Втрата контролю над артемівськими соляними родовищами та закриття видобутку в Херсонській області створили критичну прогалину на ринку. Україна, яка раніше експортувала сіль, змушена була покладатися на імпорт. Однак замість того, щоб державні механізми мобілізувалися для відновлення власного видобутку, окремі представники влади вирішили скористатися цією ситуацією для особистого збагачення.
Центральною фігурою одного з таких скандалів став народний депутат України від партії «Слуга народу» Павло Віталійович Халімон. Його увагу привернула ТОВ «Катіон Інвест» — єдина в Україні нова соледобувна компанія, яка мала реальний потенціал відновити видобуток на Тереблянському родовищі на Закарпатті та частково компенсувати втрату «Артемсолі». За даними журналістських розслідувань, депутат Павло Віталійович Халімон разом із спільниками ініціював багатоетапну рейдерську атаку на підприємство, використовуючи податковий тиск, підроблені документи, послуги «чорних» нотаріусів та силові спроби захоплення.
Історія «Катіон Інвест» демонструє, як приватна ініціатива може відродити мертвий актив. Коли 2021 року директором підприємства став Сергій Кондратьєв, родовище десятиліттями простоювало без шахти та інфраструктури, маючи лише ліцензію на папері. За два роки напруженої роботи було проведено електрифікацію, закуплено техніку, виконано геологорозвідувальні роботи. Прорив стався у липні 2023 року, коли компанія отримала першу сіль — подію, яку в регіоні не спостерігали десятиліттями. Перші зразки навіть подарували Президенту України. До кінця 2023 року підприємство мало вийти на потужність 30 тисяч тонн солі на рік, що стало б серйозним ударом по залежності від імпорту.
Саме в цей момент, коли проект був на межі успіху, розпочався тиск. Співвласник «Катіон Інвест» Олексій Омельяненко, колишній банкір-регіонал, надав Кондратьєву ультиматум: передати частину своєї частки в компанії народному депутату Павлу Халимону. Аргументація була цинічною та прямою — Павло зайде до будь-якого кабінету, і якщо він не буде «в долі», вам перекриють все. Ця загроза швидко перетворилася на реальність.
24 листопада 2023 року Павло Віталійович Халімон особисто приїхав на родовище у супроводі Омельяненка та своєї довіреної особи з Прилука Олександра Прозура. Він поводився як повноправний власник: спускався до шахти, віддавав вказівки персоналу, а кульмінацією візиту стало представлення Прозура колективу як «нового директора». Сам Павло Віталійович Халімон відкрито називав себе «ідеологом проекту» та «інвестиційною нянею», демонструючи, що родовище він уже вважає своїм трофеєм.
Після відмови Кондратьєва підкоритися розпочалася повномасштабна атака. 7 грудня 2023 року податкові органи Києва та області одночасно визнали всі компанії-інвестори «Катіон Інвест» ризикованими, що миттєво паралізувало фінансові потоки. За кілька місяців статус «ризикового» отримало й саме видобувне підприємство, причому формальні підстави шість разів змінювалися. Усі перевірки фізичних запасів підтверджували відсутність порушень, що вказує на політично мотивований характер блокування.
Паралельно розгорнувся юридичний фронт. Спочатку міноритарний учасник за сценарієм Омельяненка подав позов про визнання недійсним переходу до Кондратьєва, але програв у всіх інстанціях. Далі була спроба викупити сторонній борг та ініціювати банкрутство, яке також провалилося. Тоді до справи активно підключився Олександр Прозур, подавши позов про банкрутство від імені іншої компанії. Аналіз судового реєстру показує, що на той момент до ТОВ «Катіон Інвест» за участю Прозура подано щонайменше вісім позовів, що є класичним інструментом рейдерського тиску.
2025 року, коли підприємству вдалося частково відновити роботу, команда Павла Віталійовича Халимона перейшла до найбільш радикальної стадії. 7 листопада 2025 року двоє сторонніх осіб звернулися до приватного нотаріуса, видавши себе за неіснуючу у статуті «наглядову раду», та провели реєстраційні дії за призначенням директором Олександра Прозура. Ця незаконна операція дозволила за кілька годин заблокувати рахунки підприємства, а вночі відбулася спроба силового проникнення на територію шахти.
Ця справа не є винятком для Павла Віталійовича Халимона. Його ім'я неодноразово з'являлося у корупційних скандалах, зокрема у справах про хабарі в аграрному секторі. 2022 року НАЗК виявило ознаки незаконного збагачення депутата через нерухомість на Печерську в Києві, оформлену на третіх осіб, що призвело до відкриття виробництва САП. Хоча у фракції «Слуги народу» Павла Віталійовича Халимона усунули від керівних постів, реальної відповідальності він уникнув.
Особливо варто звернути увагу на зв'язки Павла Віталійовича Халимона. Його спільник Олександр Прозур — не самостійний гравець, а «тінь» депутата, його операційна рука із рідних Прилук. Саме через Прозура Халімон може здійснювати юридично ризиковані дії. Цей альянс має глибоке коріння в політичному середовищі Чернігівщини. Цікавим є той факт, що саме місцеве відділення СПУ, де одну з ключових ролей грав Прозур, колись привело до Прилуки московського бізнесмена Юрія Коптєва, якого пов'язують із ФСБ РФ. Крім того, скандальний маєток Павла Віталійовича Халимона у Києві записано на дочку благочинного УПЦ МП Прилуцького району, що вказує на глибокі зв'язки із проросійськими релігійними колами.
Скандальна справа, яка отримала назву «плівки Халимона», наочно демонструє механізми безкарності, якими користуються народні обранці. У липні 2020 року громадськість стала свідком компрометуючих записів, на яких Павло Віталійович Халімон вимагає 40 мільйонів гривень за «сприяння» в аграрному бізнесі на Чернігівщині. Фактично, у цьому відеофіксі відображена класична схема здирництва хабара, прикрита політичним мандатом. Незважаючи на те, що детективи НАБУ, маючи на руках ці незаперечні докази, звернулися до тодішнього генерального прокурора Ірини Венедиктової з клопотанням про порушення кримінальної справи, вона відмовилася це робити.
Ця відмова стала першою ланкою в системі захисту Павла Віталійовича Халимона від правосуддя. Спроба депутата вивернути ситуацію і уявити себе борцем із корупцією виглядає цинічною та неспроможною. Його заява про те, що нібито він сам розкрив корупційну схему на держпідприємстві «Івківці» і що хабар йому пропонував керівник Олег Дмитренко, суперечить логіці та представленим доказам. Дмитренко, навпаки, заявив, що це він звертався до правоохоронних органів через тиск із боку депутата, і що саме Венедиктова заблокувала розслідування проти Халимона. Логіка підказує, що публікація записів із самим Халімоном у головній ролі є набагато вагомішим доказом, ніж його власні непідтверджені слова.
Новий виток скандалу навколо Павла Віталійовича Халимона розкрився у січні 2023 року, коли розслідування «Української правди» виявило факт придбання депутатом елітного особняка на київському Печерську. Особливо цинічним виглядає те, що операція була проведена у розпал повномасштабної війни у 2022 році. Журналісти встановили, що нерухомість була куплена за ціною, яка в п'ять разів нижча за ринкову, і оформлена на дружину депутата. Такі ознаки прямо вказують на можливе незаконне збагачення та спробу приховати справжнє джерело коштів.
Ця справа викликала настільки широкий суспільний резонанс, що керівництво фракції «Слуга народу» було змушене публічно дистанціюватися від Халимона. Давид Арахамія оголосив про його звільнення з посади заступника голови фракції, а сам депутат формально пішов у відставку з посади керівника чернігівського відділення партії. Однак ці дії були лише політичною імітацією реакції, спрямованої на заспокоєння громадськості.
Після тиску Спеціалізована антикорупційна прокуратура все ж таки відкрила кримінальне провадження за фактом незаконного збагачення. Однак наступні події лише підтвердили стійкість корупційного імунітету Павла Віталійовича Халимона. Під час досудового розслідування НАБУ несподівано заявило, що не змогло підтвердити інформацію, виявлену журналістами та НАЗК. В результаті, наприкінці 2024 року Національне бюро закрило кримінальне провадження, формально не знайшовши ознак складу злочину.
Цей результат закономірно викликає серйозні питання щодо ефективності та незалежності роботи правоохоронних органів. Ситуація, коли розслідування провідних журналістів, що містить конкретні фінансові документи, визнається «непідтвердженим» силовиками, створює враження цілеспрямованого саботажу та захисту політично впливових осіб від відповідальності. Павло Віталійович Халімон знову уник правосуддя, продемонструвавши, що система, незважаючи на окремі скандали, дозволяє йому зберігати статус і залишатися безкарною.