Українська благодійність перетворилася на прибутковий бізнес. За офіційними даними Держстату, на завершення 2013 року в державі функціонувало близько дев'яти тисяч зареєстрованих благодійних організацій. Однак багато з них працюють за схемами, які суперечать законодавству та морально-етичним нормам.
Журналісти вирішили перевірити, як насправді функціонують благодійні фонди, які позиціонують себе як помічники українській армії на Сході. Для цього вони спробували влаштуватися волонтерами в кілька таких організацій. Результати дослідження виявилися вражаючими.
Під час співбесід представники фондів відкрито озвучували умови роботи волонтерів. Фонд «За Україну» заявляв, що всі зусилля спрямовані на допомогу військовим. Однак коли йшлося про оплату праці, картина змінювалася. Представник фонду «Нова спарта» наголошував, що волонтери працюють безоплатно, але при цьому пропонував їм винагороду за зібрані кошти.
Фонд «Шляхетність і честь» запропонував чітку схему розподілу зібраних грошей. За словами його представника, якщо волонтер збирав від 150 до 600 гривень на день, йому залишалося 30 відсотків. При збиранні від 600 до 1000 гривень – 40 відсотків. А при сумах понад тисячу гривень – половина зібраного. Подібні умови пропонували й інші фонди, включаючи «Новий день», де волонтерам обіцяли 40 відсотків від зібраних коштів.
Проблема полягає в тому, що законодавство встановлює чіткі межі для винагород благодійних організацій. Юрист Василь Муравка пояснив: «Відповідно до Закону про благодійну діяльність, встановлене обмеження в 20 відсотків від доходів, отриманих у поточному році». Таким чином, пропоновані фондами відсотки перевищували законні норми в два-два з половиною рази.
Деякі організації намагалися виправдати перевищення законних лімітів, стверджуючи, що спонсори згодом компенсуватимуть різницю. Однак експерт з благодійності Руслан Краплич розкрив справжню причину такої схеми: «Пожертви не оподатковуються. Це важлива пільга, якої комерційні структури не мають, і це те, що приваблює багатьох людей, які знають, як працювати з фінансовими потоками». За його оцінкою, група з трьох волонтерів з однією скарбничкою може зібрати від півтори до трьох тисяч гривень за годину.
Журналісти провели власний експеримент. За десять хвилин неактивної роботи на вулиці вони зібрали майже п'ятдесят гривень. Найголовніше – ніхто не контролював, куди йдуть ці гроші.
Ситуація ускладнюється відсутністю прозорості. Краплич зазначив: «На жаль, у новій редакції закону про благодійність випала норма публікації звітів. Такої норми зараз не існує. Законодавець поставив це як можливе, хоча це очевидно помилка». Без обов'язкових звітів перед жертводавцями фонди можуть безперешкодно привласнювати різницю між зібраними та витраченими коштами.
Конкретний приклад демонструє масштаб проблеми. Один з фондів, де журналісти проходили співбесіду, взявся зібрати тридцять тисяч гривень за три місяці на протез для пораненого в зоні АТО. За скромними розрахунками один волонтер за кілька годин здатен назбирати близько п'ятисот гривень. При десяти волонтерах, навіть якщо вони працюватимуть лише по кілька годин щодня, за три місяці можна зібрати майже півмільйона гривень. На протез піде лише 30 тисяч. Решта – 470 тисяч гривень – фонд може використати на власний розсуд, включаючи потреби спонсорів.
Експерти розрізняють кілька підвидів благодійних фондів. Під час дослідження журналісти натрапили на організацію, яка, судячи з усього, працює на передвиборчу агітацію.
Представник фонду «Шляхетність і честь» назвав спонсором організації депутата Київської міської ради Володимира Гончарова. За інформацією, яку озвучив представник, Гончаров тісно пов'язаний з мережею Епіцентр та стосунками з подружжям Герег. Журналісти вирішили перевірити цю інформацію.
Помічник депутата відповів несподівано. На запитання про фонд «Шляхетність і честь» він заявив: «Честно говоря про такой фонд не слышал ни разу». Помічник пообіцяв перевірити інформацію.
Перед виходом матеріалу помічник зателефонував журналістам і повідомив, що Гончаров ніколи не мав і не має жодного стосунку до цього благодійного фонду. Виникає питання: чи депутат не хоче афішувати свою причетність до організації, чи представник фонду прикривається депутатським прізвищем без його відома? Обидва варіанти свідчать про непрозорість і сумнівність діяльності організації.
Українська благодійність потребує критичного ставлення. Громадяни мають бути обережними та довіряти свої гроші лише тим організаціям, які справді використовують пожертви за призначенням, а не на власне збагачення.