Юрій Бєлоусов, начальник Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту при Офісі Генпрокурора, розповів про масштаби та складність розслідування вбивств українських військовополонених російськими військовими.
За даними правоохоронців, від початку повномасштабного вторгнення зафіксовано 102 випадки страти військовополонених на полі бою. Найбільш тривожна тенденція спостерігається з лютого 2023 року, коли кількість таких злочинів почала системно зростати. Офіс Генпрокурора та 10 територіальних підрозділів прокуратури розслідують майже 140 тисяч кейсів воєнних злочинів, вчинених російськими військовими на території України.
Бєлоусов пояснив, що різке збільшення страт у другій половині листопада 2023 року та на початку 2024 року свідчить про зміни на рівні політики або офіційних інструкцій. Коли випадки траплялися поодинокі, можна було припустити неналежний контроль окремих офіцерів. Однак масові страти в різних підрозділах на території Донецької, Запорізької, Луганської та Херсонської областей указують на рішення, прийняте на вищому рівні командування. «Це може свідчити про те, що це частина політики Російської Федерації», — зазначив представник Генпрокурора.
Найбільша кількість зафіксованих страт припадає на листопад 2023 року, але такі випадки продовжуються щомісяця. Бєлоусов розглядає це як свідчення офіційної або неофіційної практики, затвердженої керівництвом РФ. Відсутність засудження таких дій з боку російського командування розцінюється як неналежне реагування, що створює підстави для притягнення до кримінальної відповідальності керівників. Відповідальність мають нести як керівництво Міністерства оборони та збройних сил Російської Федерації, так і командири конкретних підрозділів, чиї підлеглі вчиняють ці злочини.
На запитання про докази спущених згори наказів Бєлоусов зазначив, що російські військові свідомо не документують страти, розуміючи їхній злочинний характер. Однак публічні заяви російських командирів мають юридичне значення. Ігор Гіркін, колишній так званий міністр оборони «ДНР», прямо говорив про страти полонених. Євгєній Пригожин, засновник ПВК «Вагнер», публічно озвучував, що його підлеглі не будуть брати в полон українських військових. Аналогічні заяви робив керівник так званого підрозділу «ДШРГ Русич». Фраза «в полон не брати» є прямою назвою воєнного злочину, передбаченого Римським статутом. За словами Бєлоусова, достатньо озвучити цю фразу військовим керівникам, щоб це вже становило завершений склад воєнного злочину.
Перше помітне зростання страт почалося у другому півріччі 2023 року з кількох резонансних випадків, які з'явилися в ЗМІ. Бєлоусов припускає, що росіяни самі публікують відео зі стратами як психологічну операцію для деморалізації українських військових та їхніх близьких. Зростання таких випадків з листопада 2023 року він пов'язує з відсутністю серйозних досягнень на полі бою, коли російські військові намагалися компенсувати невдачі більш жорстоким поводженням з полоненими.
Розслідування страт військовополонених належить до найскладніших категорій злочинів. Українські правоохоронці часто не мають доступу до тіл загиблих та місць подій, що значно ускладнює збір доказів. Неможливо провести огляд тіла, необхідні експертизи та опитати свідків на місці. Це змушує розслідувачів впроваджувати новітні підходи для виконання своєї роботи.
Для розслідування використовуються різноманітні джерела інформації військового характеру. Правоохоронці отримують відео з дронів, які можуть зафіксувати доказово значущу інформацію. Важливу роль відіграє взаємодія з військовими органами та розвідкою, яка до повномасштабної війни була мінімальною. Слідчі допитують українських військовополонених, які повернулися, та російських військовополонених, захоплених українськими силами. При представленні справи у суді критично важливо, щоб не виникало сумніву в законності отримання доказів та їхній причетності до конкретної особи.
Міжнародні партнери здійснюють моніторинг якості розслідувань, хоча це не є контролем у прямому розумінні. Коли Бєлоусов приєднався до Департаменту у травні 2022 року, першим кроком було зупинення всіх розслідувань для їхнього вивчення. Розслідування, щодо яких виникали серйозні сумніви в доказовій базі, були закриті. Зараз моніторяться незалежність судів, ухвалені рішення, незалежність прокурорів та ефективність розслідування.
Міжнародний кримінальний суд вже видав шість ордерів на арешт, значною мірою побудованих на зібраних українськими правоохоронцями доказах. За перші півтора року роботи МКС це є значним результатом, оскільки зазвичай такі результати досягаються за 5-10 років. При передачі матеріалів до МКС наголос робиться на якості, а не на кількості доказів.
МКС цікавлять справи, у яких простежуються політика чи системна практика. Міжнародний суд не братиме на розгляд індивідуальні випадки, навіть найбільш резонансні, оскільки головним аргументом для МКС є саме системність дій. Бєлоусов наголошує, що 99,9% всіх справ будуть розглядатися в національних судах України, тому необхідно максимально підтримувати, навчати та забезпечувати прокурорів, слідчих і суддів для виконання цієї функції.
Військовий набуває статусу військовополоненого з моменту, коли він припиняє становити загрозу. Це може бути піднесення рук, викидання зброї, словесна капітуляція або очевидна намір здатися. Для цього не потрібен жодний документ з печаткою. З цього моменту людину захищають положення Женевської конвенції про захист жертв війни.
Одним з останніх випадків, який вразив Бєлоусова, була атака на дитячу лікарню «Охматдит». Спочатку він не міг зрозуміти логіку такої дії, доки не поговорив з міжнародними партнерами, які документують російські дії в попередніх конфліктах у Сирії, Чечні та Грузії. Вони розповіли, що в Сирії росіяни методично знищували медичні заклади, обґрунтовуючи це тим, що вбивство лікаря означає потенційну смерть сотень людей. Якщо знищити медичну систему, люди гинуть від ненадання допомоги. Це розглядається як один з елементів злочину геноциду. Геноцид передбачає кілька проявів, і росіяни вчиняють всі п'ять в Україні. Один з них — створення умов для фізичного знищення, що включає атаки на енергоструктуру напередодні опалювального сезону та атаки на медичні установи.
Страти військовополонених не є унікальною поведінкою росіян лише в російсько-українській війні. Аналогічні дії відбувалися під час конфлікту в Чечні з 1999 по 2009 роки та під час грузинської війни 2008 року, коли росіяни публічно страчували військових та обезголовлювали їх. Росіяни не винаходять нічого нового, а продовжують практику, яку застосовували століттями.
Щодо конкретних підрозділів, які найчастіше страчують українських бійців, Бєлоусов спочатку припускав, що підрозділи типу «Вагнера» та формування з в'язнів вчиняють більше порушень міжнародного гуманітарного права через відсутність підготовки. Однак Буча показала, що там були й регулярні, навчені підрозділи, елітні військові, які точно знають міжнародне гуманітарне право. Подальші розслідування в Ізюмі, Херсоні, Запорізькій області та окупованих районах Луганщини та Донеччини продемонстрували, що йдеться не про окремі підрозділи. Військові «Вагнера» не вчиняють більше порушень, ніж регулярна російська армія.
Страти українських військовополонених — це не справа якогось одного конкретного підрозділу, приватної військової компанії або формувань з в'язнів. Це поширена практика в діяльності будь-якого російського підрозділу, включаючи регулярну армію, елітні формування морської піхоти та повітрянодесантних військ. Усі вони страчують українських військових та вчиняють міжнародні злочини. На завершення Бєлоусов зазначив, що якщо росіяни часто називають себе «другою армією світу», то він вважає їх першою армією світу — за кількістю воєнних злочинів, які вони вчиняють, вони чемпіони, з якими ніхто не може зрівнятися.