Спеціальні операції вимагають від військових надзвичайних умінь. Ці бійці здатні визволяти заручників, проникати на критичні об'єкти, діяти у глибокому тилу противника та передавати розвідувальну інформацію. В Україні такі підрозділи функціонують понад п'ять років, і нині вони задіяні у бойових діях на сході країни.
Спецпризначенці армії дислокуються у Кіровограді, Хмельницькому та Очакові. Коли весною розпочалася антитерористична операція, військовослужбовців з характерною емблемою на нарукавниках почали терміново відкликати з різних місць дислокації та спрямовувати на виконання спеціальних завдань у східних регіонах.
У липні 2014 року у місті Сніжне на Донеччині розгорнулася трагічна операція. Дев'ятнадцять спецпризначенців з кіровоградського полку отримали завдання розшукати пілота винищувача Су-25, який був збитий бойовиками. Це була секретна операція, відомість про яку мала обмежене коло осіб. Однак група потрапила у засідку: дванадцять військовослужбовців загинули, трьох захопили у полон, четверо змогли вирватися.
Сьомого серпня у Кіровограді відбулися похорони загиблих спецназівців. Місто оголосило жалобу. Однак товариші загиблих не могли прийняти, що трагедія сталася випадково. Їхні підозри посилювалися, коли з'ясувалося, що пілот, на пошуки якого відправили розвідників, вже перебував у безпеці.
Факт порятунку льотчика підтверджували не лише внутрішні джерела, а й відкриті інформаційні канали – ще двадцять четвертого липня. Президент України навіть публічно повідомив про це двадцять восьмого липня. Попри це, керівництво спецназу двадцять дев'ятого липня відправило на пошуки групу з дев'ятнадцяти людей. Спецпризначенці переконані, що їх навмисне підставили: їх свідомо спрямували у глибину ворожої території та розповсюдили інформацію про маршрут їхнього руху противнику. Вони звинувачують у цьому В'ячеслава Назаркіна, начальника Управління спеціальних операцій Генерального штабу.
В'ячеслав Назаркін – фігура, яка рідко з'являється у публічному просторі. Кілька його фотографій можна знайти у соціальній мережі «Одноклассники». Він народився у Білорусі та служив у російській армії. Протягом восьми років перед своїм призначенням він обіймав посаду заступника командира військової частини у Житомирі. П'ятого грудня 2013 року, коли на Майдані розгорталися масові протести, Назаркіна призначили виконувачем обов'язків начальника Управління спеціальних операцій.
У січні 2014 року військовому керівництву надійшов наказ виступити на підтримку президента Віктора Януковича та закликати його вжити рішучих заходів щодо наведення порядку у державі. Генерал Назаркін скликав нараду у своєму управлінні. Його підлеглі офіцери голосували проти такого звернення. Аудіозапис цієї наради потрапив до редакції «Слідства.Інфо».
На записі Назаркін критикує своїх офіцерів за їхню позицію, звинувачуючи їх у безхребетності та байдужості. Він наголошує на необхідності наведення порядку у державі, але його підлеглі відмовляються підтримати звернення до Януковича.
Паралельно на своїй сторінці у соціальній мережі Назаркін активно ставив лайки антимайданівським публікаціям. Це ще більше розчаровувало його підлеглих у керівникові.
У березні, після перемоги Революції гідності, Назаркіна затвердили на посаді постійного керівника спецназівців. Конфлікти у колективі не вщухали, а внутрішні перевірки виявили протиправні дії командира. Документи засвідчили, що начальник управління допускався нецензурних висловлювань на адресу офіцерів.
Проведена перевірка показала, що шістдесят сім відсотків особового складу відкрито не довіряють начальнику, а сімдесят п'ять відсотків не вважають його професіоналом. Незважаючи на це, генерал Назаркін став заступником керівника Антитерористичної операції Володимира Муженка. Вони були давніми знайомими з часів служби у Житомирі. Таким чином, генерал, який активно намагався врятувати режим Януковича, отримав вплив на рішення, які стосувалися долі українських воїнів на передовій.
У роботі спецпризначенців найважливішим є взаємна довіра. Коли вони виконують завдання, вони мають бути впевнені, що операція ретельно спланована та що їх не підставлять. Українські спецназівці стверджують, що такої впевненості у них давно немає.
Сергій Кривонос, начальник штабу Військово-десантних військ, у липні 2014 року у Краматорську висловив своє розчарування ситуацією. Він говорив про те, як важко пояснити офіцерам, чому розвідувальна інформація, отримана від людей, які ризикують своїм життям, не реалізується у конкретні операції. Він наголошував, що офіцери чують його розмови та розуміють, що військові використовуються неефективно.
Військові зазвичай стримані у своїх емоціях та виконують накази без обговорення. Однак підлеглі Назаркіна прямо висловлюють підозру у його співпраці з противником. Вони не можуть показувати своїх облич та відмовляються від телевізійних інтерв'ю, але стверджують, що практично кожна спецоперація за участі Назаркіна закінчується катастрофою та смертями спецпризначенців. На їхню думку, причина криється у рідному братові українського генерала.
Сергій Назаркін – військовослужбовець, який живе у Росії та обіймає посаду заступника коменданта Омського гарнізону. За фотографіями у соціальних мережах видно, що брати підтримують тісні контакти. Підлеглі В'ячеслава Назаркіна стверджують, що він постійно телефонує брату Сергію та повідомляє йому про ситуацію на фронті. За їхніми словами, братами навіть цікавилася Служба безпеки України. Журналісти «Слідства.Інфо» вирішили запитати генерала про його брата.
Під час розмови генерал спочатку підтвердив свою особистість, але потім почав уникати прямих відповідей. На запитання про брата-військовика з Росії він спочатку запитав, для чого це потрібно. Коли журналісти пояснили, що це важливо для розуміння ситуації у армії, генерал відповів, що у нього нічого немає, і відмовився відповідати на такі питання.
Коли журналісти назвали прізвище Сергій Миколайович Назаркін, генерал спочатку сказав, що не знає такої людини. На уточнення, чи у нього точно немає брата, він почав говорити про те, що його служебна картка знаходиться у Генеральному штабі, і що журналісти йому заважають працювати над важливими справами, необхідними для захисту держави. Після цього він припинив розмову.
Особова картка генерала Назаркіна, яка є у розпорядженні редакції, свідчить, що у 1988-1990 роках він командував взводом у Омському військовому училищі. У ці ж роки Сергій Назаркін також навчався у цьому училищі. Крім того, редакція розташовує шкільною фотографією братів Назаркіних.
Чому генерал так розхвилювався та припинив розмову? Чому він заперечив наявність брата? Чому він приховує факти, які легко перевірити? Чи не тому, що ці факти можуть підтвердити звинувачення його підлеглих? «Слідство.Інфо» продовжить розслідування та називатиме прізвища людей у лавах армії, щодо яких виникають питання. Обличчя як героїв, так і антигероїв мають бути відомі суспільству.