Намагаючись розширити експортні можливості, Україна розраховувала на співпрацю з найбільшим світовим ринком. Міністр аграрної політики Ігор Швайка озвучив плани Києва щодо постійних поставок зерна до Китаю, при цьому Пекін нібито готував кредитну лінію обсягом до 4 мільярдів доларів. Однак реалізація цього амбітного проекту виявилася набагато складнішою, ніж передбачалося, і нині привертає увагу не лише комерційних партнерів, а й правоохоронців Генеральної прокуратури.
Проект розпочався наприкінці 2012 року, коли обидві країни підписали угоду про масштабне зернове постачання. Китайська сторона надала Україні кредит у розмірі 1,5 мільярда доларів, призначений для закупівлі зерна та його подальшої відправки китайській корпорації. Річний обсяг мав становити 4 мільйони тонн. Реалізацією проекту з українського боку займалася Державна продовольчо-зернова корпорація (ДПЗКУ).
До керівництва ДПЗКУ приходить Роберт Бровді, який раніше очолював компанію "Хліб Інвестбуд". Ця структура протягом кількох років утримувала фактичну монополію на українському зерновому ринку. Журналісти пов'язували її з аграрним міністром минулого Миколою Присяжнюком та його партнером Юрієм Іванющенком, хоча обидва заперечували такі зв'язки. Разом із Бровді в корпорацію влаштовуються його колишні колеги, і діяльність установи починає активно розвиватися.
З'ясування фактичного використання китайських кредитних коштів розкрило неочікувану картину. Україна через ДПЗКУ справді закупила зерно на отримані гроші, проте реалізувала його не лише Піднебесній. За словами екс-голови правління ДПЗКУ Ігора Якубовича, 900 тисяч тонн було відправлено в Китай або через китайського посередника, тоді як 1 мільйон 100 тисяч тонн продано без участі китайського посередника. Якубович пояснює, що контрактом передбачалося право України продавати зерно третім країнам у разі, якщо китайська сторона з будь-яких причин не вибирала певні обсяги. На запит журналістів китайська сторона відповідей не надала.
Угода містила положення про штрафні санкції, однак обидві сторони трактують цей пункт по-різному. Китайці вимагають 5 доларів за кожну тонну зерна, яка була продана без участі їхнього посередника. Сума може виявитися значною. Міністр Швайка зазначив, що розуміють право України на продаж, однак визнав, що штрафні санкції на той момент складали близько 7 мільйонів доларів.
Дослідження показало, що українське зерно потрапило до Сирії, Ефіопії, Ірану, Сінгапуру та Гонконгу. Одним із найбільших покупців виявилася швейцарська компанія GrainTradingGroup. За даними, які мав Геннадій Москаль, фірма придбала понад 500 тисяч тонн зернових лише за перші десять місяців 2013 року. Керівником швейцарської компанії за реєстром значився громадянин Словаччини Юрій Довганич. Він був давнім знайомим Роберта Бровді з ДПЗКУ, що той підтвердив у телефонній розмові. Саме ДПЗКУ продала зерно швейцарській фірмі замість того, щоб відправити його в Китай.
Цікавим збігом виявилося те, що за кілька місяців до створення швейцарської структури в Україні реєструється компанія з подібною назвою. Кінцевим співвласником цієї української фірми знову ж таки був Бровді.
Нова влада вжила низку заходів для контролю ситуації. Було призначено нового керівника, а розпорядженню компанії повернено понад 100 мільйонів доларів США та понад 300 мільйонів гривень. За словами Швайки, ці кошти були сплачені в лютому за сумнівними контрактами як одноразові платежі, очевидно, без наміру виконувати роботи, на які вони були виділені.
Тим часом китайська та українська сторони розглядають спірні питання в арбітражі при Міжнародній Асоціації Торгівлі Зерном і Кормами. Контракт потребує виконання, однак виникає нова проблема: якщо раніше ДПЗКУ розподіляла зерно як до Китаю, так і до інших напрямків, то тепер їй ставлять у провину скорочення поставок.
Детальне пояснення всіх аспектів роботи державної корпорації, кількості проданого зерна та переліку його отримувачів міг би надати новий голова правління ДПЗКУ Петро Вовчук. Він є співзасновником компанії "ДПЗКУ Земельний Фонд" разом з уже згаданим "Хліб Інвестбудом". Вовчук міг би також розповісти про плани втілення амбітних проектів щодо подальшої співпраці з Китаєм, які озвучив міністр Швайка. Однак протягом трьох тижнів він не виявив готовності спілкуватися з журналістами, а його прес-служба не надала змістовної відповіді на запитання редакції.