Наприкінці листопада Міністерство оборони України розпорядилося виділити кошти на відновлення військових містечок у Миколаєві. Ці об'єкти мали стати новим домом для українських військовослужбовців, які залишили окуповані території Криму. Однак виявилося, що обрана для виконання робіт компанія почала будівельні роботи задовго до офіційного укладення контракту – ніби заздалегідь знаючи про своє призначення.
Два окремих замовлення загальною вартістю 25 мільйонів гривень розподілили в прискореному порядку, скориставшись так званою переговорною процедурою замість відкритого конкурсу. Офіційне обґрунтування звучало переконливо: необхідність невідкладного розселення військовослужбовців з Криму та строгий дедлайн – роботи мали бути завершені до кінця року, оскільки бюджетні кошти не переносяться на наступний період.
Олекса Шалайський, фахівець у сфері державних закупівель та редактор проекту «Наші гроші», пояснює ризики такого підходу: «Армії цього року законодавчо дозволили купувати фактично без тендерів за переговорною процедурою, де вона сама обирає і швидко купує. При цій процедурі звичайно є більші ризики – корупційні або те, що буде побудовано чи куплено, виявиться неналежної якості».
Увагу привернула компанія «Інтобуд», яку військові обрали виконавцем обох замовлень. По-перше, вона не була місцевою – фірма базується в сусідній Одесі. По-друге, у неї була цікава історія. Будівельна група входила до бізнес-портфеля відомого одеського підприємця Олександра Коробчинського, який претендував на посаду міського голови. На початку 2011 року його застрелили на порозі його будинку. Після цієї трагедії компанія занепала, але у 2014 році несподівано відродилася. За словами одеських журналістів, новий директор фірми – син Коробчинського Артур – потрапив під опіку новообраного мера Одеси Геннадія Труханова. З того часу більшість проектів «Інтобуду» реалізуються в Суворівському районі Одеси, де Труханов мав особливі інтереси.
Відомо, що Труханов постійно виграє тендери на дорожні роботи та житлове будівництво. Представники місцевого відділення партії «Свобода» відкрито заявляли про можливий вплив впливових осіб на результати конкурсу військових містечок. Крім того, фірма Коробчинського-молодшого почала роботи на об'єктах задовго до офіційного оголошення результатів, що виглядало як магічне передбачення власної перемоги.
Шалайський підтверджує, що такі випадки трапляються: «Періодично бувають ситуації, коли фірма починає будувати ще не вигравши тендеру або не отримавши підряду за переговорною процедурою. Це грубе порушення закону в кожному випадку».
Коли журналісти відвідали військові містечка № 5 і № 117, вони особисто переконалися, що «Інтобуд» активно працює на цих об'єктах уже кілька місяців. Спроба поговорити з Артуром Коробчинським або його представниками виявилася безрезультатною – прес-служба компанії відмовилася спілкуватися з журналістами, посилаючись на назву видання, яка викликала у них занепокоєння через асоціацію з розслідуваннями та скандалами.
Після цієї відмови журналісти звернулися до будівельників, які безпосередньо працювали на об'єктах. Один з них, який попросив змінити ім'я та не показувати обличчя, розповів про те, що його найбільше вразило. По-перше, це були непомірно великі відкати за можливість працювати на цих об'єктах. По-друге, склад робітничих бригад був дуже різнорідним, а їхній професійний рівень залишав бажати кращого. На об'єкти привезли робітників з Молдови та західних регіонів України.
Шалайський описує типову схему, яка часто трапляється в будівництві: «У цій галузі часто виграють не самі виробники продукції, не справжні будівельники, а так звані фінансові посередники. Вони забирають гроші, перетворюють їх у готівку, а потім найманяють простих «шабашників» за мізерну плату».
Інші будівельники, які працювали на об'єктах, підтвердили цю схему. Вони відверто говорили про те, що про якість робіт не може бути й мови. На будівництві максимально економлять на матеріалах і робочій силі, тому українські військові чекає неприємний сюрприз.
Один з будівельників розповідав про масштаб економії: «Якщо через фірми, то ціни занижені вдвічі, а якщо через приватних підрядчиків – то в три-чотири рази. Це просто ідіотизм. На першому поверсі замість нормальної основи – утрамбована глина. Зверху кладуть тонкі рейки, потім обрешітку, а потім фарбують. Максимум це прослужить півроку. Це робиться чисто для галочки».
Коли він вказав на явні дефекти, йому відповіли: «Яка ціна, така стіна». Будівельник наголошував, що гіпсокартон почне тріскатися кожні два роки, але це нікого не хвилювало.
Його висновок був категоричним: «Те, що там відбувається, зовсім не відповідає тому, як мають виглядати бюджетні об'єкти. Там порушуються всі можливі норми. Складно зрозуміти, що чому відповідає, тому що ніхто ніколи не бачив реальних документів, за якими ведеться будівництво. Все робиться для відвода очей. Скоро все там обвалиться, осипеться, потече. Тому що там немає зацікавлених людей, немає контролю, немає представника замовника, не складаються ніякі акти. Це взагалі не стройка».
Щоб розібратися в ситуації, журналісти звернулися до замовника робіт – Південно-Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони. Їх цікавили два питання: хто і за яким критеріям обрав переможця, та хто контролює якість виконання робіт. Однак начальник відділу капітального будівництва та ремонту Іван Омельченко заявив, що йому заборонили спілкуватися з журналістами. У нього була наказ.
«Прийшла бумага, прийшов наказ. Мені сказали, що я маю звертатися в пресс-центр. Де це, я не знаю», – сказав він. Коли його запитали, в який саме пресс-центр, він відповів: «Мабуть, Міноборони. Мені також сказали, що прийшов наказ про заборону будь-якої інформації та інтерв'ю».
Журналісти звернулися в управління інформації Міністерства оборони. Там їм пояснили, що ремонт військових містечок на Миколаївщині – це частина антитерористичної операції на Донбасі. Посилаючись на пункт 2 постанови Верховної Ради України від 6 травня 2014 року № 1238-VII «Про додаткові заходи щодо зміцнення обороноздатності та безпеки держави», вони посилалися на заборону посадовим особам публічно надавати інформацію про антитерористичну операцію та коментувати хід її виконання.
Результат був передбачуваним: ні коментарів, ні предметних пояснень. Можливо, відповіді прийдуть тоді, коли українські військові з Криму прибудуть на місце і побачать, як гостинно їх зустріла батьківщина.
Раніше говорили, що всі великі капітали в Україні зроблені на російському газі. Тепер можна сміливо додавати – і на війні. Одні вмирають, захищаючи країну, а інші в цей час намагаються нажитися на її нещастях.