Офіційні представники влади наголошують, що евакуація залишається єдиним способом врятуватися. Серед тих, хто покидає охоплені вогнем населені пункти, знищувані окупантами за допомогою КАБів та артилерійського обстрілу, багато людей, які вже один раз були змушені тікати. Деякі залишили свої домівки після 2014 року, коли російські війська захопили частину Донецька та інших міст. Інші виїхали у 2022 році на початку повномасштабного вторгнення. Третя група — ті, хто менше півроку тому евакуювався з Авдіївки і тепер знову шукає притулку.
Одна сім'я, яка стоїть біля евакуаційного автомобіля, втілює цю трагічну реальність. Чоловік розповідає, що його матір загинула в Авдіївці. Вона перебувала біля входу в будинок під час артилерійського обстрілу. Сім'я виїхала звідти через день і переїхала до Мирнограда, сподіваючись на безпеку. Однак тепер вони змушені вдруге рятуватися від російських ракет та окупаційних військ.
Покровськ, один із найбільших міст у регіоні, перебуває під постійним вогнем. Рятувальники ДСНС працюють у задимлених вулицях, попереджаючи один одного про можливість повторних обстрілів. Місто горить з раннього ранку. Якщо на момент початку вторгнення тут проживало 60 тисяч людей, то зараз залишилося лише 15 тисяч. Лінія зіткнення розташована на відстані 7,4 кілометра від міста станом на 29 вересня 2024 року.
Місцева адміністрація активно закликає мешканців залишати Покровськ, наголошуючи на критичній небезпеці перебування у громаді. Сергій Ахметін, начальник 52-ї частини рятувального загону ДСНС у Донецькій області, описує ситуацію як надзвичайно складну. Обстріли відбуваються майже щодня, причому російські військові використовують як авіацію, так і артилерію. Рятувальники ледь встигають гасити одну будівлю, як займається вогнем наступна.
Пожежник Іван Суботін підтверджує, що обсяг роботи на Донеччині величезний. Крім Покровська, постійно горять Мирноград та прилеглі райони. Для цивільного населення це означає постійну смертельну небезпеку. Однак Суботін відзначає позитивну тенденцію: люди почали розуміти серйозність ситуації і вчасно евакуюються, беручи з собою свої речі.
Покровські вулиці виглядають майже безлюдними. Усі магазини закриті, у місті запроваджена комендантська година, відсутні електрика, газ та водопостачання. Геннадій Юдін, поліцейський евакуаційної групи «Білий Янгол», говорить, що населення нарешті усвідомило масштаб небезпеки і самостійно виїжджає. Його колега Сергій, також поліцейський групи евакуації, наголошує на необхідності того, щоб люди, особливо сім'ї з дітьми, проживали у безпечних місцях.
Курахове знаходиться у ще більш критичній ситуації. Лінія зіткнення розташована лише на відстані 1,05 кілометра від міста. Масова евакуація населення відбувається на очах. Водій евакуаційного автомобіля описує останні три тижні як період, коли ситуація різко погіршилася. Обстріли стали набагато гучнішими та частішими. Люди масово записуються на евакуацію, розуміючи, що залишатися більше неможливо. Водій визнає, що робота небезпечна, але хтось повинен її виконувати.
Мирноград розташований на відстані 2,3 кілометра від лінії зіткнення. До повномасштабного вторгнення у місті проживало близько 50 тисяч людей. Зараз залишилося лише півтори тисячі. На відміну від багатьох інших донецьких міст, Мирноград виглядає відносно цілим, однак кілька багатоповерхівок зруйновані великокаліберними КАБами, від яких залишилася лише одна стіна.
У місті все ще є люди, які відмовляються евакуюватися. 85-річна мешканка категорично заявляє, що не поїде і буде вмирати на місці. Поліцейський з групи «Білий Янгол» намагається переконати її, нагадуючи про онуків. Однак жінка відповідає, що вони їй не потрібні і навіть не хочуть з нею спілкуватися. За словами сусідів, онук дійсно відмовлявся приїхати й забрати свою бабусю. Кожного разу, коли починався обстріл, літня жінка лякалася і просила допомогу у сусідів.
Одна з сусідок розповідає про момент, коли бабуся остаточно сломилася. Вона прийшла до них зі словами: «Все, я більше не можу. Викликайте кого хочете, везіть мене, куди хочете». Врешті-решт, люди вмовили її евакуюватися.
Мешканці Мирнограда живуть у постійному страху. Російська артилерія регулярно дістає до міста, в небі літають FPV-дрони, працює авіація. Люди записуються на евакуацію, намагаючись врятуватися. Один місцевий мешканець, який вирішив евакуюватися, описує свої враження з гіркотою. Він говорить про те, як страшно, коли над головою літають дрони, видаючи характерний звук. Місто втратило свій колишній вигляд — воно стало сірим і похмурим. Раніше воно процвітало, а тепер виглядає мертвим. Шахта, яка була важливою частиною економіки міста, загорілася. Дим йшов протягом чотирьох годин, як ніби там горіло сто шин. Від осколків піднімалася велика пара. У його районі вже нікого не залишилося.
Однак деякі мешканці все ще чекають і сподіваються, що ситуація швидко розвернеться. Андрій, мешканець Мирнограда, розповідає, що вони довго чекали, сподіваючись, що українські військові розженуть окупантів. Однак реальність виявилася набагато страшнішою, ніж вони очікували. Андрій каже, що його фірма перевозила асфальтний завод у безпечне місце. Він має номер телефону, за яким може зв'язатися з колегами, і сподівається, що вони зможуть надати йому якийсь притулок.