На березі Дніпра в Печерському районі Києва розташована ділянка площею 26 гектарів, яка стала яблуком розбрату для кількох впливових гравців. Мова йде про територію Ремонтно-відновлювального пункту (РОП-1) та прилегле до нього Видубицьке озеро. Земля офіційно не приватизована і не здана в оренду, проте контроль над об'єктом став предметом запеклого протистояння, яке супроводжується судовими баталіями, рейдерськими захопленнями та навіть збройними інцидентами.
Початок цієї історії сягає 2001 року, коли ТОВ «Ласпі» придбало майновий комплекс РВП-1 у Фонду Держмайна. Засновниками компанії були В'ячеслав Піонтковський та ТОВ «Реал Груп», яку заснувала Марія Шуфрич, матір нардепа Нестора Шуфрича. Згодом об'єкт неодноразово переходив з рук в руки. Хоча Марія Шуфрич номінально вийшла зі структури, Піонтковський залишився, і за словами осіб, близьких до справи, вплив Шуфричів на об'єкт зберігся.
Юрист Олександр Дядюк, який активно бере участь у судових процесах щодо РОП-1, підтвердив цей зв'язок: «Піонтковський досі під Шуфричем. Шуфрич бував там. Він так сидів, виглядував з машини, усміхався». Документи підтримують цю версію. У судовому рішенні на захист компанії Піонтковського виступає «РГ Сервіс», засновником якої є В'ячеслав Черепаня – помічник Нестора Шуфрича. Черепаня також входить до власників ТОВ «Реал Груп» та є засновником «Приватбудсервіс», яка здає комплекс в оренду компанії «Скоробей» Піонтковського.
Сам Піонтковський заперечує будь-який зв'язок зі скандальним нардепом, стверджуючи, що Шуфрич втратив інтерес до об'єкта та зосередився на інших бізнес-проектах.
Однак контроль над територією виявився недостатнім для приватизації чи оренди землі. На об'єкт звернув увагу олігарх Віктор Пінчук. У 2004 році в гру вступило ТОВ «Дніпроекологія», яке належить до його структур. Компанія заснувала ТОВ «Дніпроекологія-Інвест» з юридичною адресою на Паньківській, 11 у Києві – там же, де зареєстрований пінчуківський телевізійний канал ICTV.
Активіст Володимир Тищенко описує період конфлікту між Шуфричем і Пінчуком як час запеклих змагань: «Неодноразово там були рейдерські захоплення, міліція, тітушки, стрілянина». Ситуація ускладнилася у 2013 році, коли до боротьби за ділянку долучився Хорошковський. Через Володимира Стрілу, керівника Громадської організації «Водно-моторний спортивно-фізкультурний клуб «Видубицький»», якого учасники конфлікту пов’язували з Валерієм Хорошковським. За словами активіста Володимира Тищенка, саме після появи Стріли у 2013 році перебіг судових процесів почав змінюватися, а правоохоронці активізували кримінальні провадження щодо законності приватизації комплексу.
Якщо структури, які журналісти пов’язували з Пінчуком, переважно боролися за територію в судах, то опоненти Володимира Стріли звинувачували його прихильників і в силових методах.
В’ячеслав Піонтковський згадував один із таких інцидентів: за його словами, близько сотні озброєних людей уночі приїхали на територію РВП-1, побили та витіснили охоронців, погрожували присутнім і демонтували ворота.
«Слідство.Інфо» отримало записи з камер спостереження підприємства, на яких були зафіксовані окремі епізоди протистояння на території комплексу.
До конфлікту долучився й колишній народний депутат від «Свободи» Ігор Мірошниченко. Піонтковський стверджував, що під час одного із силових епізодів акцію очолювали представники цієї політичної сили та помічники депутатів. За його словами, поруч перебували кілька екіпажів міліції, однак правоохоронці не втручалися.
На відео, яке потрапило до журналістів, серед групи молодиків у масках був помітний Ігор Мірошниченко.
Сам екснардеп заперечував, що особисто був присутній під час демонтажу воріт. Він визнавав, що кілька разів приїздив на РВП-1, але пояснював це захистом людей, які роками тримали там старі човни та катери.
За словами Мірошниченка, на території перебували переважно пенсіонери та власники недорогих човнів радянських часів, яким загрожувало витіснення через можливу нову забудову. Він навіть відкрив там свою депутатську приймальню.
Журналісти знайшли цю приймальню. На момент підготовки матеріалу приміщення використовували представники громадської організації Володимира Стріли.
Заступник голови її правління Андрій Швиденко заявляв, що до організації вступили понад 400 власників плавзасобів, які користуються територією. Він стверджував, що саме вони організували спротив людям, яких вважали «тітушками» представників конкурентної сторони.
Однак самі власники човнів створили ще одну структуру — громадську організацію «Видубай». Саме вона стала одним із ключових учасників численних судових процесів.
На відміну від інших сторін конфлікту, «Видубай», за словами її представників, не прагнула приватизувати землю.
Юрист Олександр Дядюк пояснював, що метою організації було створення Київрадою комунального підприємства, яке збереже стоянку доступною для звичайних власників невеликих човнів, зокрема пенсіонерів.
ПЛАНИ НА 26 ГЕКТАРІВ
Інші учасники протистояння мали значно масштабніші ідеї щодо території.
В’ячеслав Піонтковський говорив, що хотів би створити на цьому місці сучасний яхт-клуб із багаторівневим зберіганням катерів — комплекс, який мав би стати привабливим як для туристів, так і для власників човнів.
У структур, які журналісти пов’язували з Віктором Пінчуком, за словами Дядюка, існував значно більший інвестиційний проєкт.
Він передбачав суттєву трансформацію території: на місці частини берегової зони та навіть водної поверхні Видубицького озера планували готель, офісні й торговельно-розважальні об’єкти.
За словами юриста, після реалізації цього проєкту приблизно половину озера могли засипати.
Громадська організація Володимира Стріли детального плану забудови журналістам не показувала, однак наполягала, що землю повинні передати саме їй.
Андрій Швиденко повідомляв, що організація вже подала документи принаймні на оформлення оренди ділянки та очікувала рішення київської міської влади.
РЕКРЕАЦІЙНА ЗЕМЛЯ, НА ЯКІЙ НЕ МОЖНА БУДУВАТИ
Серйозною перешкодою для потенційних орендарів і забудовників стало судове рішення, якого домоглася ГО «Видубай».
Суд підтвердив, що територія РВП-1 належить до земель рекреаційного призначення. Це суттєво обмежує можливість житлової чи комерційної забудови.
Перед цим, у 2007 році, київська влада ухвалила рішення про зміну цільового призначення ділянки.
Дядюк називав його винятковим, оскільки до земель житлової та громадської забудови перевели не лише берег, а фактично й частину водної поверхні Видубицького озера.
Громадські активісти та представники власників човнів змогли скасувати це рішення КМДА в судовому порядку.
Після цього активне будівництво на території мало б припинитися. Однак за час багаторічних суперечок на РВП-1 уже з’явилося кілька нових споруд.
Серед них були тенісні корти та п’ятиповерхова будівля, яку в документах називали оздоровчим комплексом.
Дядюк сумнівався, що споруда використовуватиметься саме за таким призначенням. Він також звертав увагу, що об’єкт зводили на дамбі, де, за його словами, будівництво заборонене.
ПІНЧУКІВСЬКА СТРУКТУРА ВИГРАЛА ВАЖЛИВИЙ СУД
Паралельно судову боротьбу продовжувала «Дніпроекологія».
За її ініціативою Вищий адміністративний суд України ухвалив рішення, внаслідок якого РВП-1 вибув із володіння компанії «Приватбудсервіс».
Відповідна ухвала датована 10 березня 2015 року.
Таким чином, на момент підготовки журналістського матеріалу Ремонтно-відновлювальний пункт №1 формально вже не належав структурі, яку автори розслідування пов’язували з Нестором Шуфричем.
Теоретично це відкривало можливість повернути комплекс у комунальну власність Києва.
Однак виникла інша проблема: у попередніх судових процесах представники міста фактично відмовлялися від претензій на цей об’єкт.
Журналісти вирішили запитати про подальшу долю РВП-1 безпосередньо у міського голови Києва Віталія Кличка.
Кличко відповів, що знає про існування Видубицького озера, але не володіє достатньою інформацією про конкретний земельний та майновий конфлікт.
Мер попросив нагадати йому про проблему та заявив, що зможе висловити аргументовану позицію лише після того, як детальніше її вивчить.
На зауваження журналіста, що саме Кличко попросив розповісти йому про ситуацію, міський голова повторив, що не хоче робити висновків, спираючись лише на почуте під час короткої розмови.
Таким чином, на момент виходу розслідування майбутнє 26 гектарів землі в одному з найдорожчих районів Києва залишалося невизначеним.
За контроль над територією одночасно боролися структури, пов’язані журналістами з великими політиками й бізнесменами, громадські організації та звичайні власники човнів. Суперечка тривала як у судах, так і безпосередньо на території РВП-1.
Автори матеріалу сподівалися, що київська влада зрештою визначить правовий статус комплексу та розв’яже багаторічний конфлікт — принаймні для того, щоб протистояння навколо території більше не супроводжувалося стріляниною та пожежами.