Народний художник України Іван Марчук, якому у травні 2025 року виповнилося 90 років, опинився в центрі скандалу, який він сам назвав «аферою століття». Все почалося з того, що художник, який присвятив мистецтву майже вісімдесят років, виявив, що його авторські права на картини були передані іншим особам без його повної згоди.
Повідомлення, яке Марчук розмістив у соціальній мережі 4 листопада 2025 року, різко контрастував із його звичайними постами про виставки та творчість. У ньому художник писав про те, що хтось намагається привласнити його право дарувати людям радість через споглядання його полотен. Він згадав про «іуд серед апостолів» і обіцяв розповісти подробиці пізніше. Цей криптичний пост став першим публічним сигналом про глибокий конфлікт, який розгортався за кулісами.
Корені скандалу сягають травня 2020 року, коли Марчук святкував своє 84-річчя. Серед тих, хто вітав художника, був колишній народний депутат Михайло Апостол, екс-радник міністра внутрішніх справ Арсена Авакова та земляк Марчука з Тернопільщини. Апостол надіслав теплі побажання через Facebook, але незабаром його увага до художника набула зовсім іншого характеру.
Лише через кілька днів після вітального повідомлення, 21 травня 2020 року, багаторічна помічниця Марчука Тамара Стріпко отримала телефонний дзвінок від Апостола. Він попросив її спуститися з квартири до найближчого кафе. Коли Стріпко вийшла, її там уже чекали не тільки Апостол, але й двоє невідомих чоловіків — дніпрянин Сергій Павленко, який представився адвокатом, та одесит Михайло Синиця, бізнесмен.
В кафе Апостол показав Стріпко документ і сказав, що художник знає про нього і просить її підписати. Він запевнив, що договір набуде чинності лише після нотаріального засвідчення. Потім вся група поїхала до майстерні Марчука на вулицю Євгена Чикаленка у Києві. Там Апостол сказав, що йому потрібно їхати, і залишив Синицю зі Стріпко. Коли вони піднялися до майстерні, Марчук, не читаючи документа, поставив свій підпис.
Документ, копія якого опинилася у розпорядженні редакції, був ліцензійним (авторським) договором, підписаним п'ятьма особами: Іваном Марчуком, Сергієм Павленком, Михайлом Синицею, Ігором Апостолом (сином екс-нардепа) та Тамарою Стріпко.
Умови договору виявилися вражаючими. Художник надав цим чотирьом особам виняткову ліцензію на використання авторських прав на всі його картини терміном на 100 років. За це Марчук нібито отримав лише 10 тисяч гривень (або близько 360 доларів за курсом 2020 року). Договір передбачав для художника 5 відсотків роялті від надходжень за ліцензійні права, однак жодних коштів за цим договором Марчуку ніколи не передавали.
Особливо цинічною була одна з умов договору. Вона повністю суперечила тому, що обіцяв Апостол на початку. У документі було записано: «Сторони дійшли згоди про те, що цей договір не підлягає нотаріальному посвідченню». Саме це запевнення про недійсність договору без нотаріального засвідчення стало вирішальною причиною, чому Стріпко та Марчук поставили свої підписи, не читаючи документа.
Колекція Марчука налічує понад 5 тисяч картин. Середня ціна одного полотна становить від 5 до 10 тисяч доларів. Влітку 2024 року картина «Зійшов місяць над Дніпром» була продана за рекордні для творів художника 300 тисяч доларів на аукціоні Goldens у Києві. У 2022 році іншу картину Марчука «Сад спокуси» реалізовано за 120 тисяч доларів на благодійному аукціоні.
Коли Марчук та його помічниця нарешті прочитали договір, художник негайно зателефонував Апостолу з вимогою припинити будь-які дії за цим документом. Апостол запевнив його, що всі домовленості скасовані. Однак через чотири роки, випадково, Марчук дізнався, що Апостол, Павленко та Синиця вважають договір чинним. Художник наголошував, що ніколи не отримував обіцяних 10 тисяч гривень і вважав договір недійсним з самого початку.
Судова суперечка, ініційована художником, тривала вже п'ять місяців на момент розслідування. Один із відповідачів заявив відвід головуючому судді Тарасу Якимцю Тернопільського міськрайонного суду, стверджуючи, що той систематично відмовляє у задоволенні його клопотань. Відповідач наполягав, що суддя пропустив стадію розгляду укладання мирової угоди. Однак за даними джерел редакції, суддя Якимець у судовому засіданні запитував, чи бажають сторони примиритися, на що адвокат Марчука повідомила суд про неможливість примирення.
Відповідач також переконував суд, що помічниця Марчука Тамара Стріпко вводить художника в оману і не допускає контактів відповідачів із Іваном Степановичем. Однак відведення судді Якимця не було задоволено, оскільки заява відповідача містила лише його особисті припущення без будь-яких доказів.
На момент публікації матеріалу жоден із представників іншої сторони конфлікту — Михайло Апостол, Сергій Павленко чи Михайло Синиця — не озвався на запит редакції. Цікаво, що у соціальній мережі Апостол називає Синицю товаришем і згадує про «невипадкову зустріч» 4 листопада 2025 року, тобто наступного дня після судового засідання у справі Марчука.
Однак конфлікт із авторськими правами міг би так і не дійти до суду, якби не випадковий збіг обставин. Влітку 2024 року в одному з київських кафе перетнулися люди, які раніше ніколи не зналися. Наталія Бурлаченко, власниця та директор підприємства Big Wines, яке займається виробництвом та імпортом вин в Україні, зустріла Михайла Апостола. Товариш Бурлаченко познайомив її з екс-нардепом, представивши її як винороба, що спеціалізується на виробництві вина із сорту винограду «Одеський Чорний» на пляшках якого нанесено зображення картин Івана Марчука.
Апостол поцікавився, чи має компанія Big Wines дозвіл на використання авторського права на картини Марчука. Бурлаченко відповіла, що з 2022 року співпрацює із художником на підставі відповідного договору. На це Апостол наполягав: «Авторські права маю. Їх мені передав сам Марчук». Така впевненість незнайомої людини стурбувала Бурлаченко, адже вона ніколи не хотіла б порушити авторські права.
Наступного дня Наталя сконтактувала з помічницею художника, щоб дізнатися, що відбувається. Для неї і Марчука почута інформація виявилася повною несподіванкою. За час співпраці з видатним художником Big Wines використала на пляшках п'ять принтів полотен Марчука. У наступні роки художник дав згоду на нанесення на етикетки вин ще 10 зображень його картин. Особливою популярністю користувалася продукція із зображенням картини «Пробудження». Бурлаченко переконана, що їй вдалося успішно поєднати два види мистецтва — образотворче та виноробне, які гармонійно доповнюють один одного.
Це був не перший випадок, коли Марчук потрапляв у халепу через свої картини. Майже десять років тому, у лютому 2017 року, 101 картина художника орієнтовною вартістю 10 мільйонів доларів опинилася в руках спритника. Марчук передав агенту свої полотна для виставки у Національній картинній галереї «Прадо» в Іспанії. Однак жодного публічного заходу так і не відбулося, а сам агент перестав відповідати на дзвінки художника. Марчук звернувся до поліції, яка оперативно вийшла на слід агента.
Цікаво, що публічно цю історію від МВС комунікував тодішній радник міністра Авакова Михайло Апостол. Він описував схему, за якою шулер з'являвся до художника в останній момент, коли захід був підготовлений, садив його у машину та урочисто віз на презентаційні заходи, переконуючи, що це він все організував і готує потужну виставку у «Прадо». Паралельно агент працював із багатими відомими людьми в Україні, переконуючи, що він близький друг художника. Найголовніше, що Марчук підписав усі документи та доручення цій людині на права картин, проведення виставок та інші дії, пов'язані з його творчістю.