Дніпродзержинське злочинне угруповання святкує своєрідний ювілей. Два десятиліття минуло з того часу, коли Дніпропетровський УБОЗ вперше зафіксував його діяльність. На чолі організованої групи виявився син колишнього заступника начальника міліції міста – Олег Нетребко, якого в кримінальних колах називають Нетриком. Характерна особливість його методів полягає в раптових, скоординованих атаках на намічених цілей з подальшим швидким зникненням у підпіллі.
У 2010 році дніпродзержинський журналіст Олександр Царіков документував обстріл автомобіля місцевого бізнесмена Олександра Спектора. Всі ознаки вказували на причетність саме цього угруповання. П'ять років потому, у 2015-му, той же журналіст став жертвою жорстокого нападу. Троє невідомих у балаклавах напали на нього з битами, прутами та трубами. Царіков отримав численні переломи та травми голови, внаслідок чого йому встановили титанову пластину на лоб та металічну вставку в локіть. Він також втратив здатність розпізнавати запахи.
Публіцист впевнений, що замах був замовлений через його критичну журналістську діяльність. Його видання регулярно викривало корупцію в місцевій владі. Царіков припускає причетність мера міста до організації нападу, оскільки той мав зв'язки з членами угруповання Нетребка. Розслідування цієї справи все ще тривало на момент розповіді.
Олександр Спектор, народжений 17 лютого 1963 року, керує Дніпродзержинським портом, займається нерухомістю та ресторанним бізнесом. Він став однією з найбільш переслідуваних мішеней Нетрика. Найтяжчіший напад на нього стався 10 липня 2010 року. Коли Спектор їхав на роботу, його джип обстріляли за сто метрів від порту. Машину пробили 13 куль. Одна з них пройшла всього за два сантиметри від його серця. Спектор отримав поранення плеча, печінки, переломи ребер. Хірург 8-ої лікарні міста Ігор Коврига констатував, що ці поранення були несумісні з життям, і без невідкладної медичної допомоги пацієнт помер би протягом тридцяти хвилин від крововтрати.
Колишній начальник ГУ УМВС у Дніпропетровській області Віктор Бабенко офіційно охарактеризував цей напад як побутову сварку, не згадавши про діяльність організованої групи. Спектор переконаний, що це була навмисна дезінформація, спрямована на відведення підозр від Нетребка і свідчила про співпрацю злочинців з правоохоронцями.
Заступник голови Комітету ВР України з питань правоохоронної діяльності Віталій Купрій підтверджує факт такої співпраці. За його словами, у 2011 році люди Нетрика намагалися вбити й його самого. У 2013-му вони здійснили напад на активістку Тетяну Чорновол, яка згодом стала народною депутаткою. Купрій має докази причетності угруповання до цього злочину. Один з учасників нападу, Андрій Зінченко, який сидів за кермом джипа під час атаки на автомобіль Чорновол, звернувся до Купрія по допомогу.
Зінченко був постійним помічником Нетребка. Після замаху на Чорновол він втік до Москви, оскільки в Україні йому довелося б відповідати за скоєний злочин. На відміну від самого Нетребка, якого міліція ніби не помічала. За розповіддю Зінченка, під час атаки на Чорновол у машині перебував і сам Нетребко. Коли Зінченко звернувся до Купрія зі своєю розповіддю, він уже перебував у Московському СІЗО №4, оскільки Київ оголосив його в міжнародний розшук через Інтерпол, і російські органи затримали його для екстрадиції.
У записі телефонної розмови між Зінченком і Спектором утікач розповідає про свою ситуацію. Він каже, що потрапив у в'язницю через людину, причетну до нападу на Спектора, і просить допомогти йому вийти. Спектор скептично ставиться до його можливостей, враховуючи напружені відносини між Москвою та Києвом. Зінченко натякає, що володіє цінною інформацією, яку йому передав Купрій.
Спектор пізніше розповідає, що перевірив всю інформацію, яку надав Зінченко, і виявив, що вона виявилася неправдивою. Зінченко назвав людину, яка нібито замовила напад на Спектора, але той виявився інвалідом, який переніс інсульт і фізично не міг організувати такий злочин. Цей чоловік звернувся до Спектора, щоб отримати певну суму грошей, яку навіть озвучив. Йому дуже не хотілося екстрадиції.
Мати Зінченка стверджує, що нічого не знає про діяльність свого сина і давно його не бачила. Вона наполягає, що його підставили, обіцявши великі гроші. За її словами, його просто посадили в машину, не пояснивши, що відбувається. Вона припускає, що метою було лише залякування, а не вбивство, і що обвинувачення в замаху на вбивство було вигадано пізніше.
Тетяна Чорновол, яка стала жертвою нападу, не виявила особливого страху. Згодом вона не проявляла активного інтересу до ходу розслідування. Купрій запропонував їй співпрацю, але вона відмовилася з невідомих причин. Спектор припускає, що Чорновол вважала розслідування цієї справи менш важливим, ніж інші проблеми в країні, і тому не бажала витрачати на це час.
До цього часу практично жоден злочин угруповання Нетребка не був розкритий. Ніхто навіть не намагається підрахувати кількість убитих та покалічених, які можуть бути на совісті цієї організованої групи. Варто згадати смерть у 2009 році В'ячеслава Брагинського, друга та бізнес-партнера Спектора. Його вбили саме в той день, коли він мав давати свідчення проти запорізької судді.
Усі ниточки від цих та, ймовірно, інших нападів ведуть до дніпродзержинської міліції. Зв'язок стає очевидним, коли розглянути історію керівництва місцевого управління. У 2003–2005 роках начальником міліції у Дніпродзержинську був Валерій Мазан, який згодом став виконувачем обов'язків начальника Київської міліції. Його службова діяльність викликає питання не лише через ймовірний зв'язок з угрупованням Нетребка, а й через те, що його також підозрюють в організації розстрілів на Майдані.
Купрій наголошує, що слідство повинно розглянути мотиви та причетність Мазана до злочинів проти Чорновол та діяльності бандитського угруповання з Дніпродзержинська. За його твердженням, екс-виконувачу обов'язків начальника Київської міліції Мазану та членам злочинного угруповання Олега Нетребка, яких звинувачують в організації замовних убивств, розправ, нападів та розстрілів на Майдані, навмисно дали можливість втекти. Начальник столичної міліції та сам Нетрик довгий час спокійно пересувалися територією країни. Хоча зараз вони перебувають за кордоном, в Україні залишилися люди, готові виконувати їхні накази.