Вони не використовують зброю в традиційному розумінні. Замість гвинтівок та вибухівки їхній арсенал складається з клавіатури, монітора та безмежного часу. Ці люди працюють в інтернеті, створюючи коментарі, статті та дописи в соціальних мережах. Їхня мета – переконати мільйони людей, що російська агресія справедлива. І ця цифрова армія вже забрала тисячі реальних життів.
Президентство Володимира Путіна розпочалося п'ятнадцять років тому. Одним з перших його кроків було встановлення абсолютного контролю над федеральним телебаченням Росії. На той момент Кремль контролював лише один з трьох основних каналів – Всеросійську державну телерадіокомпанію. Два інші канали, ОРТ та НТВ, залишалися незалежними від влади. Переслідування олігарха Бориса Березовського та його втеча з країни дозволили швидко підпорядкувати ОРТ. Через рік, у 2001 році, розгром телеканалу НТВ завершив процес знищення незалежного телебачення в масштабах всієї держави. Кремль досяг своєї мети – тепер він міг нав'язувати будь-яку інформацію російському населенню, яке звикло отримувати новини з екрана.
Після цього російське телебачення перетворилося на монотонний потік інформації про діяльність президента. Кожна новина починалася з його імені: Путін зустрівся, Путін заявив, Путін підкреслив, Путін відвідав, Путін прийняв. Один і той же сценарій повторювався день за днем.
Але залишався один канал інформації, який Кремль не контролював – Інтернет. Комп'ютерна мережа розвивалася в Росії дуже швидко. Незалежні медіа, блогери та соціальні мережі становили загрозу для інформаційної монополії влади. Російське керівництво почало діяти. Нові закони зробили обов'язковою реєстрацію блогерів у спеціальному органі. Будь-яке незалежне видання можна було закрити за підозрою в екстремізмі. Популярне російське видання «Лєнта.Ру» змушене було переїхати до Латвії.
Але Кремль не обмежувався лише забороною. Щоб витіснити опонентів з інформаційного простору, російська влада створила власну інтернет-реальність. Два роки тому журналісти російського видання «Новая Газета» виявили в Санкт-Петербурзі організацію, яку неофіційно називали Міністерством Правди. Офіційна назва – «Агентство Інтернет-Досліджень».
У чотириповерховій будівлі цього агентства працює понад чотириста людей. Вони працюють цілодобово, пишучи коментарі на різних сайтах та форумах, поширюючи новини, ведучи блоги та беруть участь в дискусіях у соціальних мережах. Їхнє основне завдання – хвалити Путіна, Росію та Медвєдєва, одночасно критикуючи Україну, Європу та США. Ці люди отримали назву путінські тролі. Масштаб їхньої роботи справді вражає.
Один з працівників агентства розповів про умови роботи: це справжня фабрика з виробничими нормами. За виконання норми працівник отримує 45 тисяч рублів. Норма складає 135 коментарів за дванадцятигодинну зміну. У будівлі сорок кабінетів, в кожному сидить по двадцять людей. Кожен має свої завдання – одні пишуть коментарі у Фейсбуці, інші у ВКонтакті, треті коментують статті в газетах.
У одному з відділів, який називався «Форумів та блогів», створювалися фальшиві блоги та вигадані блогери. Все було підробкою. Головна мета цієї фабрики – створити видимість масової підтримки російської влади в інтернеті. Потрібно було переконати людей, що прогресивна частина суспільства, яка не дивиться телевізор, також підтримує Путіна. Одночасно ці тролі намагалися зробити людей, які не погоджуються з Кремлем, почуватися абсолютно самотніми навіть у соціальних мережах.
Працівники працювали цілодобово, два дні через два. Потім приходила наступна зміна. Всього було чотири зміни. Двісті людей в кількох кабінетах писали коментарі. Кожен вів три облікові записи від різних осіб. Потрібно було писати з позиції різних людей – домогосподарки, яка пече пирожки, або будь-якої іншої вигаданої персони, яка раптом вирішує висловити свою думку про слова Путіна.
Цю фабрику контролює російський бізнесмен Євгеній Пріґожин. Його називають «ресторатором Кремля». Він давній друг Путіна. Через свою компанію «Конкорд-Кейтерінг» Пріґожин обслуговує всі офіційні банкети та прийоми вищого російського керівництва. Його інша компанія «Воєнторг» постачає їжу російським військовослужбовцям. Позаторік це коштувало російському бюджету 92 мільярди рублів, що становить близько сорока мільярдів гривень. Заробленого на справжньому війські Пріґожину вистачає, щоб утримувати віртуальне військо.
Працівники фабрики – це часто виснажені люди. Дівчата приходять невиспаними, цілий день п'ють енергетичні напої. Вони мають брудне волосся та втомлений вигляд. Але їм доводиться дванадцять годин на день позмінно любити Путіна.
З початком подій на Майдані керівництво поставило перед тролями нове завдання – дискредитувати громадянський протест в Україні. Слідство.Інфо отримало внутрішні звіти про роботу групи коментаторів під назвою «Проект Рідна Батьківщина». Група в соціальній мережі ВКонтакті мала українську назву «Україна-Свята Батьківщина». Петербурзькі тролі поширювали в цій групі дописи проти учасників Майдану. Група мала українську назву та символіку, щоб кремлівські коментатори могли видавати себе за українських патріотів.
Але російський слід вони приховати не змогли. У назві групи замість літери «ї» в слові «Україна» стояла літера «і». Можливо, творці групи навіть не мали української розкладки на клавіатурі. У службовому звіті координатор групи доповідав керівництву про проведену роботу в першій половині січня 2014 року, коли до перших вбивств на Майдані залишалися лічені дні.
Звіт описував аналітичну роботу, збирання матеріалів та поширення інформаційних вбросів на різні ресурси. Агентство купило сорок нових ботів ВКонтакті. Десять з них планувалося використати для створення фальшивих персонажів – прихильників партії Свобода та Правого сектору, які б сперечалися між собою та дискредитували свої партії. Агентство завело поштову скриньку активістки партії Свобода, в яку протягом місяця мали надходити матеріали для роботи на користь Євромайдану. Потім цю скриньку планували зламати та опублікувати всі матеріали в мережі.
Як доказ проведеної роботи, звіт містив копії сторінок форумів та соціальних мереж з розміщеними дописами. На різні теми – про безглуздість протесту на Майдані, про те, що революцію в Україні організували США та ЄС для контролю над родовищами сланцевого газу. Окремий розділ описував плани роботи на наступні два тижні січня.
Тролі мали поширювати твердження, що майданівці становлять лише 0,5 відсотка населення України, незважаючи на те, що говорять ЗМІ. Вони мали писати, що влада в Україні дуже демократична, і в будь-якій іншій країні опозиціонерів, які поводяться так нахабно, давно б посадили. У дискусіях з противниками євроінтеграції тролі мали вбрасувати фрази про те, що Україна та Росія – єдине ціле, що розділення України на Східну та Західну – це вже свершений факт, і потрібно визнати, що це два різні народи. Вони мали писати, що питання долі країни не вирішуються на площах, і потрібно провести всеукраїнський референдум, щоб припинити «клоунаду» та дати слово народу, а не «майданутим».
Тему про всеукраїнський референдум керівництво визначило як центральне спрямування роботи. Паралельно тролі мали розпалювати ностальгію за часами СРСР. Після цих вказівок на українських форумах та в соціальних мережах з'являлися сотні коментарів, написаних за цими самими тезами.
У звіті проскакує одна фраза, яка привертає особливу увагу: третину персоналу відправили у відпустку за вказівками замовника. З 13 січня 2014 року весь склад працівників знову залучили до роботи. Цікаво, хто був цим таємничим замовником, який давав вказівки кремлівським тролям?
Одразу після втечі президента Януковича група журналістів, серед яких були кореспонденти Слідства.Інфо, знайшла в його резиденції Межигір'я записник. Він належав Костянтину Кобзарю, керівнику особистої охорони Януковича. На одній зі сторінок записника були перераховані міліцейські підрозділи, які охороняли Межигір'я під час Майдану – всього майже сімсот людей. На сусідній сторінці, під записом «Парубій – Батьківщина», був номер російського мобільного телефону та підпис «Євгеній Вікторович». За словами російських колег, це мобільний телефон Євгенія Пріґожина – власника петербурзької фабрики тролів та друга Путіна.
Після втечі Януковича Росія розпочала проти України справжню війну, яку незабаром назвуть гібридною. Гібридна тому, що поєднує військові дії на полі бою з інформаційною війною за переконання мільйонів людей. Остання ведеться на екранах телевізорів та комп'ютерів.
Міністр оборони Російської Федерації Сергій Шойгу недавно заявив: «Настав той день, коли ми всі визнали, що слово, камера, фотографія, інтернет та взагалі інформація стали ще одним видом зброї. Ще одним видом збройних сил».
Критики Путіна вважають його диктатором з минулого. Але він довів, що може керувати свідомістю так, як описується в книжках про майбутнє. Його найближче оточення розуміє, що в 21-му столітті той, хто володіє інформацією, володіє світом. І вони почали цей світ завойовувати.
Шойгу також сказав: «Це зброя, яку можна застосовувати як добре, так і погано. Це зброя, яка брала участь у всіх подіях нашої країни – і в святкових, і в сумних, і в поразках, і у перемогах».
Протягом року військової агресії проти України російська пропаганда працювала на повну потужність. Крім журналістики, яка імітує правду, в інформаційний простір почали вкидати абсурдні історії. Створені передусім для телебачення, вони активно поширювалися кремлівськими тролями в інтернеті.
Чому пропагандистська машина Кремля створює інформаційний сурогат, в який розумна людина ніколи не зможе повірити? І чому поширює його в інтернеті, де аудиторія здатна критично мислити? Чи настільки російську владу вразили успіхи нацистської пропаганди? Путін не приховує своєї захоплення її творцем, Йозефом Ґебельсом. Він навіть цитував його: «Чим невірогідніша брехня, тим швидше в неї повірять. І він досягав своєї мети. Він був талановитою людиною».
Британський журналіст Пітер Померанцев вважає, що російська інформаційна машина свідомо створює нісенітниці, але розраховує на інший ефект. Мета цієї інформаційної війни – не переконати, як у класичній пропаганді, а зробити інформаційне поле брудним. Ціль полягає в тому, щоб ніхто нікому не довіряв. Вони кажуть: не вір нам, але й те, інше – теж пропаганда, там неправда. Нікому не вір. Коли інформаційне поле зруйноване, все, що залишається – страх, паніка та апатія. Це терористична атака на інфраструктуру розуму.
Для ефективного інформаційного тероризму недостатньо побудувати лігвище тролів. Інформаційний продукт, який вони поширюють, має бути близьким для аудиторії. Саме тому петербурзька фабрика створила філію в Україні під назвою «Новинне Агентство Харкова», або скорочено НАХ.
Український проект кремлівської інтернет-фабрики намагався справляти враження незалежного медіа. На його сайті було багато новин про українські події, поданих нейтрально, деякі навіть в патріотичному дусі. Але більшість матеріалів тонко формували проросійське та просепаратистське спрямування.
Реєстраційні дані інтернет-адреси вказували, що сайт належить товариству з обмеженою відповідальністю «Нєвскіє Новості». Ця структура розташувалася за тією ж адресою та мала тих самих засновників, що й петербурзька фабрика тролів. Але знайти редакцію Агентства Новин Харкова в самому Харкові було неможливо.
Директором НАХу був Дмитро Журавльов. Але його колеги з російським акцентом не змогли знайти свого начальника. Коли журналісти подзвонили до редакції, їм сказали, що Журавльов у командировці. Після цього телефон відключили.
Щоб знайти керівника, довелося звернутися до Єдиного державного реєстру. Журавльов був зареєстрований у місті Комсомольськ Полтавської області на вулиці Миру. Але у квартирі, де він був зареєстрований, ніхто не відчинив. Лише через кілька днів журналістам вдалося поговорити з його матір'ю Наталею Журавльовою.
Коли журналісти розповіли їй про сайт, який симпатизує Російській Федерації та сепаратистам, вона була шокована. Вона підтвердила, що її син вже більше п'яти років живе в Росії. Можливо, його попросили зареєструвати це підприємство на себе. Вона наполягала, що її син – серйозна людина, яка не займається політикою, і що вони не проти України.
Цілком можливо, що Дмитро Журавльов, який живе в Петербурзі, просто за винагороду зареєстрував на себе «Агентство Новин Харкова». За словами його матері, він простий будівельник. Але журналістам вдалося дізнатися імена справжніх керівників цього прокремлівського ресурсу.
Слідство.Інфо отримало документи про створення редакції. Все почалося восени 2013 року. Офіс «Агентства Новин Харкова» відкрився не в Харкові, а в Сімферополі на вулиці Декабристів. Справжнім директором стала кримчанка Юлія Сергачова, яка займалась адміністративною роботою.
Редактором сайту став кримський журналіст Сергій Мельник, який також працював фотокореспондентом на Майдані, особливо фотографуючи з-за спин «беркутівців». У редакції, згідно з зарплатною відомістю, було ще дванадцятеро людей – редактори, кореспонденти, телеоператор та дизайнери. Для переконливості публікацій передбачалися гонорари для експертів – політологів та економістів.
Радник Голови Служби Безпеки України Маркіян Лубківський розповів про цей сайт: йому відомо, що багато українських журналістів залучаються за гроші, використовується їхній інтелектуальний багаж, знання та вміння. Журналісти працюють не лише як оператори камер, але й готують контент для таких сайтів. Ця робота оплачується, гроші надходять з Російської Федерації.
Місяць утримання всієї редакції коштував 780 тисяч російських рублів. Крім того, сюди запрошували відомих журналістів. Одним з перших авторів став Павло Казарін, відомий український та російський журналіст, кореспондент Радіо Свобода, який після анексії Криму виїхав з півострова.
Казарін розповів, що йому запропонували написати про те, які погані люди стоять на Майдані, що всі ідеали Майдану нікуди не годяться. На цьому вони й розійшлися. У зарплатній відомості за лютий 2014 року напроти його імені стояла цифра 50 тисяч рублів. Коли журналісти показали йому цю суму, він був здивований. За його словами, авторам зазвичай платили близько 4 тисяч рублів за текст, максимум 4300. Він не знав, в чий кишень потрапила ця велика сума.
Але «Агентство Новин Харкова» стало не лише одним з рупорів кремлівської пропаганди. Розташоване в Сімферополі, воно зіграло важливу роль у підготовці анексії Криму.
4 лютого 2014 року. До втечі Януковича та вторгнення «зелених чоловічків» на півострів залишалося три тижні. Але підготовка анексії вже йшла повним ходом. Олена Зоріна, особистий секретар власника фабрики тролів, отримувала з Криму електронні листи про результати антиукраїнської роботи на півострові.
Листи надсилав Олександр Піцур – підполковник внутрішніх військ Росії у відставці, керівник петербурзької компанії «Арт-Медіа». Його фірма тісно співпрацює з «Агентством Інтернет Досліджень». Піцура відрядили до Криму, щоб розгорнути роботу «Агентства Новин Харкова» та включитися в підготовку вторгнення російських військ.
У листі Піцур писав: передай хорошій людині, яка їде в командировку по святих місцях, що створено агентство журналістських розслідувань при Новостному агентстві Харькова з 13 людьми. Потрібна матеріальна база – телефонні трубки, рації, відеокамери та фотоапаратура для відкритого та прихованого документування.
Піцур також писав про переговори щодо коаліції різних організацій – «Правого дела», афганців, чорнобильців, козаків, кримських татар та інших, які разом оголосять про створення Об'єднаного народного фронту України. Вони опублікують це на своєму порталі та спробують дати посилання на інші новинні портали.
За кілька днів на сайті «Новинного Агентства Харкова» справді з'явилося повідомлення про створення Об'єднаного народного фронту України, який виступає проти євроінтеграції та вимагає заборонити екстремістські та фашистські організації, які беруть участь в Майданівських протестах. Ядром фронту оголошено громадську організацію «Правое дело».
У листі Піцур також писав про поїздку до Севастополя, де він зустрівся з корисною людиною, яка буде оголошувати все необхідне. У цієї людини є громадська організація «Правое дело», і на реєстрації знаходяться документи на партію.
Лідером «Правого дела» був кримський журналіст Юрій Пєршиков, який ніколи не приховував своєї проросійської позиції. У листах Піцур називав його «паном П». Після анексії Криму Пєршиков вирушив на Донбас, де йому дали посаду заступника міністра інформаційної політики в Луганську.
23 лютого 2014 року «Правое дело» Пєршикова оголосило про створення так званого «кримського ополчення». В очікуванні російських солдатів це угрупування почало блокаду українських військових частин. Російський пропагандистський фільм «Крим. Шлях на Батьківщину» докладно описує історію створення цього формування.
У фільмі розповідається, що народний підйом та єдність сформувалися за сім днів. 22 лютого, опалений Майданом, присягає Криму спецпідрозділ «Беркут». 23 лютого на багатотисячному мітингу проти українського фашизму обирають народного мера Олексія Чалого. Одночасно в Сімферополі розпочинається масова запис в народне ополчення Криму.
Крім Криму, керівництво фабрики кремлівських тролів розгортало роботу й в інших містах України. У листі Піцур писав про пошук впливових людей та планування поїздок до Харкова та Києва.
Анна Журба – харківська журналістка, колишня співробітниця Інформаційного агентства «Мост-Харків». Сьогодні вона пише статті для сайту «Медуза», створеного незалежними російськими журналістами в Латвії. Але її прізвище фігурує в штатному розкладі та в зарплатних відомостях «Новинного Агентства Харків». Журба заперечує свою причетність до цього сайту. Вона пояснює появу свого імені у внутрішніх документах як провокацію або спробу використати її відоме в журналістських колах ім'я для привернення уваги до агентства.
Але на сайті агентства було багато матеріалів, підписаних автором «Анна Журба». Влітку, коли війна на Донбасі була в розпалі, згадку про Журбу прибрали зі сторінок. Замість неї статті почали підписувати очевидно псевдонімом «Євгеній Паромний». З цим іменем просепаратистські публікації з'являються на сайті й досьогодні. Крім того, харківські журналісти розповіли, що Анна Журба багато років перебуває в стосунках з політтехнологом Ігорем Байшею.
Байшей не приховує своєї симпатії до сепаратистів та Росії. За словами знайомих, останніми місяцями він живе в Криму. Журба заперечила, що пише під псевдонімом «Євгеній Паромний», та сказала, що з Байшею вже давно не бачилася. Але під час листування з журналістами локація в соціальній мережі Фейсбук показала, що вона перебуває в Криму.
У українській зоні інтернету є чимало проросійських сайтів, які поширюють заяви та новини бойовиків. Люди, що їх створили, цілком спокійно працюють у різних містах України.
Роман Шурбаєв – полтавський програміст, який запустив інтернет-портал для охочих відпочивати в Криму. Як з'ясувало Слідство.Інфо, Шурбаєв також створив кілька сайтів відверто сепаратистського спрямування. Роман доволі щиро розповів про свою інформаційну підтримку бойовиків. Він згадав про інший ресурс дуже проросійської спрямованості та назвав його адресу. Коли журналісти запитали, чому такі проросійські сайти, він сміявся та відповідав, що це його позиція.
Пізніше Шурбаєв передзвонив, щоб змінити свою позицію. Він сказав, що копіює новини з сепаратистського сайту набат-точка-про та заробляє на цьому. Він наполягав, що не дотримується жодної позиції та є патріотом України. Коли почалася історія з Кримом, він одразу переїхав в Україну. Він робив те, що було вигідно – наповнював ДНР контентом, хоча сам такої позиції не дотримується, бо є патріотом України.
Коли журналісти запитали, чи розуміє він, що впливає на громадську думку, він відповів, що не вважає, що підриває позиції країни. Він не створює громадського резонансу. Якщо журналісти хочуть поговорити з сепаратистом, то це питання не до нього.
Служба Безпеки України нарешті оцінила серйозність загрози з боку інтернет-армії Кремля. Сервери компанії NIC.UA, яка реєструвала та підтримувала інтернет-адреси сепаратистських сайтів, вилучили працівники СБУ. У компанії вважають такі дії свавільними та неефективними. Сайти бойовиків згодом знову запрацювали, тільки вже з інших точок земної кулі, каже Андрій Хветкевич, директор NIC.UA.
Суд видав рішення про вилучення обладнання в Україні. Але яка в цьому логіка, якщо сайти, як пишуть самі бойовики, знаходяться в США, на Британських Віргінських островах та в Естонії? СБУ не досягла результатів, але при цьому постраждало 30 тисяч українських сайтів, включаючи волонтерські організації та благодійні фонди.
З іншого боку, ще за тиждень до вилучення серверів, Слідство.Інфо детально розпитувало компанію NIC.UA про причини підтримки доменних імен сепаратистів. Тоді в компанії заявили, що будуть щось робити лише після судового рішення. Тим часом в СБУ звітують про майже перемогу над сепаратистами в українському інтернеті. Радник Голови СБУ Маркіян Лубківський розповів, що їх майже не залишилось. Якщо говорити про ті, які знаходяться в зоні відповідальності СБУ, в українській доменній зоні, то мова йде про декілька десятків. Однозначно, що СБУ не може контролювати інтернет як такий, і це не є їхньою метою. Але в будь-якому випадку вони не хочуть, щоб інформаційна загроза виходила перед громадянами України з території України.
Але як би не звітувала СБУ, кремлівські тролі продовжують війну в українській мережі. Перемогти їх можна або вимкнувши інтернет, або увімкнувши мозок.