Під час великої війни Україна зіткнулася з дефіцитом солі — стратегічного продукту, необхідного для економіки. Замість вирішення цієї проблеми, деякі політики вирішили скористатися ситуацією для особистого збагачення. Йдеться про народного депутата від партії «Слуга народу» Павла Халімона, який організував рейдерську атаку на «Катіон Інвест» — єдину нову соледобувну компанію України, яка могла частково замістити втрачений видобуток Артемсолі.
Відновлення з нуля
Коли у 2021 році директором «Катіон Інвест» став Сергій Кондратьєв, підприємство було фактично неживим. Соляне родовище в Тереблі стояло десятиліттями без розробки. У компанії не було нічого, крім ліцензії на видобуток та спеціального дозволу, що існував лише як документ у державному реєстрі.
Кондратьєв почав роботу з нуля: узгодив землю, провів електрифікацію, закупив техніку, здійснив геологічні та підготовчі роботи. За два роки підприємство набуло обрисів повноцінного гірничодобувного об'єкту. У липні 2023 року компанія отримала першу сіль — подію, яку на Закарпатті не спостерігали десятиліттями. Перші зразки подарували Президенту України. До осені шахта була готова видавати до 30 тисяч тонн солі щорічно.
Ринок солі після втрати Артемсолі залишився практично порожнім, і «Катіон Інвест» був одним із небагатьох шансів відновити вітчизняне виробництво. Однак саме в цей момент розпочалася атака на підприємство.
Політичний тиск
Співвласник Олексій Омельяненко представив Кондратьєву нового партнера — народного депутата Павла Халімона. Умова була сформульована прямолінійно: частку підприємства необхідно передати депутату. Аргумент звучав нахабно: «Павло зайде до будь-якого кабінету. Якщо він не буде в долі — вам перекриють усі».
24 листопада 2023 року Халімон особисто приїхав на родовище разом із Омельяненком та Олександром Прозуром — людиною з його близького кола з Прилук. Вони спустилися до шахти, оглянули обладнання, віддали вказівки працівникам. Халімон поводився так, ніби він офіційний співвласник та керівник. Він представив Прозура персоналу як «нового директора», хоча той не мав жодного відношення до компанії. Сам Халімон називав себе «співвласником проекту», «ідеологом» та «інвестиційною нянею». Це був явний сигнал: родовище розглядається як особистий трофей.
Після того як Кондратьєв відмовився передати частку, ситуація різко загострилася. 7 грудня податкова служба Києва та області одночасно визнала ризикованими всі компанії Кондратьєва, які фінансували видобуток. Це паралізувало рух коштів і змусило підприємство зупинити технологічні процеси.
Юридичні атаки
Через кілька місяців статус «ризиковий» навішали й на саму «Катіон Інвест», шість разів поспіль змінюючи формальні приводи. Усі акти інвентаризації підтверджували: порушень немає. Але податкова працювала не за законом, а за політичним замовленням.
Паралельно запустилася юридична атака. Спочатку міноритарний учасник Герей за вказівкою Омельяненка подав фіктивний позов про «незаконність відчуження частки Кондратьєва», але програв у всіх інстанціях. Потім він викупив сторонній борг підприємства та подав заяву про банкрутство — ця схема також провалилася, оскільки борг був погашений.
Після цього у справу вступив Прозур. Він очолював іншу спільну компанію та подав позов про банкрутство від її імені, намагаючись витіснити Кондратьєва як директора. Суд зупинив цю схему, але атака продовжувалася.
Рейдерське захоплення
У 2025 році підприємство почало оживати: ремонтувалася техніка, повертався персонал, готувалися нові етапи видобутку. Халімон та Омельяненко, очевидно, зрозуміли, що час працює проти них. Розпочалася підготовка до найрадикальнішої стадії — рейдерського захоплення.
7 листопада 2025 року двоє сторонніх осіб прийшли до приватного нотаріуса і заявили, що вони є «наглядовою радою» компанії. Такого органу управління ніколи не існувало у статуті «Катіон Інвест». Нотаріус здійснив реєстраційні дії, призначивши директором Прозура. За кілька годин після цього банк заблокував рахунки. Вночі відбулася спроба силового проникнення на об'єкт — класичний фінальний акорд рейдерської операції.
Прозур як виконавець
Прозур не є самостійним гравцем у цій історії. Він — «тінь» Халімона, людина з Прилук, місцевого політичного кола, де депутат десятиліттями збирав свою приватну структуру лояльності. Саме через цей зв'язок він діє не як менеджер, а як виконавець — подає позови, підписує фейкові документи, відвідує об'єкт лише тоді, коли потрібно зробити щось юридично ризиковане. Він операційна рука депутата, який не може поставити свій підпис під незаконною дією.
За даними ресурсу «Судова влада», від імені або за участю Олександра Прозура до ТОВ «Катіон Інвест» подано щонайменше вісім позовів з різних приводів. Частина з них уже розглянута, частина чекає на розгляд. Суть позовів не важлива — вони є класичним елементом рейдерської атаки, в якій добре розуміються як «інвест-няня» та «ідеолог проекту» Павло Халімон, так і банкір-регіонал Омельяненко.
Політичні скандали Халімона
Ім'я народного депутата від партії «Слуга народу» Павла Халімона давно відоме країні. Його прізвище з'являлося в розслідуваннях про вимагання хабарів в аграрному секторі та інших корупційних скандалах. Журналісти фіксували його зустрічі з бізнесменами, де він вирішував питання за оплату.
У 2022 році Халімон опинився в центрі скандалу з нерухомістю на Печерську, оформленою на третіх осіб, але явно пов'язаною з ним. НАЗК знайшло ознаки незаконного збагачення, а САП відкрила виробництво. У фракції «Слуга народу» його зняли з посад, але ніякої відповідальності він так і не поніс.
Усі ці історії показують одну й ту саму модель поведінки: використання мандата для доступу до грошей, впливу та бізнес-активів. Соляне родовище лише доповнило цей перелік. Тут Халімон діяв максимально відкрито: приїжджав на родовище без повноважень, наказував працівникам, вимагав відвантаження солі без документів, представляв Прозура як директора, погрожував блокуванням, стверджував, що має право на частку компанії.
Прилуцькі корені
Де і на чому зійшлися Олександр Прозур і Павло Халімон — окрема історія, але коріння цього альянсу явно веде до Прилук Чернігівської області, звідки обидва вирвалися на простори великого бізнесу та політики.
Саме на дочку благочинного УПЦ МП Прилуцького району Миколу Котеленця, Анастасію Котеленець, записано скандальний особняк Халімона у Києві. Саме у Прилуках Павло Халімон робив свої перші кроки у бізнесі та політиці, звідси він досяг висот Верховної Ради, очоливши обласну організацію «Слуги народу», оскільки, за його власними словами, «грав із Володимиром Зеленським у хокей».
Омельяненко більш впливовий — саме він потрапив у відео Михайла Ткача про особняк як «Невідоме обличчя». Він тіньовий куратор Халімона та його добрий товариш.
Щодо Олександра Прозура, то після багаторічного депутатства у місцевій раді від соціалістів він встиг вчасно перефарбуватися у «зелені» кольори. Цікавим у цьому контексті є той факт, що саме місцевий осередок СПУ, де одне з провідних місць займав Прозур, привів у Прилуки московського бізнесмена Юрія Коптєва, якого пов'язують із ФСБ РФ. Коптєв досі має вплив на частину місцевих еліт, у тому числі через УПЦ МП, до якої так трепетно ставляться Халімон та Омельяненко.
Свідчення та наслідки
Працівники шахти згадують, як Халімон ходив коридорами під землею і поводився так, ніби це його власність. «Казав, що він тут один із керівників. Ми були шоковані», — згадує один із співробітників.
Кондратьєв підтверджує: «Омельяненко Олексій прямо дав зрозуміти — частку має віддати, інакше ми тебе зітремо на порошок». Після цього розпочалися податкові атаки. «Шість разів ми давали пояснення. Шість разів вони вигадували нові підстави. Це не інспекція – це наказ», — каже керівництво.
Фінал цієї історії поки що невідомий. Є скарги до Мін'юсту на дії реєстратора, подано заяви до правоохоронних органів, і вже відкрито кримінальне провадження щодо незаконних реєстраційних дій та спроби рейдерства. Але родовище варте.
Підприємство заблоковане. Видобуток знову зупинено. І доки країна імпортує сіль, українське родовище просто лежить під політичним пресом депутата.
«Катіон Інвест» міг стати прикладом відновлення українського виробництва у важких умовах війни. Натомість підприємство опинилося у центрі конфлікту, де депутат Верховної Ради від правлячої партії разом із колишнім регіоналом намагався встановити неформальний контроль над державними надрами.
Ця ситуація демонструє глибшу проблему: відсутність гарантій захисту бізнесу від політичного тиску. І доки такі практики зберігаються, будь-який стратегічний ресурс в Україні може перетворитися на об'єкт приватного інтересу.
Розслідування показує головне: в Україні досі є політики, які вважають державні надра приватним ресурсом, а державні інституції — інструментами тиску. І серед таких політиків — «слуга народу» Павло Халімон, людина, яка замість захисту державних інтересів займається приватним переділом чужої власності.