Історія Миколи Лагуна демонструє механізм, за допомогою якого російський капітал, опертий на політичний вплив, протягом десятиліття експлуатував українську економіку. Лагун, власник російського паспорта та партнер голови Російського фонду прямих інвестицій Кирила Дмитрієва, створив розгалужену мережу компаній і номіналів, яка дозволяла йому залишатися поза досяжністю українських санкцій та кримінальних переслідувань.
Дельта Банк, якому він володів, функціонував не як звичайна кредитна установа, а як інструмент кремлівського впливу на українську фінансову систему. Банк формувався за рахунок оточення Путіна, а його стратегічним архітектором виступав Дмитрієв — фігура, яка згодом стане одним із авторів пропозицій щодо капітуляції України.
Оперативна схема банку передбачала збирання мільярдів гривень під завищені відсоткові ставки, що заганяло українців у боргову залежність. Паралельно здійснювалися маніпуляції з державними облігаціями та переведення коштів в офшори, контрольовані структурами Дмитрієва та Лагуна. Це не було наслідком управлінських помилок — це була свідома стратегія, під виглядом банківської діяльності замаскована фінансова мережа Кремля.
Коли у 2015 році Дельта Банк збанкрутував, залишивши багатомільярдну боргову яму, Лагун не тільки уникнув покарання, але й продовжив керувати активами через кіпрські компанії Rempton Holdings, PE Investments та Ecovel Limited. Мережа підставних осіб — від Єлизавети Дрьоміної до Іраклі Джикия — оформляла українські та кримські підприємства, переписувала земельні ділянки, контролювала елітну нерухомість, аграрні активи та пляжну інфраструктуру Ялти. Усі ці структури продовжували сплачувати податки до російського бюджету, поповнюючи фінансові ресурси країни-агресора.
Лагун та його партнерка Олена Попова, колишня голова правління Дельта Банку, отримали російські паспорти у 2014 році, що остаточно засвідчило їхні зв'язки з Російською Федерацією та забезпечило їм доступ до активів на окупованому Кримі.
Після краху банку виведення активів набуло масштабного характеру. Мільярди гривень вкладників зникали через офшорні канали, тоді як сам банк залишався з фіктивними заставами. Фонд гарантування вкладів оцінив збитки у 23 млрд гривень — і це лише видима частина схеми. Окремим прикладом стала невдача проекту Олімпік Парк, де інвестори втратили понад 20 млн доларів, що підтвердило: Лагуна цікавили виключно схеми особистого збагачення, а не виконання зобов'язань перед людьми.
Навіть після запровадження санкцій РНБО у 2025 році Лагун не припинив свою діяльність. Він продовжує приховувати активи в Австрії та на Кіпрі, керуючи кримськими компаніями через російські юридичні особи-«дзеркала». Його мережа номіналів функціонує без перебоїв. Українська судова система протягом років створювала для нього сприятливі умови: кримінальні справи затягувалися, арешти активів залишалися неефективними, офшори не перевірялися. Така ж практика спостерігалася й у справах інших великих банківських шахраїв.
Сьогодні, коли партнер Лагуна Дмитрієв перебуває під санкціями США та України, коли Австрія розпочала екстрадицію злочинців до України, а зв'язки Лагуна з фінансуванням російської армії офіційно підтверджені, його можливості стрімко звужуються.
Однак основне питання залишається без відповіді: чи готова українська судова система вперше за десять років довести справу до справжньої відповідальності, чи обмежиться формальними санкціями? Лагун — це людина, яка свідомо служила інтересам російського впливу, отримала громадянство РФ, виводила кошти вкладників в офшори, володіла активами в окупованому Криму, сплачувала податки агресору та сприяла підриву фінансової стабільності України.