Вбивство міського голови Кременчука Олега Бабаєва та замах на львівського мера Андрія Садового розділяли кілька днів, але обидві трагічні події поставили перед правоохоронцями складні питання про мотиви та виконавців.
Передісторія кременчуцької трагедії
26 липня близько десятої години ранку Олег Бабаєв покинув свій будинок на Mercedes S-500. Мер їхав на спортивні тренування, як звичайно, без охоронця та без постійного водія. Вбивці, як виявилося пізніше, уже чекали на свою мішень.
На вулиці Сумській, біля контейнерів між будинками 40 та 46, Бабаєв зупинив автомобіль, щоб викинути сміття. Коли він повернувся на місце водія, раунула перша куля. За свідченнями очевидців, до місця злочину підїхала біла «дев'ятка». Всього було зроблено три постріли – спочатку два, потім ще один. Міський голова впав, а автомобіль убивців швидко покинув місце.
Один зі свідків, Василь, описав останні хвилини: «Після третього вистріла чи удара стон такий протяжний і всьо. Я прибіг, він лежить уже жовто-зельоний, язик аж у п'ятнах. Глаза мутні такі, каламутні». Швидка допомога прибула більше ніж через 10 хвилин, але було вже пізно. За даними джерел Громадського.Кременчук, Бабаєв отримав два поранення з гладкоствольної мисливської зброї крупною картеччю калібру 9 мм.
Свідки та перші версії
Двоє молодих людей, які працювали неподалік на території колишної харчосмакової фабрики, стали головними очевидцями. Вони бачили, як під'їхав автомобіль убивців, чули постріли, а потім спостерігали, як машина спокійно поїхала через переїзд у напрямку тюрми для неповнолітніх. Свідки встигли записати номер ВАЗу – 176-48 СК, який, за наявною інформацією, був зареєстрований у Решетилівці неподалік. Однак розмовляти на камеру вони категорично відмовилися, побоюючись за своє життя.
Розслідування почало розвиватися в кількох напрямках. Нардеп Юрій Шаповалов озвучив версію про російських диверсантів. На його думку, Олег Бабаєв був надзвичайно впливовою людиною, яка займала проукраїнську позицію. Він особисто регулював питання збору гуманітарної допомоги для українських військових та був одним з ініціаторів створення добровольчого батальйону «Кременчук». На користь версії про теракт свідчив фактично одночасний постріл з гранатомету в будинок львівського мера.
Другу версію називали місцевою. У Бабаєва були серйозні вороги, насамперед родина Мельників, яка відкрито ворогувала з мером більше двох років. У цьому контексті згадували недавню смерть судді Олександра Лободенка, якого також убили з гладкоствольної мисливської рушниці. Справу судді розслідували. Лободенко арештував нерухоме майно телекомпанії «Візит», включаючи міську телевежу, половина якої належала Мельникам, а інша половина була прийнята на баланс Кременчуцької міської ради за часів керівництва Бабаєва.
Третя версія стосувалася регіональних конфліктів. Олег Бабаєв конфліктував з головою Полтавської обласної адміністрації Віктором Бугайчуком. Бугайчук припинив відкрите протистояння після жорсткої розмови у кабінеті Бабаєва. Водночас кандидатура Олега Бабаєва розглядалася адміністрацією Петра Порошенка на посаду голови Полтавської області. За інформацією джерел Громадського, Бабаєва мали представити на цю посаду у вівторок. Сам Віктор Бугайчук з'явився на місці події та прокоментував, що нічого про це не знає, додавши, що Бабаєв був «неоднозначною людиною».
Ці слова викликали обурення у Кременчуці. Місцеві впевнені, що за три з половиною роки міський голова зробив для міста більше за всіх попередників. Бабаєв не відчував жодної загрози і не брав з собою охоронця, коли їхав на спортивні тренування.
Олег Бабаєв був надзвичайно впливовим регіональним політиком, який у багатьох питаннях виступав особистим гарантом безпеки і миру в регіоні. Його вбивство породило масу нових проблем у стосунках місцевих політичних груп, які навряд чи здатні самостійно домовитися про мирне співіснування.
Львівський інцидент
Почти одночасно з кременчуцькою трагедією розгорнулися події у Львові. Будинок міського голова Андрія Садового обстріляли опівночі з гранатомету. Сусіди згадували, що вибух був потужним. «Як рвонуло, розумієте, я подумав, що отой будинок впав старий», – розповідав Богдан Шалабала.
Сам Садовий прокоментував подію лаконічно: «Так, я звикло проводжу свою роботу. Не даю вкрасти одне, друге, третє. Але в нас у Львові я не пригадую, щоб з ручних гранатометів стріляли». На будинку мера не було камер відеоспостереження. В садибі ще не закінчено ремонт. Про нападників на той момент нічого не було відомо. Правоохоронці відкрили кримінальне провадження за статтею 258 частина 1 – теракт.
Передумови та попередження
Пострілу по будинку Садового передували масові повідомлення про замінування львівських готелів та залізничного вокзалу, які виявилися фальшивими. Але за дивним збігом, за день до цих подій голова львівської обласної ради Петро Колодій розмістив на сайті облради звернення про можливість здійснення диверсій на заході України. «Цілком ймовірно, що наступний етап плану дестабілізації ситуації – це здійснення диверсій на заході України», – писав він. Сам Колодій пояснював свою заяву інтуїцією та спогадами про пропаганду російських ЗМІ.
Експерти припускали, що стріляти могли непрофесіонали. Військовий експерт Володимир Гулима висловив припущення: «Абсолютно звичайні люди, з якими провели протягом 30-40 хвилин інструктаж і яким показали, як це робити. І судячи з того, це і був якийсь дилетант, найнятий на гроші». Хоча гранатомет здатен завдати серйозних руйнувань, будинок Садового постраждав не сильно.
Бізнес та політика Садового
Перед тим як стати мером, Андрій Садовий був впливовим місцевим бізнесменом. Його родина контролювала популярні львівські медіа. Справжні гроші Садовий заробляв на енергетиці та нерухомості, контролюючи товариство «Південьзахіделектромережбуд» – компанію, що прокладає кабелі та будує лінії електропередач. Після обрання мером його фірма отримала в оренду від львівської міської ради три земельні ділянки загальною площею понад 3 гектари.
Земля стала справжнім яблуком розбрату у міській раді. Один з найгучніших скандалів стосувався виділення без аукціону трьох гектарів землі маловідомій фірмі «Львівський автоцентр КАМАЗ». Засновником компанії був Юрій Дашко, який також працював директором готелю «Асторія». Компанію контролював банкір Віталій Ломакович, наближений до Садового. Коли Андрій Іванович став мером, він перевів депозитні кошти міської ради до українського представництва Банку Москви, яке на той час очолював Ломакович. Низка львівських комунальних готелів перейшли під контроль Ломаковича саме в часи мерства Садового. Садовий нещодавно сватав Ломаковича журналістам як нового губернатора Львівщини.
Такий плідний союз міг не сподобатися багато кому з місцевих господарів життя. Тим більше, що рівень Львівщини здавався для Садового вчорашнім днем. Він замахнувся на політичний проект всеукраїнського масштабу.
Версія про інсценування
Львівські журналісти, які тривалий час відстежували діяльність мера, не виключали, що вибух міг бути інсценованим. Микола Савельєв, головний редактор газети Львівської міської ради «Ратуша», висловив припущення: «Якщо піар – то з метою розкрутки його політичної сили перед виборами? Звичайно. І себе і політичної сили. Я думаю, як на парламентських виборах, так і власного іміджу. Гранатомет 1974-го року випуску. Якби хотіли, щоб хата згоріла, стріляли б фугасом. Гранатомету 40 років. Він чуть-чуть молодший від самого Садового».
Політичні перспективи
Згідно з останнім опитуванням Київського міжнародного інституту соціології, партія Андрія Садового «Самопіч» мала рейтинг близько трьох відсотків – при п'яти, необхідних для потрапляння в парламент. Теракт проти мера привертав увагу і додавав співчуття громадян. Але міг повністю перекреслити його політичне майбутнє. Подальше розслідування та наступні кроки Садового-політика мали показати, чи міг львівський мер вдатися до такої спецоперації.