Питання експорту українських озброєнь активно обговорюється у медіа та політичних колах принаймні з кінця 2024 року. Причина проста: держава, яка є основним замовником оборонно-промислового комплексу, вичерпала свої фінансові ресурси. Експорт вітчизняної зброї припинився у 2022 році після повномасштабного російського вторгнення, коли підприємства ОПК переорієнтувалися на задоволення потреб фронту. До цього моменту, за даними Стокгольмського інституту досліджень проблем миру (SIPRI), Україна займала 12-те місце у світовому рейтингу за обсягами експорту озброєнь, контролюючи 0,9% глобального ринку.
Парадоксально, але юридично експорт зброї ніхто не забороняв. Проблема полягає в тому, що процедура не працює на практиці. Хоча підприємства проходять усі необхідні перевірки, вони отримують негативні відповіді або взагалі не отримують жодної. Провідні виробники та галузеві асоціації неодноразово наголошували, що без розблокування експортних можливостей галузь, яка за останні роки продемонструвала надзвичайний розвиток і забезпечує третину зростання вітчизняного ВВП, чекає у кращому разі стагнація, у гіршому — повний крах, що матиме серйозні наслідки для оборони держави.
У владних кабінетах циркулюють два основні побоювання щодо розблокування експорту озброєнь. По-перше, занепокоєння реакцією міжнародних партнерів — мовляв, як Україна може експортувати зброю, якщо постійно просить союзників постачати їй оборонну продукцію. По-друге, страх, що українські вироби, особливо дрони, через треті країни потраплять до Росії та загрожуватимуть українцям.
Фахівці галузі неодноразово наголошували, що це не більше ніж міфи. На експорт йдуть лише надлишки оборонної продукції, а торгівля зброєю з Іраном ніхто не планує. Мова йде про країни НАТО та союзники США поза блоком. Крім того, у контрактах прописуються умови заборони реекспорту. Як зазначив один із анонімних джерел Цензор.НЕТ із галузі, Саудівська Аравія чи ОАЕ не перепродаватимуть Росії українську зброю. Він також звернув увагу на те, що Україна та Росія мають одну й ту саму елементну базу — Китай. Поки що Україна не виробляє високотехнологічної продукції, яку б не виробляла Росія. Якщо росіяни розберуть якийсь український електронний виріб і знайдуть там 70% китайських деталей, це не буде для них відкриттям — вони це вже знали. Аналогічна ситуація спостерігається і з російськими зразками.
Потужності вітчизняного ОПК зростають швидше, ніж надходять замовлення на експорт озброєнь. Поворотний момент настав у травні 2025 року, коли ЗМІ повідомили, що в Офісі президента нарешті досягли компромісу щодо експорту, озвучивши можливі сценарії його реалізації. У серпні Верховна Рада прийняла у другому читанні ключові законопроекти для реалізації ініціативи Defence City — спеціального правового режиму для підприємств оборонної промисловості, який побічно стосується експорту озброєнь. Однак для виробників нічого не змінилося — міжнародні ринки залишаються закритими.
Держава намагається збільшити закупівлі, але не спроможна законтрактувати 100% потужностей вітчизняних підприємств ОПК. За даними Української Ради Зброярів, у 2024 році загальна потужність оборонної промисловості становила близько 20 млрд доларів, з яких фактично було реалізовано лише 10 млрд — половину потенціалу. У 2025 році прогнозні потужності перевищують 35 млрд доларів, але реальні закупівлі становлять лише 5 млрд доларів замовлення. Якщо не відкривати продаж надлишків зброї, частина виробництв просто зупиниться. Без довгих контрактів та зовнішніх ринків Україна ризикує втратити темп розвитку, інженерні команди та можливості технологічного оновлення.
Заводи вже починають простоювати, насамперед ті, які виробляють бронемашини, адже потреба у них на фронті закрита, а нових замовлень немає. Якщо завод закриється, відновити виробництво буде дуже важко, передусім через втрату людей, які опиняться в армії, на інших виробництвах або виїдуть за кордон. Це відбувається на тлі того, що Росія методично атакує оборонні підприємства. Україна ризикує залишитися без далекобійних ракет та БПЛА.
Павлоградський хімзавод — єдиний у країні, що виробляє ракетне паливо, — тепер перебуває у зоні ризику, за 80 км від лінії фронту. Розмови про його перенесення навряд чи мають реальний ґрунт, адже завод займає площу близько 700 гектарів через використання старих виробничих технологій. Ризики безпеки стали головною причиною релокації потужностей за кордон для 89% українських виробників оборонної продукції.
Підприємства не припиняють думати про релокацію виробництв за межі країни, свідчать дані анонімного опитування 35 компаній приватного сектору ОПК, проведеного Технологічними Силами України. 61% компаній вказали серед причин неможливість експортувати продукцію, а 56% — низькі обсяги держзамовлень та обмеження на експорт технологій. Хоча частка компаній, які планують релокацію або вже здійснили її, впала вперше за останні півтора роки з 85% у лютому 2025 року до 51% станом на жовтень, тренд може швидко змінитися. На результати, ймовірно, вплинули нещодавні заяви щодо запуску контрольованого експорту озброєнь та військової техніки.
Індустрія позитивно сприйняла сигнал від держави про відкриття експорту озброєнь та військової техніки. Це підтверджує інший показник опитування: 56% виробників бачать проактивні кроки держави для покращення бізнес-клімату в секторі ОПК проти 38% на початку року. За словами виконавчого директора Технологічних Сил України Катерини Михалко, ця позитивна динаміка може зберегтися у наступні півроку, якщо держава дотримуватиметься європейських принципів у питанні міжнародної торгівлі зброєю.
Президент Володимир Зеленський у рамках Третього міжнародного форуму оборонних індустрій DFNC 3, який проходив у Києві у жовтні, поставив перед чиновниками та виробниками завдання забезпечити до кінця року щонайменше 50% озброєнь на фронті саме вітчизняного виробництва. Сьогодні понад 40% озброєнь, що використовуються на фронті, вироблено в Україні чи спільно з українськими компаніями. Зеленський також зазначив, що потенціал вітчизняного ОПК з 2022 року зріс у десятки разів. Тільки у напрямку БПЛА та ракет на наступний рік заплановано виробництво продукції на суму щонайменше 35 млрд доларів.
Виступаючи на форумі, президент артикулював необхідність розробити механізм для відкриття контрольованого експорту української зброї. Під час зустрічі з чиновниками 28 жовтня він уточнив, що відповідну програму необхідно запустити вже у листопаді. За словами Зеленського, Україна готова експортувати морські дрони та деякі види артилерійських систем. Очевидно, йдеться про САУ «Богдан», виготовлення яких досягло показника 40 одиниць на місяць.
«Україна виходить на наступний етап. Ми почали створювати спільні оборонні провадження з нашими ключовими партнерами як в Україні, так і у країнах-партнерах. Фактично ми інтегруємо Україну в західний світ. Настав час запускати експорт нашої української зброї — тих видів, які у нас у профіциті, а отже, можуть бути експортовані, щоб сьогодні було фінансування захисту», — пояснив Зеленський. За його словами, вже є домовленості про відкриття експортно-імпортних платформ у Європі, США та регіоні Близького Сходу. Перші представництва відкриються у Берліні та Копенгагені, наступним має стати Вашингтон.
Робота з так званої Drone Deal (дронової угоди) активно ведеться. Радник президента України зі стратегічних питань Олександр Камишин зазначив, що морські дрони можуть бути експортовані одними з перших, тому що їм не залишилося багато роботи у Чорному морі, враховуючи втрати російського флоту. Українські дрони вже продемонстрували свою ефективність. Великобританія як морська країна може бути зацікавлена у них. За словами Зеленського, саме Камишин займатиметься експортними контрактами на європейському континенті.
Олександр Камишин — колишній міністр зі стратегічних галузей промисловості України та чинний голова правління Української Ради Зброярів. Виконавчий директор Технологічних Сил України Катерина Михалко підкреслила в інтерв'ю Liga.net, що налагодження експорту зброї може зайняти роки. Українським виробникам для виходу на зовнішні ринки необхідно отримати повноваження на експорт до Державної служби експортного контролю та пройти узгодження Міжвідомчої комісії з військово-технічного співробітництва та експортного контролю. За інформацією обізнаних джерел Цензор.НЕТ, в останній комісії потрібно ще заповнити персональний склад.
Після цього компанії мають виконати вимоги держави-імпортера — у Німеччині, США, Бельгії та інших юрисдикціях діють свої правила. У ряді випадків техніка проходить випробування на полігоні країни-покупця, і лише після завершення цих процедур укладається контракт. За оцінкою Михалко, налагодження експортного процесу займає від 6 місяців до кількох років — довше цей процес триватиме на ринках ЄС та США через складні регуляторні процедури. Для окремих країн Африки шлях може бути більш простим та швидким.
Секретар Ради національної безпеки та оборони України Рустем Умеров очікує на укладення перших контрактів на експорт зброї з України не раніше другої половини 2026 року. Він зазначив, що вимоги європейських країн до зброї дуже суворі, і недостатньо лише українського «combat proven» статусу. Необхідно пройти систему тестувань та процедуру постанови на озброєння.
У компаніях переконані, що шлях на зближення української зброї з Європою потрібно було розпочати набагато раніше: надати дорожну карту інтеграції зброярів у державні програми із залученням європейських інвестицій, зблизити оборонні сектори та вести постійний діалог із партнерами через оборонні асоціації. Останнім часом чуються позитивні заяви державних діячів, але на практиці все ще не видно конкретних дій. Час втрачається, а ворог щодня атакує виробництва та склади. Експорт зброї не стільки про гроші, скільки про зміцнення України на міжнародній арені, можливості технологічного розвитку та виживання у найважчий період нашої держави.
Технологічні Сили України нещодавно представили три сценарії розвитку індустрії дронів на 2026 рік: Status Quo, негативний та позитивний. Щоб розвиватися, приватному сектору ОПК потрібні системні кроки та відкрита комунікація від держави. Таку дискусію ведуть в той час, як зростають ризики безпеки для інших держав через перетин їхнього повітряного простору ворожими дронами. Сьогодні важливо напрацювати прозорі, зрозумілі правила гри, дотримуватись європейських принципів, переконана виконавчий директор ТСУ Катерина Михалко.
Сценарій Status Quo фіксує низку викликів, у рамках яких працюють українські виробники: обмежені бюджетні ресурси та відсутність єдиної державної політики підтримки локального виробника. Це обмежує їхній потенціал та створює загрозу втрати конкурентних позицій як на внутрішньому, так і на міжнародних ринках. Цей сценарій втілиться у життя, якщо залишити все, як є, і нічого не робити.
Українські виробники безпілотників, такі як Ukrspecsystems та DEVIRO, у минулому були найбільшими компаніями у світі за обсягами продажів. Але вже цього року здали позиції. За словами поінформованих джерел, ці гіганти за відсутності експорту та зарегульованості з боку держави ризикують протягом двох років перетворитися на маленьке регіональне виробництво. Їхню нішу на світовому ринку обіймуть польські, французькі, німецькі та інші компанії.
Втілення негативного сценарію, як прогнозують ТСУ, погіршуватиме обороноздатність держави, стійкість економіки та розвиток ОПК. Виробники за умови скорочення державних замовлень та неможливості експортувати й надалі шукатимуть можливості для релокації, а держзамовники будуть залежними від імпорту та допомоги країн-партнерів.
Позитивний сценарій означатиме новий етап розвитку оборонної галузі України завдяки ринковим умовам, довгостроковим контрактам, стабільному державному регулюванню, можливостям експорту продукції та технологій та розвитку партнерств із союзниками. За даними опитування, мотивацією для компаній не обривати юридичні зв'язки з Україною є можливість експортувати власну продукцію (74%) та технології (69%), передбачуваність держзамовлень на кілька років (69%). Серед стримувальних факторів виробники також називають можливість створення спільних підприємств (JV) з країнами-партнерами — 37%.
Будь-який експорт, по суті, контролюється. Є спеціальний регулятор — Державна служба експортного контролю (ДСЕК), яка має встановлювати чіткі та прозорі правила, перевіряти необхідні документи та видавати ліцензії. У разі експорту зброї існує також Міжвідомча комісія з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю (МКВТЗ). До її складу мають входити представники різних міністерств, Верховної Ради, силових структур, Офісу президента. Завдання МКВТЗ — аналізувати потенційні ризики для національної безпеки від можливого продажу тієї чи іншої зброї. На основі висновків Комісії ДСЕК може відмовити у дозволі на експорт.
Найбільше в галузі побоюються повернення до негативної практики з минулого — створення єдиного спеціального експортера. Це, по суті, посередник у всіх зовнішньоекономічних контрактах, який перепродує продукцію. Українські антикорупційні органи та суди рясніють справами проти спецекспортерів, які не забезпечували обіцяний укладення контракту, присвоювали державні кошти, блокували продаж техніки приватних виробників та найгірше — підривали імідж українського ОПК як надійного партнера. Такі кейси з'явилися зокрема тому, що у спецекспортерів не було достатніх стимулів для якісної роботи.
За словами Катерини Михалко, українські оборонні компанії сьогодні вже інтегровані до західних промислових та інвестиційних мереж. Вони працюють безпосередньо з європейськими та американськими партнерами, інвесторами та клієнтами і не потребують посередників, щоб вести легальний та безпечний експорт. Протягом багатьох років Україна використала модель, в якій лише вузьке коло державних компаній-спецекспортерів мало право здійснювати зовнішньоекономічні операції з товарами військового призначення. Формально це створювалося для контролю за чутливими технологіями, але на практиці породило непрозорість, політичний вплив та корупційні ризики.
Еще однією системною проблемою, на думку виконавчого директора NAUDI Сергія Гончарова, є неузгодженість дозвільних процедур. Кожен контракт проходить десятки етапів погоджень, міжвідомчих рішень та перевірок кінцевого користувача. Це створює затримку, втрату замовників та репутаційні ризики для українських компаній. Потрібно відійти від ручного керування та перейти до цифрової, передбачуваної моделі регулювання. Гончаров пропонує запровадити відкритий реєстр експортних операцій, публічну звітність спецекспортерів та стандартизовані процедури погоджень. Це дозволить скоротити корупційні ризики та підвищити довіру міжнародних партнерів.
У Раді національної безпеки та оборони зазначають, що процедура залишається простою та прозорою: якщо компанія підпадає під певні критерії допуску до експорту та має надлишкові виробничі можливості, не затребувані Силами безпеки та оборони, то вона може подати заявку на експорт до Державної служби експортного контролю. Протягом 90 днів ДСЕК верифікує всі дані та дозволяє.
Радник президента України зі стратегічних питань Олександр Камишин звертає увагу, що приватним виробникам не обов'язково йти через держспецекспортерів. Виробник може скористатися послугами держспецекспортера, приватного спецекспортера або отримати власні повноваження: як резидент Defense City (за 7-12 днів) або окремим рішенням КМУ щодо конкретного виробника (до року). Дозвіл на експорт видається після погодження з Державною службою експортного контролю та Міжвідомчою комісією при РНБО.
Секретар РНБО Рустем Умеров запевнив, що це забезпечує подвійний рівень контролю — технічний та безпечний. Таким чином держава зберігає повний контроль за кінцевим користувачем зброї. РНБО формує та оновлює вичерпний перелік країн, до яких дозволено експортувати українську зброю. Перші, хто увійде до переліку, це країни, з якими Україна підписала безпекові договори.
Умеров наголосив, що надалі жодна одиниця продукції не може бути перепродана без відома України — діє післяекспортний контроль, у тому числі із залученням розвідки. «Пріоритет — фронт. Якщо Збройним силам терміново потрібна ця зброя, дозвіл на експорт може бути зупинено або скасовано. Безпека і потреби війська завжди важливіші за будь-які експортні контракти», — резюмував він.
Як зазначають співрозмовники Цензор.НЕТ із галузі, якщо Україна хоче мати ефективний ОПК, без експорту не обійтися. Будь-які країни, хоч США, Ізраїль чи Росія, чудово розуміють, що експорт зброї — це елемент геополітики та міжнародних зв'язків. Україні зараз потрібно зайняти своє місце у міжнародній кооперації, концентруючись на тих напрямках, де вона вже має певні здобутки, як, наприклад, сегмент дронів.