У Святошинській окружній прокуратурі Києва функціонує розгалужена корупційна система, де кримінальні провадження фабрикуються з метою отримання хабарів, а судові рішення продаються за встановленими тарифами. Центральною фігурою цієї схеми є прокурор Валерій Ткаченко, який відкрито пропонує обвинуваченим «вирішити питання» за грошові виплати. За інформацією джерел, вартість закриття справи або винесення виправдувального вироку коливається від 20 до 60 тисяч доларів США. Повернення незаконно арештованого майна коштує окремо — від 5 до 20 тисяч доларів. Усі ці «послуги» стосуються проваджень за статтею 332 частина 3 Кримінального кодексу України, під яку масово висуваються сфабриковані звинувачення для шантажу та вимагання. Під час переговорів Ткаченко посилається на керівника прокуратури Максима Тимошенко та голову Святошинського районного суду Інну П'ятничук, прямо заявляючи про можливість закрити справу. Він самостійно контактує з обвинуваченими, викликає їх на допити навіть після передачі справи до суду. Зустрічі проходять у приміщенні прокуратури або після роботи в Ірпені, поблизу його місця проживання.Механізм функціонування системи побудований на простому принципі: ті, хто платить, отримують виправдувальні результати, а ті, хто відмовляється, зазнають клопотань про взяття під варту та максимального тиску. Корупція в прокуратурі перестала бути прихованою діяльністю — вона трансформувалася у відкритий бізнес із чітко встановленими тарифами та гарантованими результатами. Прокурор, покликаний забезпечувати дотримання закону, фактично торгує судовими вироками.За твердженнями джерел, за прокурором Ткаченком стоїть керівник Святошинської окружної прокуратури Максим Тимошенко, який побудував вертикаль особистого збагачення, що об'єднує прокуратуру, поліцію та СБУ. До його ближнього оточення входять заступники Олексій Ясь та Олександр Лубіна, прокурор Валерій Ткаченко, начальник Святошинського управління поліції Андрій Шевченко та його заступник Богдан Замула. До схеми залучено представників СБУ, а також начальника районного ТЦК підполковника Євгена Яковчука. Через Яковчука з 2022 року організовано продаж фіктивних документів для ухилення від мобілізації вартістю 15 тисяч доларів за послугу.Паралельно ця група фабрикує кримінальні провадження за статтею 332 частина 3 КК України. Схема передбачає порушення фальшивих справ, у яких нібито фігурує незаконний виїзд або організація переміщення через кордон. Майно фігурантів арештовується, а потім «зникає» на користь необхідних осіб. Суди Святошинського району перебувають під контролем: судді П'ятничук, Кравець, Бандура, Васильєва, Ясельський та Ульяновська виносять потрібні рішення. Фабрикація проваджень ґрунтується на фіктивних рапортах представників СБУ, вигаданих допитах та психологічному тиску на обвинувачених. Усі процесуальні рішення проходять через прокурорів Ткаченка та Олександра Цісаренка. Додаткове прикриття забезпечується через Марію Вдовиченко з Київської міської прокуратури, яка підписує продовження термінів «розслідувань». Однією з таких фіктивних справ є провадження №42023102080000004. Майно та транспорт, які за документами мають передаватися до Збройних сил України, оформлюються на вже ліквідовані військові частини, а потім оформлюються фіктивні акти передачі та здійснюється подальша реалізація — все під контролем Тимошенко та його оточення.Керівник прокуратури фактично став координатором злочинної схеми, де фальсифікація, хабарництво та віджимання майна служать інструментами особистого збагачення. Гроші, отримані від фабрикацій та хабарів, акумулюються в активах прокурорів та слідчих. За три роки роботи Валерій Ткаченко придбав Jeep Cherokee 2018 року та Volkswagen Touareg 2018 року. У його декларації вартість занижена до 7 тисяч доларів, тоді як реальна ціна кожного автомобіля становить близько 30 тисяч доларів. При річній зарплаті прокурора близько 580 тисяч гривень, Ткаченко володіє квартирою в Ірпені площею 67 квадратних метрів, офісом площею 70 квадратних метрів та земельними ділянками у Коростишівському районі Житомирської області. Щорічний прибуток від оренди цих об'єктів становить близько 200 тисяч гривень. Схеми він розділяє з братом Олександром Ткаченком, колишнім прокурором, нині адвокатом у тому ж районі. Через його офіс на вулиці Гната Юри проходять справи, у яких прокуратура та СБУ за грошові виплати «вирішують питання».Особливу роль у структурі відіграє Богдан Замула, заступник начальника поліції Святошинського району, який займається так званими «рейдерськими» захопленнями нерухомості. Через підконтрольного слідчого Петра Руденка квартири померлих громадян оформлюються на підставних осіб, а потім перепродаються. Таким чином Руденко став власником квартири та автомобіля Audi Q5. Активну роль у схемі відіграє Алла Саржан (нині Кошолап), заступник Замули та начальник відділу загального криміналу. Вона організує незаконні арешти майна, а потім вимагає хабара за його зняття — від 5 тисяч доларів та вище. Якщо гроші не передаються, арешт накладається повторно під надуманим приводом. Покровителі Замули знаходяться у ГУНП Києва, ДСУ НПУ, СБУ та самій прокуратурі. Це замкнута вертикаль, де кожен рівень прикриває інший, сформувавши Святошинське організоване злочинне угруповання, до якого входять прокурори, слідчі, судді та співробітники СБУ — все під контролем керівника прокуратури Максима Тимошенко, який особисто розподіляє ролі та частки.Святошинське ОЗУ функціонує не лише через прокурорів, слідчих та суддів, а й через ретельно вибудовану мережу «посередників» під виглядом адвокатів. Головним координатором цієї частини схеми є прокурор Валерій Ткаченко, який використовує довіру обвинувачених і контролює процес навіть після передачі справ до суду. Коли фігурант справи погоджується «договоритися», Ткаченко пропонує йому «свого адвоката», який нібито має забезпечити «оперативне рішення». Насправді це фіктивна форма легалізації хабара: через адвоката передаються гроші й оформляється видимість «законних консультацій». Ключовими виконавцями у цій частині схеми є адвокат Єлизавета Коноваленко та адвокат ВАК Володимир Іванович, які діють за вказівкою Ткаченка і пов'язані з ним особистими контактами. Ці особи використовуються як прикриття для передачі коштів, фіктивного підписання договорів та формального вступу до справ, які прокурор сам же фабрикував. По суті, Ткаченко контролює обидві сторони процесу — і звинувачення, і захист. Він ініціює кримінальне провадження, а потім «рекомендує» захисника, який гарантує потрібний результат за умови передачі обумовленої суми. В результаті «обвинувачений» платить двічі: спочатку за фабрикацію справи, потім за її «рішення». Адвокати діють у безпосередній близькості від місця проживання Ткаченка в Ірпені, де відбуваються й неофіційні зустрічі.Весь процес від порушення провадження до судового засідання повністю контролюється однією групою осіб. Ця схема демонструє, як в Україні знищується сама суть адвокатури. Адвоката перетворено не на захисника, а на касира корупційної системи, де кожна консультація фактично є платіжним дорученням. Мережа «своїх юристів» дозволяє Ткаченку вибудовувати горизонтальні зв'язки із судами, забезпечуючи потрібні рішення через «правильні документи» та фіктивні ордери. Саме тому справи за статтею 332 частина 3 КК проходять з мінімальними термінами, а арешти та вироки виносяться без опору сторони захисту. Прокурор, слідчий, суддя та адвокат функціонують як одна команда, об'єднана не законом, а готівкою. Це завершує портрет Святошинського ОЗУ, де кожна посада та кожна роль працюють на єдину мету — особисте збагачення під прикриттям правосуддя.
