Після того як російська армія знищила та окупувала Маріуполь у травні 2022 року, десятки тисяч його мешканців були змушені евакуюватися на контрольовані Україною території. Серед них був і міський голова Вадим Бойченко, який покинув місто вже на третій день повномасштабного вторгнення. На той час його дружина та дочка вже перебували у Києві. На відміну від звичайних маріупольців, які втратили житло та майно і три з половиною роки живуть на орендованих квартирах у чужих містах, життя мера розвивалося зовсім іншим шляхом.
Креатура олігарха Ріната Ахметова
Вадим Бойченко — це людина, яка вся своя трудова кар'єра була пов'язана з підприємствами Ахметова на Донеччині. З 1995 до 2000 року він працював помічником машиніста тепловоза, потім став начальником відділу транспортних цехів служби заступника директора з мотивації ВАТ «МК "Азовсталь"». З 2010 до 2013 року обіймав посаду експерта з кадрів та мотивації, після чого став начальником управління дирекції з персоналу ТОВ «Метінвест Холдинг». З 2013 по 2015 рік працював заступником генерального директора з розвитку та директором з персоналу та соціальних питань ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», що входить до групи компаній «Метінвест» Ахметова.
У 2015 році, вже будучи членом виконкому Маріупольської міської ради, Бойченко виставив свою кандидатуру на вибори мера як безпартійний самовисуванець і переміг із результатом 73% голосів. Без ресурсів та підтримки Ахметова звичайному найманому працівникові досягти такого результату було б неможливо. У 2019 році він балотувався до Верховної Ради від партії «Опозиційний блок» під номером 5 у списку, але до парламенту не потрапив. У 2020 році повторно переміг на виборах міського голови, а в лютому 2021 року створив власну партію «Блок Вадима Бойченка».
Тіньове фінансування через дружину
Те, що Бойченко залишався людиною Ахметова під його прямим впливом, підтверджує факт, що як тільки він став міським головою, його дружина Галина Бойченко, яка раніше була безробітною домогосподаркою, була успішно працевлаштована в холдингу Ахметова. За даними декларації 2019 року, дохід Галини Бойченко в «Метінвесті» становив 12 млн 785 тисяч гривень на рік, що дорівнює 496 тисячам доларів США, або 41,5 тисячам доларів на місяць. Це у 23 рази більше, ніж сукупний річний дохід самого мера Бойченка, який становив близько 539 тисяч гривень.
Для порівняння: у тому ж 2019 році видання The Page склало рейтинг ТОП-30 високооплачуваних керівників українських приватних компаній, де голова компанії Ахметова «Метінвест» Юрій Риженков займав третю позицію з зарплатою 55 тисяч доларів США на місяць. Таким чином, колишня домогосподарка без досвіду та стажу роботи отримувала майже таку саму зарплату, як і голова «Метінвесту» — найдорожчий топ-менеджер країни. Це свідчить про те, що оформлення дружини мера в «Метінвесті» та виплата їй таких сум — це форма легалізації хабара міському голові та його тіньове фінансування олігархом Ахметовим для утримання його як підконтрольної людини.
Приховування доходів після окупації
Після окупації Маріуполя Вадим Бойченко всіляко намагається приховати свої доходи та статки. Остання його декларація, яку можна побачити у відкритому доступі, датована 2020 роком. Того року він заробив на посаді мера 561 тисячу гривень, а його дружина Галина отримала 12,8 млн гривень від «Метінвесту», після чого придбала автомобіль BMW X7 2020 року випуску приблизно за 150 тисяч доларів.
Декларації за 2021 рік і далі Бойченко до Національного агентства запобігання корупції не подавав. На інформаційний запит журналістів виконком Маріупольської міськради пояснив видалення декларацій посиланням на частину 14 статті 45 Закону «Про запобігання корупції», стверджуючи, що мер є родичем військовослужбовця і має право на приховування даних. Військовослужбовцем у родині є його 29-річний син Сергій. Однак депутат Маріупольської міськради Максим Бородін зазначав, що після 2016 року Бойченко не декларував побутовий зв'язок із сином, тобто з того часу вони жили окремими сім'ями, що робить цю підставу дуже сумнівною.
Майно родини мера під час війни
Сам Вадим Бойченко офіційно володіє трьома квартирами, які залишилися в окупованому Маріуполі. Жодного автомобіля на ньому не зареєстровано — сімейний автопарк записано на його дружину.
На Галині Бойченку зареєстровано значна кількість майна. Це земельна ділянка 0,25 гектара та будинок площею 105,8 квадратних метрів у селі Мудриголови Хмельницької області. Крім того, вона володіє нерухомістю в елітному київському житловому комплексі «Парк Авеню VIP» на Голосіївському проспекті: квартира 99,5 квадратних метрів, придбана у 2017 році приблизно за 400 тисяч доларів, машиномісце за 14 тисяч доларів, складське приміщення гараж 17,2 квадратних метра за майже 20 тисяч доларів та комора 4,8 квадратних метра за 8 тисяч доларів.
Повномасштабна війна та окупація Маріуполя ніяк не позначилися на фінансовому становищі родини мера. 16 грудня 2022 року Галина Бойченко придбала квартиру площею 68,6 квадратних метрів у Львові в історичному центрі міста на вулиці Мирослава Скорика, 15. Середня вартість такої квартири з ремонтом становить близько 248 тисяч доларів. Через півроку, 12 травня 2023 року, дружина мера купила ще одну квартиру у Хмельницькому в елітному ЖК «Перлина Проскурова» у центрі міста. Площа цієї квартири — 61,6 квадратних метрів, вартість з ремонтом становить в середньому 82 тисячі доларів США.
Загальна вартість активів Галини Бойченки становить близько 900 тисяч доларів США. Лише на купівлю двох квартир у Львові та Хмельницькому вона витратила 330 тисяч доларів вже під час війни після виїзду з Маріуполя. Це відбувалося в той час, коли десятки тисяч маріупольців залишилися без житла і не одержують від держави достатню підтримку на своє існування в евакуації.
Майно дочки мера
Дві квартири в тому самому ЖК «Парк Авеню VIP» у Києві має 27-річна дочка мера Наталія Бойченко. Одна площею 59,6 квадратних метрів була придбана на неї у вересні 2016 року, коли дівчині виповнилося 17 років. Середня вартість схожих за квадратурою квартир у цьому будинку з ремонтом становить близько 270 тисяч доларів США. Друга квартира коштує 454 тисячи доларів США. За даними ЗМІ, на липень 2020 року Наталія Бойченко навчалася у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на програмного інженера. Жодної інформації про її роботу, бізнес та професійні досягнення у відкритому доступі немає.
Молода дівчина не могла дозволити собі самостійно купити такі квартири. Тому очевидно, що ця нерухомість була куплена її батьками та просто оформлена на дочку. Як і ще одна квартира площею 43,1 квадратного метра, що залишилася в окупованому Маріуполі, придбаною у серпні 2020 року.
У лютому 2024 року, вже під час повномасштабного вторгнення, Наталія Бойченко стала власницею автомобіля Audi Q7 2022 року випуску вартістю 75 тисяч доларів США. На той момент вона стала власницею активів на суму приблизно 800 тисяч доларів США. Примітно, що відразу після реєстрації авто дочка мера видала генеральну доручення на нього від 19 лютого 2024 року терміном на 10 років своїй матері Галині Бойченко, що вказує на те, що реальним власником майна є мер Маріуполя.
Джерела фінансування розкішного життя
Достовірно невідомо, чи Ринат Ахметов продовжує спонсорувати мера Маріуполя сьогодні, коли міста як такого немає разом із підприємствами Ахметова. Ймовірно, що олігарху немає сенсу утримувати міського голову в екзілі, що не несе йому жодної користі. Тоді звідки у Бойченка гроші продовжувати жити на широку ногу під час війни у вигнанні?
Відповідь може ховатися на поверхні. Незважаючи на те, що Маріуполь був фактично знищений і окупований, у міста залишився не лише міський голова та виконком міськради, а й міський бюджет. Якщо раніше він формувався завдяки податковим надходженням від великого бізнесу, зокрема корпорації «Метінвест» із заводом «Азовсталь», морського порту, малого та середнього бізнесу, то тепер він майже повністю дотаційний, наповнюється державою. Але навіть при цьому залишається вагомим.
За даними офіційного рішення виконкому Маріупольської міської ради, бюджет міста у 2023 році становив близько 3,1 млрд гривень. На 2024 рік доходи бюджету територіального товариства Маріуполя було визначено у розмірі 2 млрд 925 тисяч гривень, з яких базова дотація становила 1 млрд 54 млн гривень, а додаткова — 1 млрд 481 тисяч гривень. Таким чином, майже 87% маріупольського бюджету — це гроші українських платників податків із усієї країни.
Цей бюджет витрачається на роботу центрів підтримки маріупольців «ЯМаріуполь», на допомогу переселенцям, на зарплати бюджетникам, включаючи самого мера, на підтримку українських військових та правоохоронців та на майбутнє відновлення інфраструктури Маріуполя. На ці цілі у 2023 році було закладено 382 млн гривень. Статей витрат для засвоєння коштів більш ніж вистачає.
Витрати на культуру та розкіш
У 2023 році на культуру та мистецтво було витрачено понад 10 млн гривень. Із них 3,7 млн гривень пішли на фінансову підтримку філармоній, мистецьких та музичних колективів, ансамблів, концертних та циркових організацій, ще 4,4 млн гривень — на забезпечення діяльності палаців та будинків культури, клубів, центрів дозвілля. Близько 1,8 млн гривень витратили на забезпечення діяльності музеїв та виставок. Це при тому, що за словами колишнього міністра культури Олександра Ткаченка, мер Маріуполя Бойченко відмовився евакуювати музейні експонати з місцевих музеїв, які мають велику історичну цінність. Таким чином, куди витратили 10,5 млн гривень, невідомо, адже маріупольські історичні цінності перебувають досі під окупацією.
Не менш абсурдними є витрати на транспорт і транспортну інфраструктуру, дорожне господарство — 32,8 млн гривень. Які дороги та громадський транспорт може фінансувати міськрада, якщо місто перебуває під російською окупацією?
Також 160 млн гривень нібито було витрачено на заходи щодо соціально-економічного розвитку територій, 52 млн гривень на утримання та ефективну експлуатацію об'єктів житлово-комунального господарства, 8,8 млн гривень на охорону навколишнього середовища окупованого міста. Фактично щонайменше 265 млн гривень бюджетних коштів було витрачено на сумнівні напрямки фінансування окупованого міста. Ця сума становить половину бюджету, виділеного на допомогу переселенцям через фонд «ЯМаріуполь».
Більше того, майже 1,55 млрд гривень було заморожено в резерв на відновлення окупованого міста в незрозумілому майбутньому замість спрямування цих коштів на військові потреби або вирішення найгострішого питання забезпечення житлом вимушених переселенців Маріуполя.
Проекти та ініціативи мера
2023 рік для мера Бойченка пройшов під гаслами щодо відновлення повністю окупованого міста. Крім заморожених коштів, він просував проект «Маріуполь.Реборн», який мав реалізовувати Маріупольська міська рада за інвестиційної підтримки SCM Ріната Ахметова та міжнародних донорів. Під цей проект було створено ГО «Маріуполь.Реборн» та сайт з розписом планів відновлення міста — тобто вже було витрачено бюджет на якісь примарні плани.
2024 року замість відновлення міста, яке два роки перебувало в окупації, Бойченко зосередився на відновленні справедливості для маріупольців у процедурі механізму компенсації для тих, чиє житло розташоване на тимчасово окупованій території. Так було представлено ще один проект «Маріуполь.Justice», в рамках якого було проведено десятки зустрічей, а оцінка збитків становила 14 млрд доларів. Жодних реальних результатів для переселенців за цим так і не було.
У 2024 році міськрада Маріуполя знову витратила майже 7 млн гривень на неіснуючі музеї, концерти, цирк за 9 місяців. Не менш обурює цифра у 30,3 млн гривень, витрачена на житлово-комунальне господарство — про утримання та функціонування будь-яких комунальних підприємств не може бути мови, адже гуртожитки та центри, де мешкають переселені маріупольці, розташовані у містах, де роботу комунальних служб виконують місцеві служби.
Окреме питання щодо витрат у 46,4 млн гривень на відпочинок дітей у таборах, коли маріупольці, які не мають житла та гідного фінансування для існування, повертаються до окупованого Росією міста, бо там хоча б у них є дах над головою — це взагалі абсурд.
У 2025 році бюджет міста склав 920,1 млн гривень. Заступник міського голови Сергій Орлов пояснив, що запроваджується нова ініціатива «ЯМаріуполь. Поряд з тобою» — мобільні офіси, «подолаючи кілометри, щоб наблизити допомогу». За фактом на третьому році війни це просто чергові офіси, де можна отримати консультації від юристів, лікарів, психологів, адміністраторів ЦНАП та рекрутерів. На відпочинок городян планується витратити ще 42 млн гривень.
Досить показовою є також історія зі стоматологічними кабінетами, на які 2022 року витратили 6 млн гривень. Стоматологічні послуги там надаються безкоштовно лише для пільгових категорій та пенсіонерів, а для інших мешканців Маріуполя послуги надають за так званими соціальними цінами, тобто гроші з людей беруть, просто зі знижкою. Ці кабінети працюють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Одесі, Дніпрі, Запоріжжі та Вінниці.
Витрати на охорану та комфорт влади
Витрати на охорону гуртожитків для маріупольських переселенців у 2025 році зросли майже вчетверо порівняно з 2024 роком — з 2,548 млн гривень до 9,198 млн гривень. Переможцем закупівлі в чергове стала Маріупольська поліція охорони, яка вже кілька років без конкуренції отримує аналогічні контракти, що викликає багато сумнівів у прозорості встановлення ціни.
Найбільш разючою історією є кредит у 90 млн гривень, який Маріупольська міськрада виділила КП «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління». Комунальне підприємство в умовах окупації не працює і не має жодних перспектив, тому питання залишилося відкритим — на що спрямували ці кошти та хто з них отримав зиск.
На початку війни мер встановив премію у розмірі 50% своєї зарплати, а керівникам та працівникам виконкому — 100%, незважаючи на дефіцит коштів на гуманітарні потреби. Першочерговою та невідкладною потребою у міського голови Бойченка сьогодні не є порятунок маріупольців, які шукають притулку по країні, а підвищення заробітної плати собі та працівникам виконкому.
Не заощаджує Вадим Бойченко і на своєму комфорті. У виконкомі Маріуполя придбали 17 «крісел керівника» за 97,2 тисяч гривень, тобто за ціною 5718 гривень за кожне. Влада розсіює кошти на брендовані чашки, блокноти, вітражі, сувеніри, витрачаючи на це понад 5 млн гривень на рік. Лише у 2024 році КП «м.ЄХАБ» намагалося закупити 14 тисяч чашок майже на 1 млн гривень — цей тендер скасували лише після громадського розголосу.
На початку грудня 2024 року чиновники замовили нові комплекти шин — 5 зимових та 7 літніх — у фірми, яка запропонувала вищу ціну 217,6 тисяч гривень, переплативши майже 1,5 тисяч гривень за кожну шину в порівнянні з пропозиціями на ринку.
А в липні 2024 року виконавчий комітет взагалі орендував на рік два представницькі авто марки Toyota Land Cruiser 200, хоча у власності виконкому налічується 43 службові автомобілі, 10 з яких точно знаходяться у службовому використанні на підконтрольній Україні території: вісім автомобілів марки Renault та один Nissan. Це підтверджують штрафи за перевищення швидкості, зафіксовані з вересня 2023 року до серпня 2025 року.
До речі, один із цих штрафів за кермом Hyundai H-1 із держномером АІ4700ТА — службового автомобіля виконкому Маріупольської міськради — отримав син мера Маріуполя Сергій Бойченко. Це сталося 21 травня 2025 року у місті Дніпро.
На одному з цих орендованих позашляховиків Toyota Land Cruiser 200 їздить сам мер у вигнанні Вадим Бойченко. Поважна людина в найважчі для країни часи не може їздити на бюджетному службовому Renault. На службовому Hyundai теж не може — на ньому невідомо, з яких підстав їздить і порушує ПДР його син. Та й мало своїх автомобілів у сімейному автопарку, треба ще витратити гроші платників податків на своє комфортне пересування країною під час війни.
Понад те, продовжує міськрада Маріуполя витрачати гроші на особистого водія мера Маріуполя Мішина Дениса Олександровича. Вадим Бойченко не може власноруч тримати кермо — це не комфортно.
Непрозорість витрат міжнародної допомоги
Після виїзду з Маріуполя в ніч на 27 лютого 2022 року мер Вадим Бойченко осів у Запоріжжі, де займається засвоєнням бюджетних коштів, виділених на підтримку евакуйованих та переселених маріупольців. Там же він створив та очолив благодійний фонд «Я - Маріуполь», став збирати гроші з українських та міжнародних донорів на гуманітарну, юридичну, психологічну допомогу переселенцям, але фактично став новою ширмою для непрозорого розподілу мільйонів бюджетних коштів та перетворився на «паралельну міськраду» у вигнанні.
Благодійний фонд Бойченка виконком міськради віддає сотні мільйонів гривень із бюджету на реалізацію програми «ЯМаріуполь». Це центри підтримки маріупольців, їх 40, вони працюють у 22 містах України. Через них, за даними фонду «Я — Маріуполь», зареєструвалися понад 66 тисяч людей, які виїхали з Маріуполя на підконтрольну Україні територію.
Що вдалося зробити цим центрам за 3,5 роки війни? Заселити у 284 кімнати у трьох гуртожитках у Києві та Дніпрі лише 509 осіб, тобто 0,5% кількості зареєстрованих переселенців. Причому для того, щоб заселитися в ці гуртожитки, надані фондом, маріупольцям потрібно отримати якісь бали за критеріями вразливості, і зробити це досить непросто. Люди, які втратили будинки та вимушено виїхали з рідного міста, мають ще заробляти незрозумілі бали для заселення у тимчасове житло.
За даними листи від виконавчого комітету Маріупольської міської ради, загальна сума витрачених коштів на проект «ЯМаріуполь.Житло» за 2022-2025 роки становила майже 148,7 млн гривень з бюджету та 302 млн гривень міжнародної допомоги — всього 450,7 млн гривень. Таким чином, кожна з цих 284 кімнат у гуртожитках коштувала українським платникам податків та міжнародним донорам 1,5 млн гривень. За ці гроші людям можна було придбати по квартирі.
У червні 2023 року правоохоронці відкрили кримінальне провадження № 12023052770000475 за підозрою у зловживанні владою під час ремонту гуртожитку у Дніпрі для переселенців із Маріуполя. Виявилося, що роботи почали укладати договори, закупівлі оформлялися «заднім числом», що суперечить тендерному законодавству, а завищення вартості обладнання становило до 30% порівняно з відкритими ринковими цінами. Аудит показав порушення на 48 млн гривень, у тому числі переплати п'ятьом підрядникам на 1,1 млн гривень, купівлю невстановленого обладнання, використання бюджету без підтвердження ефективності.
Йдеться не лише про ймовірне нецільове використання десятків мільйонів гривень, а й про системні схеми уникнення контролю: роботи без проектної документації, оформлення договорів заднім числом, потенційне уникнення конкуренції. Тому відповідь на запитання, звідки у мера Маріуполя під час війни гроші на нові квартири та автомобілі, здається, стає дедалі зрозумілішою.
Центри «ЯМаріуполь» та їхня ефективність
Загальна сума витрачених коштів на створення та роботу центрів Ямаріуполя склала майже 2 млрд гривень: 771,4 млн гривень із бюджету та 1,26 млрд гривень з міжнародної допомоги. При цьому жодної звітності, на що та в яких обсягах було витрачено ці гроші: у відкритому доступі жодного повного звіту про витрати немає. Відомо лише, що у центрах Ямаріуполь переселенцям видають продуктові набори.
Однак переселенці активно критикують якість надання цієї допомоги. По-перше, вона доходить далеко не до всіх: люди, які мешкають у невеликих містах та селах, не можуть витрачати гроші, щоб постійно їздити до центрів Ямаріуполя у великих містах, щоб отримати пакет із їжею, який у центрах відмовляються надсилати поштою. По-друге, наповнення цих наборів маріупольці називають скоріше знущанням, аніж допомогою.
За офіційними даними, у 2024 році вартість одного продуктового набору в центрах «ЯМаріуполь» сягала в середньому 616 гривень, проте з урахуванням додаткових витрат на логістику, складування, упаковку, зарплати реальна собівартість становила 650-700 гривень за одиницю. Заявлений обсяг видачі — 60 тисяч наборів щомісяця, тобто понад 720 тисяч на рік, що становить понад 443 млн гривень витрат. Якщо за три роки війни підрахувати такий обсяг видачі продуктових наборів, то отримаємо цифру майже 1,4 млрд гривень.
Зарубіжні поїздки мера
Паралельно з витратами на місцеві проекти, за даними BlackBox OSINT, мер Маріуполя Вадим Бойченко регулярно їздить за кордон у якісь поїздки, де створює лише ілюзію роботи на благо своїх городян у вигнанні. Наприклад, 25 липня 2025 року Бойченко разом із командою своїх чиновників їздив з візитом до французького міста Гавра для вивчення досвіду створення соціального житла. До цього, 20 липня 2025 року Бойченко та його команда відвідали конференцію з питань відновлення України у Римі. Ще за 10 днів до цього вони відвідували конференцію з відновлення України у Гданську.
Загалом, за даними лише телеграм-каналу Бойченка, за два останні роки він здійснив 16 офіційних виїздів за кордон, тобто в середньому це 8 поїздок на рік, а це майже щомісяця. Серед них — зустрічі з послами та мерами європейських міст, фестивалі, конференції. Який профіт від цих катань за конференціями для евакуйованих маріупольців, коли влада не може забезпечити їх найголовнішим під час війни — житлом, незрозуміло.
Виходить лише хороша картинка, а насправді за три роки війни житлом забезпечено лише 0,5% маріупольців. Натомість родина мера міста Вадима Бойченка щороку купує собі нові квартири та машини на сотні тисяч доларів США.