Тридцятого січня Дніпропетровськ провів останню церемонію прощання з одним зі своїх найсміливіших синів. Під Донецьком у запеклому бою загинув боєць десантних військ Олександр Черніков, відомий у військовому середовищі під позивним Репортер. До того як взяти зброю, він працював журналістом-розслідувачем, людиною, яка присвятила себе пошуку правди. Його історія — це не розслідування, а свідчення про вибір, який зробив звичайний українець, коли його країна потребувала захисту.
Олександр Черніков був людиною, яка цінувала мирне життя і розумів його вартість. Він мав стабільну роботу, вільно говорив англійською мовою, його дружина чекала дитину, і він мав усі можливості залишитися в безпеці. Проте у березні попереднього року він прийшов до військкомату. Це рішення не було імпульсивним — сім років раніше він уже добровільно вступив до десантних військ. Колега Олена Тонконог згадує його як людину, яка завжди була готова допомогти: «Він був настільки безвідмовним. Будь-яка радість чи біда — він був поруч. Цей великий ріст, і ти прижимаєшся до нього. Мабуть, тому він і пішов у перших рядах захищати Україну, тому що не міг робити інакше».
Когда Олександр приходив у військкомат, він розумів, що з дев'яносятивідсотковою ймовірністю його відправлять на фронт. Він навіть зібрав собі невеликий рюкзак з провіантом. Його дружина, після розмови з ним, зрозуміла, що якщо це станеться, то так і має бути. Повертаючись з попередніх відпусток з війни, Олександр не шукав способу залишитися в тилу, хоча мав таку можливість. Він був переконаний, що потрібно продовжити те, що вже розпочато, довести справу до логічного завершення разом з однодумцями, які мали такі ж переконання.
Останньою операцією, у якій брав участь Олександр, було захоплення блок-посту поблизу Авдіївки. Звідти бойовики постійно вели обстріли по місту. Андрій Климачов, його товариш по зброї, був останнім, хто бачив його живим. За його словами, вони утримували цей блок-пост протягом трьох днів, під час яких ворог здійснював атаки кожні півтори-дві години. Олександр залишався прикривати своїх товаришів, коли Климачова поранили. У перервах між боями Олександр надіслав другу останнє повідомлення. Воно не містило жодної паніки — лише стислий текст: «Тримаємо позицію. Весело» зі смайликом. Десантник Вадим Полинець, який також брав участь у боях, розповідає, що під час однієї з атак противника танки вели вогонь по позиціям українців, і під час відходу Олександр загинув.
Пошуки тривали цілий тиждень. Товариші сподівалися, що він поранений або навіть потрапив у полон — за таких обставин це було б позитивом. Журналіст Руслан Уралов, друг Олександра, провів ніч, обзвонюючи райсоветы, лікарні та госпіталі в пошуках його. Вони знайшли в Харкові іншого Олександра Чернікова, але не того. Руслана як волонтера добре знали всі побратими Олександра, тому допомагали йому, як могли.
Дива не сталося. Тіло знайшли лише тоді, коли українські військові знову відбили той самий блок-пост. Проте через постійні обстріли вивезти його з поля бою вдалося лише через кілька днів. Разом з Олександром у цих запеклих боях загинуло ще шістнадцять бійців його 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади. Вадим Полинець підтверджує: «Ми його все ж таки заняли. Зараз наші хлопці там тримають оборону».
У Дніпропетровську залишилися його дружина Іра та двомісячна донечка Оленка, до яких він так любив повертатися. Свою маленьку дитину він встиг побачити лише кілька разів перед тим, як повернутися в зону бойових дій. Олександр їхав туди з внутрішнім переконанням, що повернеться. Інакше, за його словами, неможливо було їхати.
Геройська смерть і самопожертва Олександра Чернікова не переконають тих, хто в Донецьку вірить у існування фашистів-людожерів у сусідньому Дніпропетровську. Але головне — щоб ми не забули, заради чого загинув цей журналіст-десантник з позивним Репортер, і щоб не забули про тих, для кого він був єдиним годувальником. Олександр залишив після себе дружину та двомісячну дочку. Ми не можемо повернути їм батька і чоловіка, загиблого в бою. Але ми можемо допомогти їм з вдячності за те життя, яке він віддав заради всіх нас.