На вулицях Харкова розгортається драма, яка розпочинається з простої пропозиції допомоги, а завершується втратою всього, що людина мала. Чоловік намагається вибити двері квартири, з-за них чути крики про допомогу, поруч стоять міліціонери. Це лише один епізод із серії подій, які адвокат Анатолій Тарасенко описує як «беспредел» – застосування фізичного насилля до громадян, причому деякі люди в штанах з лампасами діють як справжні бандити, представляючись вигаданими іменами.
Лариса Котова розповідає, як у 2011 році вона позичила гроші у Романа Асатуловича Бозорова під договір купівлі-продажу квартири. Бозоров давав їй кошти частинами, але попросив написати розписку на ім'я третьої особи – Ангеліни Євгенівни Дорош. Згідно з його словами, розписка мала бути знищена при підписанні договору. Однак у 2013 році Котова отримала заочне судове рішення, яким її квартира перейшла у власність Бозорова. Його дружина Ангеліна Дорош через суд вимагала стягнути з Котової ще 135 тисяч гривень – тобто подружжя хотіло одночасно повернути борг і забрати житло. Крім того, Котова мала віддати 20 тисяч гривень за те, що здавала квартиру в оренду, чим нібито завдала їм матеріальної шкоди. Щоб жінка не могла отримувати судові повістки, вони вимагали від пошти не видавати їй кореспонденцію. Лариса продовжує боротися за свої права в суді.
Олександр Селащенко розповідає про подібну історію. Бозоров і Дорош відібрали в нього будинок. Селащенко дав йому позику на 50 тисяч доларів, включивши свої відсотки, і продовжував будувати будинок. У 2009 році Бозоров наказав йому виселятися, пообіцявши лише 30 тисяч доларів. Коли Селащенко звернувся до адвоката і зробив запит у БТІ, виявилося, що документи вже оформлені на дружину Бозорова – Дорош. Після цього його виселили, і тепер він снімає квартиру.
У Харкові так звана практика «віджиму» квартир – це поширений бізнес, яким займаються досвідчені групи шахраїв. Жертвами зазвичай стають люди з низьким соціальним статусом, яким потім ніхто не вірить. Їм пропонують гроші, які мають допомогти, але схема розроблена так, що повернути борг стає неможливим. Замість цього людина втрачає все, що має. Технологія продумана до дрібниць – іноді жертві достатньо поїхати на кілька тижнів, і вдома її чекає велика несподіванка.
Володимир Негрей був у відрядженні на заробітках. Коли повернувся до Харкова, виявив, що все продано. Він не міг потрапити у свою квартиру. Показуючи на стіни, він розповідає: «Тут я жив майже рік». Двері вже були змінені, і він не знав, що там усередині. У квартирі залишилися всі його документи. Йому пощастило – втративши житло, він залишився на волі, на відміну від інших жертв.
Андрій Геннадійович Чібранов народився і прожив все життя у Харкові, мешкав на вулиці Тракторобудівників, 87, квартира 194. Причиною того, що він став говорити про себе в минулому часі, стало знайомство з Ігором Кунніковим. Той запропонував розрахуватися з боргами за комунальні послуги за умови переселення в село з обіцянками фантастичних заробітків на свинях. Коли Андрій розібрався, що це за бізнес, пастка вже закрилася.
Чупахівка на Сумщині – село, яке майже вимерло. Кілька переробних підприємств давно розібрали на цеглу, заробітків немає. Люди можуть розраховувати лише на допомогу по господарству за їжу, самогон або 30 гривень на день. Іноді роботу дає сам Кунніков, у якого тут є власна свиноферма, але платить він рідко. Переселенці працюють за їжу або сигарети.
Людей, що потрапили у Чупахівку, можна назвати сучасними рабами. Будинок, де жив Андрій, оббили залізом ззовні – штукатурити було б дорожче. У таких покинутих будівлях живе майже вся харківська діаспора Чупахівки – кілька десятків людей. Якщо хтось захворіє, ліків немає, грошей на них теж. Вихід один – помирати. Андрієві пощастило – його розшукали дружина і теща, витягли назад до Харкова.
Тетяна Іванівна Солонецька розповідає про те, як Ігор Кунніков познайомився з її сином Русланом. Спочатку він пропонував допомогу, а потім вимагав продажу квартири і переїзду в Чупахівку. Квартиру продали, і Кунніков займався всіма справами. У нотаріуса було 50 тисяч доларів. Кунніков сидів у коридорі, і коли Тетяна Іванівна вийшла, він схопив ці доларри, засунув їх за пазуху, відвіз її на якусь квартиру недалеко, можливо на Студентській або біля готелю «Україна» – вона не пам'ятає точно, було темно. Грошей вона більше не бачила.
Тетяна Іванівна також розповідає про свою дочку Лілію. Восени минулого року Лілія розповіла журналістам, як її переселили до Чупахівки, наполягаючи, що продати квартиру її змусили правоохоронці. Вона називала конкретні прізвища працівників міліції, які тиснули на неї. Тепер Лілія, яка викрила рабовласницьку ферму в Чупахівці, зникла і більше не виходить на зв'язок.
Про можливу причетність харківських правоохоронців до шахрайської схеми говорять постійно. У Московському райвідділі порушили кримінальне провадження у справі про захоплення квартири Володимира Негрея. Але потерпілий уже втрачає надію на те, що злочинців коли-небудь знайдуть і покарають. Він розповідає про розмову зі слідчим, який сказав: «Поки що це потрібно перевіряти. Не можу потрапити в базу даних, щоб перевірити, на кого оформлено, та й так далі. Мовляв, працюємо там і все. Ну а скільки можна? З вересня працювати?»
Імена людей, яких підозрюють у шахрайстві, відомі. Це, наприклад, Ігор Кунніков, на якого прямо вказує кілька потерпілих. Можливо, причина повільної роботи правоохоронців у тому, що лідером групи жертви називають колишнього співробітника місцевого карного розшуку Михайла Безлєпкіна. Журналістам не вдалося видзвонити цих людей – їхні телефони мовчать. Але знаючі люди кажуть, що розшукати їх у Харкові цілком реально, якби було бажання. А саме його, схоже, не спостерігається.
Лариса Котова каже: «Кримінальні справи взагалі не розслідуються. Дуже важко. Всі говорять – так-так, давайте розробимо схему, як ви бачите, як ми повинні розслідувати, та й все. А потім я отримую за запитом – вони мені взагалі нічого не надсилають – просто за запитом я дізнаюся, що ці кримінальні провадження були закриті три-чотири місяці тому».
Адвокат Анатолій Тарасенко підтверджує: «Це система, відома як отримання грошей клієнтом, а потім неможливість розрахуватися з кредитором. За що кредитор забирає все, що у людини є, за допомогою правоохоронних органів».
Про необхідність вирішувати проблему, яка вже стала масовою, заговорила й влада. Депутат Харківської обласної ради Олександр Давтян розповідає: «Міліціонери фальсифікують документи. Мені надсилають відповідь, що все в порядку, все зроблено, а громадянці відповідають, що нічого не зроблено і робити не будемо».
Журналісти досі чекають на відповідь Харківської міліції, яка обіцяла розповісти про боротьбу з шахрайською схемою та про причетність правоохоронців – колишніх і нинішніх. Лариса Котова сподівається, що суд допоможе їй домогтися справедливості, як каже її адвокат.
Але повернути квартиру чи будинок – це одне, а от як повернути життя людям, яких перетворили фактично на рабів – це питання не тільки до правоохоронців, а й до всього суспільства.