Близько десяти тисяч українських військовослужбовців перейшли на службу до російської армії. Цей процес отримав офіційне юридичне прикриття завдяки законопроекту, розробленому Департаментом правового забезпечення Міністерства оборони України.
Юридичні фахівці військового відомства займаються розробкою законопроектів та нормативних актів, які потім використовуються у військовій сфері. Директор Департаменту правового забезпечення Дмитро Дем'яненко пояснює, що його структура здійснює експертизу всіх нормативно-правових актів, які розробляються Міністерством оборони, а також проектів документів, що підписуються керівництвом відомства.
У березні 2014 року цей департамент підготував законопроект, спрямований на регулювання статусу військовослужбовців з Криму. Документ, підписаний заступником міністра оборони Петром Мехедом, був спрямований на доповнення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян на тимчасово окупованій території України». Пропозиція містила положення, яке передбачало виключення з українських військових формувань тих, хто отримав документальне підтвердження про зарахування до Збройних Сил Російської Федерації. При цьому контракт вважався припиненим з часу переходу на російську службу, а самі військовослужбовці не мали жодних правових наслідків за такий крок.
Практично це означало, що український військовик, який у Криму переходить на службу до Росії, потребує лише довідки про зміну статусу, щоб уникнути будь-якого покарання. Міноборони фактично узаконило дезертирство на півострові та створило умови для безперешкодного переходу військовослужбовців до російської армії.
Фінансові наслідки такого рішення значні. Підготовка одного офіцера коштує українській державі приблизно 100 тисяч гривень. За різними оцінками, у 2014 році близько 4 тисяч українських офіцерів стали російськими військовослужбовцями. Таким чином, військові юристи сприяли передачі російській армії людських ресурсів вартістю близько 400 мільйонів гривень. Однак у період збройного конфлікту матеріальні втрати не є найголовнішою проблемою. Загалом у Криму до російської армії перейшли майже 10 тисяч українських військових, які завтра можуть отримати наказ про участь у бойових діях проти України.
Ніна Карапетян, активістка громадської організації «Захист прав», багато років спостерігає за діяльністю чиновників Міноборони. Вона вважає, що керівництво військового відомства відверто здає державні інтереси. Новий закон став для неї переломним моментом, який змусив її звернутися до правоохоронних органів. Карапетян переконана, що Департамент правового забезпечення мав обов'язково брати участь у розробці цього законопроекту, а його керівник Дем'яненко як директор мав ретельно перевірити документ.
У липні 2014 року Карапетян подала заяву про злочин до Генеральної прокуратури. У своєму зверненні вона назвала кримських військовослужбовців, які перейшли на бік Росії, зрадниками, а тих, хто готував закон, – диверсантами. У заяві вона посилалася на військові джерела, які розглядають масовий перехід військовослужбовців на бік РФ як основне завдання диверсійної діяльності, спрямованої на знищення України.
Примітно, що Міноборони розробило цей законопроект у березні, коли Росія ще не мала повного контролю над Кримом. Керівництво українського військового відомства ніби поспішало спонукати своїх підлеглих якнайшвидше переходити на бік окупанта. 15 квітня проект, запропонований військовими юристами, став законом. Наслідком цього стало те, що притягнути до відповідальності тисячі колишніх українських військовослужбовців у Криму виявилося неможливо. На прохання депутата Верховної Ради провести перевірку на детекторі брехні щодо Дмитра Дем'яненка, якого підозрювали у зраді державних інтересів, генпрокурор та СБУ не відреагували. Заяву активістки також залишили без розгляду.
Карапетян почала сумніватися у тому, чи має Дем'яненко необхідну освіту для займання такої посади. Вона звернулася до Адміністрації президента з запитом про освітні вимоги до керівника департаменту. Відповідь показала, що особа, яка займає цю посаду, повинна мати оперативно-тактичне військове утворення. Однак у Дем'яненка, за словами офіційних джерел, є лише тактичне утворення, без оперативної складової. Карапетян звернулася до навчальних закладів з запитом про те, чи закінчив Дем'яненко юридичний факультет з необхідними для військової діяльності вимогами. Вона отримала відповіді, що він або не навчався в цих закладах, або дані про його навчання не можуть бути розкриті через закон про персоніфікацію.
Питання про те, чому Дмитро Юрійович Дем'яненко очолює Департамент правового забезпечення Міноборони, залишається відкритим. У 2013 році його призначив на цю посаду Павло Лебедєв, міністр оборони за часів Януковича, який нині перебуває в Росії або Криму. На думку Карапетян, Лебедєву було вигідно, щоб таку відповідальну посаду займала людина без відповідної освіти. Про серйозні порушення у роботі департаменту свідчить і полковник юстиції В'ячеслав Школяр, який рік тому підпорядковувався департаменту Дем'яненка, а нині судиться з Міноборони. Школяр стверджує, що керівники профільних юридичних служб не мають необхідної освіти, тоді як їхні підлеглі такою освітою володіють. На його думку, наслідками таких призначень є завдання державі значної шкоди.
Є ще один факт, який характеризує Дмитра Дем'яненка. 6 грудня 2013 року, у розпал подій на Майдані, тодішній президент Віктор Янукович нагородив полковника юстиції медаллю «За бездоганну службу». Це викликає підозру, що Дем'яненко досі допомагає Лебедєву та Януковичу узаконювати зраду військової присяги.
Нині Росія намагається окупувати території на Сході України, слідуючи сценарію, апробованому в Криму. Якщо ці території будуть визнані окупованими, там також матиме чинність закон про безкарний перехід з українських військових формувань до російської армії. Таким чином, українські військові юристи надали російській армії інструмент для легалізації дезертирства на нових територіях.