Влітку 2014 року на Миколаївському бронетанковому заводі завершили збірку унікальної броньованої медичної машини БММ-70, яку назвали «Ковчег». Волонтери зібрали кошти на її виготовлення через всеукраїнський центр волонтерів «Народний проект». Перший екземпляр передали миколаївським десантникам з великою помпою – спочатку в липні на цьому попіарився перший заступник Голови Адміністрації Президента, а у серпні – особисто Петро Порошенко. Другу машину передавав десантникам Прем'єр Арсеній Яценюк. Наступні броньовані «швидкі» отримали піхотинці 28-ї механізованої бригади та прикордонники.
Волонтер Аркадій Дабагян розповідає, що в проекті взяли участь близько 440 громадян та організацій, які вносили свої кошти. Загальна кошторисна вартість однієї такої машини становила близько одного мільйона гривень. На сайті «Укроборонпрому» зазначалося, що гроші на одну машину жертвували 15 тисяч людей. Однак нині практично всі миколаївські броньовані медичні машини стоять без діла. Три екземпляри, подаровані миколаївським десантникам, вийшли з ладу – одна перебуває у зоні АТО, дві інші припинені у парку військової частини. Броньована машина, яку волонтери закупили для одеських піхотинців з 28-ї бригади, за даними розслідування, ламалася тричі – вперше під час маршу в зону АТО, а потім ще двічі вже в районі бойових дій.
Новенькі броньовані медичні машини, на які збирали кошти тисячі українців по всій країні, не виконують своєї функції порятунку поранених воїнів на полі бою, а замість цього припадають пилом на ремонтних майданчиках військових частин. Військові неохоче говорять про цю проблему вголос, оскільки не хочуть псувати стосунки з заводом, який ремонтує бойову техніку. Питання про те, як служать броньовані медичні машини в зоні АТО, нині хвилює переважно самих військових. Правду про цю проблему готові розповідати лише ті, хто сховає своє обличчя.
Один з військовослужбовців розповідає, що особовий склад і командування незадоволені не самими машинами, а двигунами. На експорт ставлять італійські двигуни IVECO, а Україні – старі, застарілі двигуни, які за своїми технічними характеристиками не можуть виконувати функції в зоні АТО. Визнаючи необхідність броньованих «Ковчегів» на фронті, вояки обережно вказують на головні недоліки машини. Іван Савка, заступник командира 79-ї десантної бригади, зазначає, що для підвищення ефективності потрібно встановити потужніші двигуни, щоб машина була швидшою та маневренішою, а також надійнішою в будь-яких умовах.
Початковий медик десантників Сергій Толкачов погоджується з тим, що двигуни на броньованих машинах вкрай ненадійні. На його думку, основні недоліки стосуються бензинового двигуна – краще було б встановити дизельний. Крім того, машина занадто висока, що створює незручності під час завантаження в деяких ситуаціях.
Про проблеми з двигунами добре обізнаний виконувач обов'язків директора Миколаївського бронетанкового заводу Олександр Швець. Однак він не визнає провини заводу, пояснюючи вибір необхідністю економити. За його словами, замовники замовляли машини в межах наявних коштів. Використання імпортних двигунів IVECO робить машину на кілька сотень тисяч гривень дорожчою. Оскільки спонсори фінансували проект, у заводу не було іншого виходу, крім як робити машину дешевше.
Однак існує ще одна причина, про яку Олександр Швець не згадує. За даними розслідування, керівник заводу економив не просто так, а з користю для себе. Вскоре після того, як він посів директорське крісло в квітні 2014 року, він забрав з МБТРЗ чотири дизельні італійські двигуни ІВЕКО на «Український радіаторний завод «Кронід», що належить йому та його донці. Про це розповідає волонтерка і екс-бухгалтер Миколаївського бронетанкового заводу Наталя Желєзнова. Вона зазначає, що спочатку договір був укладений як договір купівлі-продажу цих двигунів, але потім це переросло в передачу в рахунок погашення заборгованості.
Заборгованість миколаївського бронетанкового перед «Кронідом» виникла внаслідок іншої оборудки, до якої був причетний Олександр Швець. «Український радіаторний завод «Кронід» продав заводу 700 радіаторів для броньованої машини БТР-60 за завищеною ціною. Навіть фінінспекція в своєму звіті підтвердила, що за ринковою ціною ці радіатори були завищені вдвічі», – каже активіст і екс-юрист Миколаївського бронетанкового заводу Максим Яжборовський.
МБТРЗ не зміг вчасно розрахуватись за цей непотріб. У 2010 році «Кронід» через суд домігся визнання боргу в розмірі 2 млн 100 тисяч гривень і 400 тисяч гривень пені. Отримати їх від підприємства на межі банкрутства Олександр Швець не зміг тоді, але зробив це згодом, коли його призначили виконувати обов'язки директора МБТРЗ. У рахунок боргу він отримав 2 млн гривень і чотири двигуни вартістю 528 тисяч гривень, які потім знову продав заводу.
Желєзнова розповідає, що це сталося в червні або травні 2014 року. Коли Олександр Михайлович прийшов виконувати обов'язки директора, першим його кроком було закриття заборгованості перед «Кронідом». Сам Швець не зізнався, що отримав ці гроші, але підтвердив інформацію про італійські дизельні двигуни, перепродані бронетанковому заводу. За його словами, це сталося в квітні 2014 року, але двигуни були повернені на завод, оскільки були розукомплектовані. «Кронід» отримав розукомплектовані двигуни, а завод отримав назад навіть дешевше – повністю комплектні нові двигуни. Завод придбав усі чотири двигуни за 520 тисяч гривень, по 130 тисяч кожен, хоча раніше брав по 132 тисячі.
Укладати угоди із самим собою Олександр Швець почав у 2010 році, коли вперше став директором бронетанкового заводу. Желєзнова згадує про поворотну фінансову допомогу в розмірі 609 тисяч гривень, яка була надана в 2010 році. За договором поворотної фінансової допомоги, укладеним ДП МБЗ в особі Швеца А.М. та самим Олександром Михайловичем як фізичною особою, він заключив договір сам з собою.
Така бурхлива діяльність не залишилась непоміченою компетентними органами. Максим Яжборовський розповідає, що він складав аналітичну справку в «Укроборонпром» за їхнім запитом, і там фігурувало близько 13-14 кримінальних справ. Попри велику кількість кримінальних справ, де він був фігурантом, Олександру Швецю завжди вдавалося вийти сухим з води і навіть отримати підвищення. Один з працівників заводу, який не хоче показувати своє обличчя, досі дивується: слідчий забирає його, а на наступний день він заходить виконувачем обов'язків директора.
Однак обвинуваченим по жодній з кримінальних справ Олександр Швець так і не став. Прокурор Заводської прокуратури м. Миколаєва Станіслав Тонканцов пояснив, що досудове слідство проводилось слідчими управління Служби безпеки у Миколаївській області та військовою прокуратурою Миколаївського гарнізону Південного регіону України. За результатами досудового розслідування кримінальне провадження було закрито.
Отримавши карт-бланш від правоохоронців, Олександр Швець продовжує свою діяльність. Днями з заводу вийшла чергова броньована медична машина. За чиї гроші, в.о. директора МБТРЗ не зізнається. Він обіцяє, що з новими дизельними двигунами «Ковчег» проблем не матиме. Однак військовий експерт з броньованої техніки Валерій Прудь ставить це під сумнів. За його словами, він взагалі не знає такої машини. Вона не поступала на озброєння. Щоб вона поступила на озброєння, потрібна певна процедура – проектна документація, стадія науково-дослідних та конструкторських робіт, а також процедура прийняття на озброєння, яка включає випробування машини та прийняття державною комісією.
За даними розслідування, БММ-70 «Ковчег» – це не надійна медична машина для наших воїнів, а дута показуха. Машину важко віднести до ноу-хау – її придумали на Миколаївському бронетанковому заводі ще у 2007-2008 роках. На озброєння українського війська її так і не прийняли. Виникає питання: чому? Через складні бюрократичні процедури чи через недостатню якість та невідповідність своєму призначенню? Відповідь на це мають дати компетентні спеціалісти Міністерства оборони України. Хоча б для того, щоб не викидати на вітер добровільні пожертви українців, які вірили, що їхні гроші врятують життя бійців.