Журналісти видання «Слідство.Інфо» відвідали Суджу — райцентр Курської області, який з перших днів операції на території Росії контролюють Збройні сили України. Під час візиту вони спілкувалися з українськими військовими та місцевим населенням, щоб зрозуміти, як розвивається ситуація в захопленому місті.
Природа руйнувань у Суджі виглядає порівняно м'якою. На дорозі від українського кордону до міста більшість будинків та магазинів залишилися неушкодженими. Основні пошкодження стосуються адміністративних будівель, де вибухи вибили вікна. Будівля «Центру народної творчості» зруйнована, однак українські військові стверджують, що це зробили самі російські сили. Нещодавно російські військові поцілили керованим дроном по пам'ятнику Леніну. За словами захисників, противник намагається активно стримувати просування ЗСУ.
Військовослужбовець Максим розповідає, що наказ про вторгнення на територію Росії став для нього несподіванкою. Він згадує перші дні операції з певною долею гумору: «Було неочікувано! Спочатку всі були в деякому шоці від того, що це справді відбувається. Потім наказ підтвердився, і ми були радіші. Не кожен день виїжджаєш за кордон». Максим описує атмосферу як адреналінову, особливо коли українські військові взяли значну кількість російських військовослужбовців у полон.
Під час очищення одного з сіл ЗСУ захопили кількох десятків російських військових, які добровільно здалися разом зі своїм командиром. Максим детально описує цей епізод: під час просування до ворожого взводного опорного пункту російські військові підняли руки. Офіцер, командир взводу, повідомив, що в укріпленні перебуває ціле відділення. Українські військові запропонували їм здатися, обіцяючи транспортування в Україну. Всього вийшло 28 військовослужбовців, більшість з яких були строковики віком 20-23 років, прикордонники та кілька контрактників.
Максим наголошує, що раніше, під час служби в Кліщіївці та Авдіївці, він ніколи не бачив, щоб брали таку кількість полонених одночасно. Він висловлює надію на обмін цих військовослужбовців на захисників «Азова», особливо молодих 18-річних строковиків.
В самому місті панує відносна тиша. Чутно лише звуки українських далекобійних артилерійських систем, що свідчить про те, що фронт значно віддалився від райцентру. Максим висловлює впевненість у перемогу України та сподівається на швидке завершення війни.
Речник Оперативно-тактичного угруповання «Сіверськ» Вадим Мисник повідомляє, що російські сили активно застосовують авіацію по власних населених пунктах. «Противник постійно завдає ударів уздовж всієї смуги кордону, активно використовує авіацію та керовані авіабомби по цивільних об'єктах і населенню. Вони не гребують навіть бити по своїх селах, як-от місто Суджа. Люди страждають від обстрілів і змушені ховатися в підвалах», — розповідає Мисник.
Українські військові надають допомогу місцевому населенню відповідно до міжнародних норм. За словами Мисника, створена військова комендатура, відновлена водопровідна система, забезпечено продуктами та бутильованою водою. З вчорашнього дня військові лікарі проводять прийом та видають медикаменти.
Всеволод, бойовий медик, розпочав чергування для надання медичної допомоги цивільному населенню. Він спілкується з місцевими українською мовою, яку всі добре розуміють.
Максим зазначає, що не має особливого бажання спілкуватися з російськими цивільними, якщо вони самі не звертаються. Однак він допомагає, коли це необхідно. Він згадує випадок, коли вивезли в Україну літню жінку, яка була українкою за походженням і переїхала в село, щоб доглядати за батьками. Після того як вона виїхала, її донька дізналася про це і зв'язалася з військовими. Зараз жінка перебуває в Сумах у своєї сестри.
Журналісти також спілкувалися з цивільними росіянами, які живуть у Суджі. Місцева жителька Ольга розповідає, що її душа тягне в Україну. Протягом 40 років вона їздила в Суми за хлібом та ковбасою. «Ми не росіяни й не українці. Я жила під Україною, ходила в ліс по гриби, їздила в Суми по продукти. Тоді хліб там був смачний. Зараз все змінилося — дорого і не пускають», — говорить вона.
На запитання про можливість виїхати, Ольга відповідає, що не може залишити свою доньку, яка сидить у підвалі. Однак у розмові з іншими місцевими вона визнає: «Ми всі тут українці фактично! У нас там неміряно родичів».
На лавці біля одного з будинків зібралися місцеві мешканці, які обговорюють політичну ситуацію в Росії та роздумують про винуватців війни. Вони висловлюють бажання отримати коридор для виїзду в Росію. Один з них каже: «Ми думали, що це якось само припиниться. Ніхто не уявляв, що там буде відбуватися». Інший додає: «Поки своїми очима не побачиш, нічого не розумієш».
Місцеві жителі звертають увагу на те, що всі запитання мають адресуватися російському президенту, а вони самі не причетні до політики. Один з них зазначає: «Політики тут мало — прожив день і дякуй богу». Вони також скаржаться на відсутність зв'язку з зовнішнім світом — немає новин ні з Росії, ні з України.
Росіянин Павєл каже, що не збирається виїжджати з Суджи, оскільки тут все його майно: «Я не збираюся. Все життя наживав, а тепер все кинути? Я краще тут. Нас не ображають, все нормально. Дехто тут по 20 років будувався. Ми згодні, що пішли в чужий дім». На це йому відповідають: «Але це не ми, а наш Путін. Ми за Путіна відповідати не будемо, що він цю війну почав. Ми маленькі тут. Ми взагалі ніхто».