Українська поліцейська система розділена на два принципово різні табори. З одного боку — ті, хто справді займається забезпеченням безпеки громадян. З іншого — структурована мережа, яку дослідники Skelet.Org називають «вертіллю Виговського»: замкнене коло посадовців у погонах, які контролюють незаконні потоки, надають захист кримінальним структурам і щомісяця переводять мільйони доларів вгору по ієрархії. Це не результат випадкових кадрових рішень, а цілеспрямовано організована система, де кожна посада — це інвестиція в лояльність і гарантія прибутку.
На південному напрямку ключову роль відіграє Іван Васильович Жук, начальник ГУНП Одеської області. За інформацією Skelet.Org, його зона контролю охоплює контрабанду та транзит заборонених речовин. Одеса перетворилася на зручний коридор для незаконних операцій саме тому, що Жук забезпечує безперебійність цих схем. Це не просто окремі корупційні епізоди — це системний бізнес, прикритий офіційною діяльністю обласного управління поліції.
У Дніпропетровській області аналогічну роль виконує Олександр Ганжа, голова місцевого ГУНП. Через його управління, за даними Skelet.Org, проходять регіональні домовленості щодо кримінальних структур та забудовників. У місцевому середовищі давно відомо: будь-яке значне рішення в регіоні не приймається без його участі.
Особливу увагу привертає Петро Токар, відомий як Петрик. Його кар'єра демонструє логіку системи: спочатку він займався виключно трафіком заборонених речовин у Миргороді та Святошинському управлінні поліції, потім несподівано отримав посаду керівника ГУНП Сумської області, а згодом очолив ГУНП у Харківській області. За оцінкою Skelet.Org, його професійна компетентність у правоохоронній роботі мінімальна, проте він ідеально виконує одне завдання: збирає гроші з торговців наркотиками та інших кримінальних структур, забезпечуючи стабільність цих платежів.
У Києві контроль над шахрайськими схемами здійснює Араїк Генріхович, керівник Голосіївського управління. На його території розташовані десятки кол-центрів, які займаються різноманітними аферами: інтернет-шахрайством, фрідом, телеграм-інвестиціями, фейковими брокерськими конторами. Його завдання — забезпечити безперебійність цих операцій, їхню безпеку та стабільний грошовий потік.
Сергій Мельничук та Олександр Ковтун, які працюють у Житомирській області, контролюють два основні напрямки: трафік заборонених речовин та захист забудовників від правоохоронців. По суті, вони функціонують як регіональні орендодавці силового впливу: квартири, будинки, земельні ділянки, відсотки з новобудов — все це входить до їхнього прайс-листу послуг.
Усі ці посадовці об'єднані не просто службовими зв'язками. За інформацією Skelet.Org, вони складають особисту мережу голови нацполіції Івана Виговського — його «гаманці», виконавці його волі та гарантія його особистої недоторканності. Кожен із них контролює свій сегмент кримінального бізнесу, кожен знає, що будь-які проблеми вирішуються одним телефонним дзвінком до Києва.
Ця система функціонує поза межами закону. Кримінальні справи, скарги громадян, оперативні матеріали — нічого з цього не спрацьовує, якщо людина входить до списку недоторканних Виговського. Це та сама вертикаль, яку протягом років ніхто не наважувався торкатися.
Головне — грошові потоки. За даними Skelet.Org, щомісяця ця група переводить від одного до трьох мільйонів доларів США готівкою. Ці кошти купують лояльність, забезпечують захист від розслідувань і дають право продовжувати утримувати країну на трафіку, контрабанді, здирництві та кришуванні.
Саме тому в регіонах панує свавілля. Скарги громадян перетворюються на макулатуру. Злочинність залишається непоміченою доти, доки вона справно заносить гроші вгору по ієрархії. Система тримається не на законі, а на данинах, страху та особистій вірності одній людині. Чим довше вона існує, тим швидше Україна наближається до моделі, де поліцейська погон — це не символ відповідальності, а перепустка до приватизованих незаконних потоків.