Українські школи давно перетворилися на складну фінансову систему, де батьки постійно доплачують за послуги, які мають бути безкоштовними. Олександр Щелущенко, батько другокласниці 38 ліцею Києва, з першого дня навчання доньки стикнувся з цією реальністю. Щомісяця він вимушений перераховувати 110 гривень за заняття танцями, які замінюють уроки фізкультури. Ця практика в закладі існує давно – танцювальні класи відвідує вся молодша школа. За розрахунками, такі платежі генерують близько 26 тисяч гривень щомісяця, які надходять викладачеві. Про те, яку частину цих коштів отримує директорка, залишається невідомо, хоча відомо про виписану їй догану.Паралельно з'ясувалося, що у школі замість звичайних занять учні також переглядають театральні вистави. Столичний департамент освіти запевнив, що у шкільному розкладі не повинно бути ні платних уроків, ні вистав. Олена Фіданян, начальниця департаменту освіти Києва, розповідає, що до них постійно звертаються театральні колективи, які не мають власних приміщень і просять дозволу на «гастролі» школами. Міське керівництво таких дозволів не видає, однак адміністрації закладів впускають театри самостійно, обґрунтовуючи це турботою про естетичне виховання дітей.Ганна Вільянен разом з іншими батьками протягом півроку розслідувала незаконні фінансові схеми у 318-й школі столиці. Вони виявили кілька серйозних порушень і передали матеріали до правоохоронних органів. Серед них – так звані «мертві душі»: двірник, куратори класів, які отримували зарплату, але ніхто їх не бачив на роботі. Натомість за батьківські гроші школа найймала справжнього двірника, який фактично виконував усі обов'язки.Проблема полягає в тому, що школи мають щонайменше два джерела фінансування – державний бюджет і батьківські внески. Батьки часто не знають, хто за що платить, що створює можливості для подвійного заробітку. На ремонтах це особливо помітно. У 318-й школі постійно лагодили дах і басейн. На одному з батьківських зборів повідомили, що 180 тисяч гривень батьківських коштів буде спрямовано на ремонт басейну. Згодом виявилося, що таку саму суму на ті ж потреби виділила й держава. Однак басейн так і не відремонтували.За останні роки українські школи розробили витонченіші способи залучення батьківських коштів. Один з них – запровадження «особливої» шкільної форми. Так вирішили у 107-й столичній гімназії. Директор державного закладу Олександр Кудрейко стверджує, що це зроблено для зменшення соціальної нерівності, щоб заможні й менш забезпечені діти зовні не відрізнялися. Однак замість звичайної форми адміністрація обрала дизайнерський одяг.За словами директора, для цього залучили молоду дизайнерку, яка не лише безкоштовно розробила дизайн, а й погодилася шити форму у власному ательє. Директор запевняє, що батьки на форму не скаржилися.Коли журналісти відвідали ательє, де виготовляють унікальну форму, співробітниця повідомила, що форму мають замовити всі учні гімназії з 5-го по 7-й клас. Дівчаткам пропонують вибір з п'яти варіантів. Мінімальний набір – сарафан і жакет – коштує півтори тисячи гривень. Штани і піджак для хлопчика обійдуться трохи дешевше – тисячу чотириста гривень. Для порівняння: у фірмовому магазині шкільного одягу аналогічний комплект для дівчинки коштує 870 гривень, а костюм для хлопчика – 800 гривень. Дизайнерський одяг виявляється фактично удвічі дорожчим.Одна з учительок гімназії, яка не захотіла назватися, розповіла про реакцію батьків. Ціна суперформи викликала не захват, а шок. Хоча форма виглядала непогано, вона була надто дорога. Щоб переконати батьків замовити дизайнерський одяг, класні керівники на вимогу директора постійно телефонували батькам і нагадували їм про необхідність відвідати ательє.У цій ситуації до батьківського гаманця тягнеться одразу дві руки: директора, який говорить про корпоративний дух, і дизайнерки, якій у період кризи не будуть зайвими півтори сотні нових клієнтів.Однак шкільна бухгалтерія – це лише дрібниці порівняно з так званими благодійними фондами, які існують практично при кожній школі. Там зберігаються таємниці, які охороняються надзвичайно ретельно. Олександр Щелущенко звернув увагу на кошти фонду при 38 ліцеї, коли дізнався, що електромережу у школі не ремонтували вже півстоліття. Донька скаржилася, що під час уроків гасло світло, коли в іншому класі вмикали обігрівач. Дітям доводилося продовжувати заняття біля вікна.У ліцеї навчається близько 700 учнів. Щомісяця батьки здають до благодійного фонду по 250 гривень. Це становить півтора мільйона гривень на рік – суми, якої мало б вистачити на заміну проводки, вважає батько. Однак у кошторисі, поданому фондом, першочергові були зовсім інші потреби.Журналісти спробували розібратися у щомісячному звіті фонду разом з Юрієм Шукевичем, головою громадської організації «Асоціація керівників шкіл м.Києва». Його здивували витрати на телефон і охорону – 14 тисяч гривень щомісяця. Він також хотів би дізнатися, що ховається за рядком «утримання фонду» у розмірі 10,5 тисячи гривень щомісяця.Батько попросив фонд надати фінансові документи, які пояснили б витрати. Одразу з'ясувалося, що напередодні всю бухгалтерію фонду передали на перевірку аудиторам.Юрій Шукевич рекомендує використовувати для оцінки благодійного фонду три критерії. По-перше, чи проходять кошти через банківські рахунки. По-друге, чи завжди керівництво фонду може показати батькам платіжні документи, які підтверджують витрати. І по-третє – це загальна довіра батьків до фонду.Побудувати довірливі стосунки з директором 38-го ліцею чи керівництвом благодійного фонду не вдалося ні Олександру, ні журналістам. Згадка імені допитливого батька викликала різку реакцію і відмову коментувати витрати фонду.Закон про благодійність передбачає, що вимагати звіт фонду може той, хто внесе хоча б якусь пожертву. Підтвердити це можна квитанцією. Однак батьки 38 ліцею передають до фонду готівку, тому квитанцій у них немає. Відповідно, вони не можуть перевірити витрати фонду. Якщо ж благодійна допомога не проходить через банківські рахунки, виникає сумнів у законності самої операції.Олександр Щелущенко має намір домогтися від благодійного фонду школи пояснень і фінансових документів. На його думку, немає сенсу вимагати прозорості від міністрів і депутатів, якщо батьки не спроможні домогтися того від школи на сусідній вулиці.
