійшла. Представник компанії Олег Пєдан категорично відмовився надати копію нібито відправленого листа, заявивши, що компанія байдужа до думки громадськості.
Ігор Калєтнік, який в той час очолював митну службу, також не виявив бажання розповідати про власників. Він стверджував, що перевірка власників не входить до функцій митниці, а компанія зареєстрована згідно з чинним законодавством, чого достатньо.
Документи розповідали іншу історію. Згідно з Єдиним державним реєстром, 99 відсотків статутного фонду ТОВ «Євротермінал» належить кіпрській компанії Northington Holdings Ltd. Кінцевим власником значилася кіпрська юридична фірма Georgiades & Pelides LLC, засновниками якої були два кіпріота – Маркос Георгіадіс та Фівос Пелідіс, які спеціалізуються на створенні офшорних структур для громадян СНД.
Однак два кіпріота навряд чи мали прямий інтерес до одеського вантажопотоку. Більш ймовірно, що вони виконували роль номінальних власників на чиєсь доручення. Сам Васьков натякав, що справжні господарі пов'язані з Великобританією та Росією.
Зв'язок з міжнародною торгівлею зброєю виявився несподіваним, але красномовним. Британське видання The Observer розповідало про затримання італійськими правоохоронцями в 1994 році судна «Ядран Експрес», яке везло з України до Хорватії під час югославської війни вантаж, що грубо порушував санкції ООН. Поставка включала 30 тисяч автоматів Калашникова, 400 керованих ракет, 10 тисяч протитанкових гранат та 32 мільйони патронів. Італійська прокуратура розпочала масштабне розслідування, висунувши звинувачення кільком одеським бізнесменам: Леоніду Мініну, Олександру Ангерту та Олександру Жукову.
Президент «Євротерміналу» – росіянин Павєл Лісіцин мав тісні зв'язки з цими особами. Раніше він був директором британської компанії Sintez U.K. Ltd, яка входила до групи «Синтез», що активно займалася торгівлею нафтопродуктами на просторах СНД. За даними російського Forbes, «Синтез» здійснювала перевалку своїх вантажів саме через Одеський порт.
Олександр Жуков, один із співзасновників «Синтезу», разом з Лісіциним були директорами британської компанії Transcargo Limited. Жуков мешкає в Лондоні, його донька Даша є подругою та матір'ю дитини російського мільярдера Романа Абрамовича. В 2001 році Жукова заарештували в Італії через підозру в причетності до збройних оборудок, але італійський суд виправдав його.
Другим спів-директором Transcargo Limited з 1996 по 2000 рік був Олександр Ангерт, громадянин Ізраїлю 1955 року народження. Британський журналіст The Guardian описував його в 2001 році як «вкрай небезпечного кримінального авторитета і «хрещеного батька» Одеси», більш відомого під прізвиськом «Ангел». За словами кореспондента, Ангерт допоміг організувати прибуткову торгівлю нафтопродуктами через Одеський порт, був засуджений за вбивство і відсидів дванадцять років з п'ятнадцяти. Керівник Одеської міліції Володимир Жураковський заявив британському журналісту, що Ангерт контролював все, а політики залежали від нього.
«Слідство.Інфо» звернулося до МВС та Державної пенітенціарної служби з запитами про судимості Ангерта, але протягом двох місяців жодних відповідей не надійшло. Алла Користовська, яка двадцять п'ять років працювала слідчим в Одесі, а тепер займається правозахисною діяльністю, припускала, що в місті ходять чутки про те, що Ангерт нині є «смотрящим» у місті, а інформація про його минуле приховується. Вона не виключала, що сам Ангерт міг викупити всю інформацію з оперативних баз даних та судових архівів.
Закордоном про діяльність Ангерта та Жукова було більше інформації, ніж в Україні. На сайті міжнародного центру журналістських розслідувань Organized Crime and Corruption Reporting Project розміщено звіт італійської поліції під назвою «Українська мафія» від 1998 року. У документі йшлося про те, що Олександр Ангерт є членом міжнародного злочинного угрупування, керівником якого названо колишнього одесита Леоніда Мініна.
Мінін – міжнародний торговець зброєю, заарештований італійською поліцією в 2001 році. Його біографія навіть стала основою для голлівудського фільму «Збройний барон» з Ніколасом Кейджем.
Особливо цікавим виявився окремий розділ італійського документа, присвячений людині на ім'я Геннадій Леонідович Труханов. Людина з таким самим П.І.Б. нещодавно стала народним депутатом від Партії Регіонів по Одесі. До цього Труханов керував фракцією регіоналів в Одеській міській раді. За даними Forbes-Україна, він контролює будівельну групу «РОСТ», яка отримала державних замовлень на будівництво доріг майже на 1,4 мільярда гривень.
Згідно з італійським звітом, Геннадій Труханов мав нерухомість в Італії, був фіктивно одружений з громадянкою Італії Лідією Россі. За даними німецьких спецслужб, він також мав паспорт громадянина Греції КС № 031021 на ім'я Генадіаса Озопулоса 1965 року народження і перебував в різних країнах Європи в якості охоронця Леоніда Мініна.
Моральна підтримка лідера одеських регіоналів та особисте доручення президента створили умови, за яких митники часом буквально вручну спрямовували клієнтів на «Євротермінал». Дмитро Гамбєєв, директор одеської фірми, що торгує керамічною плиткою, розповідав про свій досвід. Влітку він планував розмитнюватися в Одеському порту, оскільки це було дешевше. На «Євротерміналі» йому потрібно було заплатити 600 гривень лише за піднімання шлагбаума, ще 400 доларів за машину, яка довезе контейнер з порту. До появи цього комплексу таких зборів не було.
Коли Гамбєєв відмовився розмитнюватися на приватному терміналі, вантажно-митні декларації, які мають оформлюватися максимум за чотири години, оформлювали два дні. Комерсант навіть виклав на YouTube відео спілкування з працівниками Південної митниці, які блокували проходження його документів. На його запитання про оформлення декларації працівники відповідали невизначено, обіцяючи зробити це «сьогодні», а на наступний день розмова повторювалася аналогічним чином.
Щодо прибутків «Євротерміналу», керівництво компанії відмовилося коментувати фінансові показники. Однак брокери, які щодня оформляли вантажи на терміналі, розповідали, що один контейнер приносить власникам від 100 до 500 доларів доходу за розвантаження, зважування, зберігання, оформлення вантажно-митних декларацій та інші послуги. При нинішньому потоці в 300 контейнерів на день річний дохід складав близько 20 мільйонів доларів. Ця сума могла б надалі поповнювати державний бюджет.
Нещодавно з кіпрської юридичної компанії Georgiades & Pelides LLC повідомили, що список власників «Євротерміналу» змінився і юридична фірма більше не має до цього підприємства ніякого відношення. Хтось дуже дбав, щоб темне минуле не зашкодило такому прибутковому сьогоденню.