Микола Азаров – прізвище, яке в українській суспільній свідомості міцно пов'язане з кабінетом Віктора Януковича, фінансовими скандалами та розтратами державного бюджету. Однак офіційно цей політик має й інший статус: він член-кореспондент Національної академії наук України. З 1997 року він перебуває у складі секції гірничої геофізики.
Після Революції Гідності Азаров виїхав до Росії, але це не перешкодило йому продовжувати отримувати щомісячні виплати від держави за своє наукове звання. Сума становить 3400 гривень – еквівалент трьох мінімальних заробітних плат українця.
Коли журналісти спробували дізнатися про наукові досягнення екс-прем'єра, звернувшись до Президії НАН України, їм відмовили у доступі на відкрите засідання. Представники прес-служби академії пояснили, що в цей день вони не акредитують засоби масової інформації.
Леонід Губерський, ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка та член Президії НАН, коли його запитали про можливість розгляду питання щодо Азарова, відповів, що це питання вже піднімалося раніше і не лише про нього. За його словами, воно перебуває на розгляді, хоча конкретних результатів поки немає.
Азаров – далеко не єдиний скомпрометований політик, який утримується за рахунок державного бюджету через академічні звання. Володимир Литвин, екс-спікер Верховної Ради, якого спіймали на науковому плагіаті, має в НАН статус академіка – вищий за Азарова. Його щомісячна виплата становить 5112 гривень, що дорівнює майже п'яти мінімальним зарплатам.
Сергій Глазьєв, радник президента Росії Володимира Путіна, також має звання українського науковця, хоча виплат не отримує. У своїх публічних висловлюваннях він характеризує Україну як фашистську державу, сформовану під керівництвом США.
Як такі люди отримують почесні наукові звання? За словами Ігора Лікарчука, директора Українського центру оцінювання якості освіти, це не таємниця. Він пояснює, що стосовно видатних світових імен складно чинити тиск, але в галузевих академіях процес набагато простіший.
У Національній академії педагогічних наук, яка повинна розвивати українську освіту, ситуація особливо показова. Серед академіків тут – Сергій Ківалов, президент Одеської юридичної академії, Анатолій Толстоухов, колишній радник Азарова, та Валентин Зайчук, багаторічний керівник апарату Верховної Ради. Кожен з них отримує по 4601 гривні щомісячно.
Серед членів-кореспондентів цієї академії – Петро Мельник, ректор податкового університету, якого звинувачували у хабарництві. Після цього він зняв електронний браслет і виїхав до США. У грудні 2013 року, коли Мельник втік, президія академії припинила йому виплати, мабуть, вважаючи невигідним обмінювати гривні на долари.
До списку членів-кореспондентів педагогічної академії входять також люстрований у 2014 році Олег Рафальський, колишній заступник глави Адміністрації президента, та Олександр Удод, колишній керівник Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти. За часів Удода цей інститут став відомий численними схемами при виданні шкільних підручників.
Євген Суліма, перший заступник Дмитра Табачника в Міносвіти, також має членкорівське звання. Освітній експерт Єгор Стадний, виконавчий директор Центру дослідження суспільства, скептично оцінює його наукові здобутки, зазначаючи, що Суліма отримав звання лише завдяки своїй посаді в міністерстві.
Віктор Андрущенко, член президії академії педагогічних наук і ректор університету, захищає Суліму, стверджуючи, що той має гарні наукові праці. Він також виправдовує Рафальського, з яким нині працює над книгою про українську цивілізацію, де Рафальський написав історичний розділ.
Кожен з названих членів-кореспондентів отримує по 3060 гривень щомісячно. Президент Національної академії педагогічних наук України Василь Кремень виправдовує такі виплати законодавством, стверджуючи, що академія не може порушити закон, інакше ці люди подадуть позови.
Єгор Стадний вказує на справжню причину такої практики: керівники та посадовці отримують наукові звання як красивий титул, за яким йде відповідна доплата, що дозволяє їм зберігати неформальний вплив.
Академія правових наук України, розташована в Харкові, може вважатися найбільш одіозною установою такого роду. Серед її академіків – Дмитро Табачник, колишній міністр освіти, який нині перебуває в Ізраїлі, Сергій Ківалов, Володимир Литвин, Віталій Журавський, автор законопроекту про наклеп, та Віктор Медведчук, відомий своєю роллю у переговорах з сепаратистами.
Литвин і Ківалов у цій академії виплат не отримують, але Табачник, Журавський і Медведчук мають по 4601 гривні щомісячно від держави.
Національна академія медичних наук виявилася єдиною галузевою академією, яка подала приклад певного очищення. Академіком тут є Віталій Москаленко, колишній ректор Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Під час Революції Гідності студентам вдалося змістити його з посади. Згодом прокуратура домоглася його домашнього арешту через суд, оскільки його підозрюють у нарахуванні собі грошових премій.
Членом-кореспондентом медичної академії є також Раїса Богатирьова, колишня міністр охорони здоров'я, яка оголошена в розшук. Звань у неї не знімали, але виплати припинили до ухвалення рішень за кримінальними справами.
Проблема полягає в тому, що довічні звання і виплати закріплені в українському законодавстві. Для академій наявність гучних імен чиновників і депутатів у своїх списках – це спосіб обґрунтувати потребу в додатковому державному фінансуванні.
Експерти пропонують простий рецепт вирішення проблеми: конкуренція і прозорість. За словами Стадного, прозора система усунула б необхідність постійно піклуватися про неформальний вплив. Ігор Лікарчук додає, що науці потрібно припинити фінансувати утримання приміщень, академіків, секретарів і автомобілів, а замість цього спрямовувати кошти на саму науку.
Тим часом молоді українські вчені мають кілька десятків винаходів, які могли б значно поліпшити умови для військовослужбовців на фронті. Однак держава не знаходить коштів для їх розвитку, продовжуючи фінансувати людей, чиї дії давно заслуговують на кримінальне переслідування.