На передових позиціях під Горлівкою десантники 93-ї бригади змушені переробляти видану їм казенну форму, щоб вона взагалі була придатна до носіння. Один із військовослужбовців, за цивільністю шахтар з Павлограда, який служить з квітня, розповідає про штани, що дали усадку після кількох прань. Матеріал виявився настільки неякісним, що солдат вирішив обрізати штани й перетворити їх на шорти. Його товариш по службі скаржиться на те, що форма, видана командуванням, вже розпадається — кишені розходяться, тканина протирається, фарба потекла.
Військовослужбовець сам придбав собі якісний одяг за власні кошти, оскільки казенна екіпіровка виявилася непридатною. Радник Президента України та відомий волонтер Юрій Бірюков давно відмовився від вітчизняної форми, спрямовуючи зібрані кошти на закордонний секонд-хенд. За його словами, українська форма низької якості виробляється з економії матеріалів, а то й через розкрадання, внаслідок чого вона швидко приходить у негідність.
Проблема якості військового однострою виходить далеко за межі комфорту — це часто питання, від якого залежить здоров'я та життя бійця. У Дніпропетровському опіковому центрі поранені розповідають про те, що українська форма при високій температурі прилипає до шкіри. Один із них, Олег, служив у складі екіпажу самохідної гармати. Під час мінометного обстрілу його машину накрило вогнем. З п'яти членів екіпажу вижили лише троє. Олег отримав важкі опіки, але натівський секонд-хенд, на якому він був, не прилип до тіла. Його куртка-британка згоріла повністю, а натівські штани, виготовлені з грубої товстої тканини, постраждали мінімально.
У сусідній палаті лікується Роман, чия бронемашина потрапила у засідку й підірвалася на фугасі. Він був одягнений у стандартну українську форму. Один із його товаришів мав британське військове спорядження, яке Роман йому віддав. Сам же він залишився у новій українській формі, яку військові називають «стєкляшкою». Матір Романа, Айсулу, приїхала до сина з-під Києва і переконана, що його поранення було набагато тяжчим саме через неякісну форму. За її словами, при прямому попаданні вогню українська форма повністю розпадається, і від неї не залишається навіть залишків.
На деяких вітчизняних підприємствах уже налагодили виробництво якісної форми за західними стандартами, однак Міністерство оборони продовжує постачати на фронт старі однострої зі складів. Офіційного коментаря від МО щодо цієї ситуації немає. Військові повідомляють, що поступово почала надходити утеплена форма нового зразка, наближена до натівських аналогів, але до неї виникає чимало запитань.
Осінньо-зимовий період загострює й іншу проблему — якість взуття та касок. Десантник 25-ї бригади розповідає про берці, видані командуванням, які прослужили лише місяць за умов постійних дощів. Шнурок від них порвався, і військовослужбовець змушений був використовувати шнурок від військового бушлата. Він просить не показувати його обличчя, щоб не мати проблем із командуванням. За його словами, берці мають служити до року, але насправді цього не відбувається.
Волонтер Тетяна Ричкова регулярно, раз на три тижні, возить воякам берці великими партіями. Однак їх постійно не вистачає, оскільки українське військове взуття швидко приходить у непридатність. Тканина тріскає на всіх місцях згинання, нитки розходяться, клей відходить від підошви. Волонтер зазначає, що вона охоче брала б натівське взуття, але його немає в наявності.
Фаховий чоботар Роман Горбаченко, який шиє берці зі справжної шкіри, пояснює, що погана якість військового взуття — наслідок використання неякісних матеріалів. Його берці коштують удвічі дорожче, але служать значно довше. Майстер використовує спеціальні восковані шнурки, які не цепляються за колючки та не забруднюються. Він розуміє особливості військового взуття, оскільки сам служив в армії. За його словами, погане взуття призводить до того, що пятка болтається в черевику, виникають мозолі, а нога не зафіксована належним чином.
Якщо погане взуття — це лише мокрі та натерті ноги, то касками зразка 1942 року, які видало Міноборони, бійці просто ненавидять. Військові жартують, що такі каски придатні хіба що для кип'ятіння води на багатті. Вони провели експеримент, поставивши каску на відстані десяти метрів, і вистрілили в неї. Результат показав, що ці каски абсолютно непридатні для захисту.
Юрій Бірюков вказує на інші, не менш небезпечні вади українських касок п'ятидесятирічної давнини. При попаданні кулі в каску виникає різкий удар по кадику, що призводить до його перелому. Натівські каски, розроблені з початку 1980-х років, кріпляться на підборіддя, щоб при ударі не ломати горло.
Найгірше — це крихкість металу касок, який травмує голову бійця при найменшому контакті з кулею. Це встановлено експериментально: куля вириває шматок металу, і цей метал потрапляє в голову. Українські кевларові каски початку 2000-х років, які зберігаються на складах, перетворилися на матеріал, подібний до папір-маше, який легко продавлюється навіть пальцями.
Альтернатива — старі натівські каски, які волонтери змушені завозити в країну напівлегально. Щоразу виникає невизначеність: чи пропустять каски через кордон, чи не обдурять постачальники, легальність яких за кордоном також під великим питанням. Це відбувається в той час, коли на рахунки Міністерства оборони надійшло 17 мільярдів гривень. Військові не поспішають освоювати ці кошти.
Прем'єр Арсеній Яценюк скаржиться на те, що військове відомство не виконує свої обов'язки. З першого траншу коштів, який знайшов уряд, військові використали лише 45 відсотків.
Забезпечення армії — це питання виживання самої України. З неекіпірованою, необутою та беззахисною армією неможливо виграти війну. Патріотизм не замінить каски, любов до рідної землі не врятує від холоду, а героїзм не вилікує поранення. Армійським чиновникам, які втайки розпоряджаються мільярдними сумами, варто замислитися над тим, як і з ким вони збираються захищати своє майбутнє. Інакше його просто не буде — ні для них, ні для країни.