Тридцять років тому, в останній день серпня, дочка виявила матір мертвою в одній з кімнат їхнього будинку. Валентина Семенюк-Самсоненко лежала обличчям донизу на голій підлозі. Поруч знаходилася рушниця. Офіційна версія органів правопорядку припускала самогубство.
Микола Жукович, представник управління міліції у Київській області, описав обставини так: «Можна було припустити самогубство. Рушниця була спрямована в лоб, постріл здійснено в лоб». Однак журналісти видання «Слідство.Інфо», опитавши близьких та колег загиблої, вивчивши матеріали з місця смерті, дійшли іншого висновку. За їхньою оцінкою, жінку вбили, і вони мають докази цього.
Перша лінія доказів ґрунтується на фізичній можливості. Редакція провела реконструкцію подій, залучивши рушницю того ж виробника – Тульського збройного заводу – з аналогічними технічними параметрами та довжиною стволу. Для експерименту запросили колегу з подібною комплекцією, зростом та довжиною рук. Спроба показала, що жінці такої статури було б надзвичайно складно дотягнутися до спускового гачка, приставивши зброю собі до лоба. Крім того, на загиблій були капці, що унеможливлювало натиснення на гачок ногою.
Характер самого пострілу також викликав запитання. Він був здійснений з професійною точністю, щоб завдати максимальної шкоди. Як розповів Жукович, в кімнаті було дуже багато крові, половини голови у жінки не було. Така ступінь ураження свідчить про вистріл з близької дистанції, здійснений людиною, яка знала, як користуватися зброєю.
Друга лінія доказів пов'язана з розташуванням тіла та слідів крові. Хоча міліція не надала журналістам фотографії з місця смерті, їм дозволили їх вивчити. На основі цього редакція склала схему сцени. Тіло лежало майже посередині кімнати на голій підлозі, обличчям донизу. Рушниця знаходилася під ним. На протилежній стіні та в проході було багато крові. Якби жінка справді намагалася вчинити самогубство і зробила б смертельний постріл, тіло після падіння зайняло б інше положення, і кров не потрапила б на протилежну стіну та прохід. Це свідчить про те, що подія розгорталася інакше. За версією журналістів, вбивця наблизився до Семенюк, можливо, вона благала його не вбивати, потім пролунав постріл, і вбивця підклав рушницю під тіло, щоб зімітувати самогубство.
Жукович звернув увагу на ще одну важливу деталь: за його спостереженнями, за останні два роки він не знайшов жодного випадку самогубства серед жінок, здійсненого за допомогою вогнепальної зброї. Це робить версію про самогубство ще менш вірогідною.
Третя лінія доказів ґрунтується на свідченнях людей, які добре знали загиблу. Станіслав Ніколаєнко, давній колега Семенюк, розповідав, що напередодні трагедії вона планувала взяти участь у виборах, але була в дуже пригніченому стані. Вона говорила важко, не так, як завжди, і її заторможеність викликала у нього тривогу.
Ганна Осова, заступниця загиблої в Союзі жінок України, розкрила шокуючу деталь: Валентину побили. Це сталося в червні, десь наприкінці місяця або в двадцятих числах. Після побиття жінка була дуже схвильована, у неї було синє обличчя. Коли Осова запропонувала звернутися до органів, Семенюк відмовилася, сказавши, що все нормально.
Брат загиблої, Микола Скиб'юк, розповів про те, що Валентина передбачала свою смерть. В кінці липня вона сказала йому, що їй погрожують, що її «заказали». Потім вона приїхала вдруге і повторила те саме, попросивши поховати її біля чоловіка. Останній раз вона була 15-го чи 16-го серпня і запитала, чи він не забув про її прохання.
Коли редакція запитала брата, чи він вірить, що сестра могла взяти рушницю, він відповів риторичним запитанням. Як вона могла сама собі поламати пальці? Коли вони вскривали труну, то бачили поламані пальці. Як вона могла натиснути на курок з поламаними пальцями? І як вона могла натиснути на курок, коли на ній були тапочки?
Скиб'юк додав, що саме через постійні погрози на адресу сестри її діти бояться спілкуватися з журналістами і розповідати те, що знають.
Якщо Валентина Семенюк-Самсоненко дійсно не пішла з життя добровільно, хто міг стояти за її можливим вбивством? У загиблої були проблеми в особистому житті, але найімовірніша версія пов'язана з її професійною діяльністю. Хоча вона давно залишила посаду головного продавця державної власності, вона знала чимало про те, кому і за скільки продали десятки державних підприємств. Такі знання завжди можна використати для переділу власності на мільярди гривень.
Дев'ять років до смерті Семенюк, майже того самого дня – 25-го серпня – її попередник на посаді Михайло Чечетов зробив явку з повинною до правоохоронних органів. Там він детально розповів, як колишній президент Кучма та глава його адміністрації Медведчук змушували передавати в приватну власність державні заводи та бази відпочинку. Валентина Семенюк знала не менше Чечетова. Як керівник Фонду держмайна, вона організувала продаж пакетів акцій двох десятків великих державних підприємств і сотень дрібніших об'єктів. Їхні нинішні власники навряд чи зраділи б, якби історія цієї приватизації стала надбанням громадськості.
Брат загиблої розповідав: «Вона зверталася до Порошенка, щоб сказати, з кого взяти можна гроші, хто не заплатив за майно, хто купляв за одну гривню. Вона про всі ці махінації знала, вона хотіла допомогти Україні, але вийшло, що правда – її всі не люблять».
Хто міг бути зацікавленим у смерті Семенюк, редакція продовжує з'ясовувати. Однак можна впевнено сказати, що колишня очільниця Фонду Держмайна не збиралася накладати на себе руки.